Дух
Софія Малильо
Дух прагне істини і благодаті,
в думках і мріях в даль космічну мчить,
в її просторах тугою ячить,
бо не прорве ніяк тяжіння ятір.
О, як він прагне Правди й Благодаті!
А де ж та Правда, та Першопричина?
Чи на Землі знайти хоч тінь її бліду?
Життя їй навзамін підсовує біду
та фальш-обман в привабливих личинах.
І де вcіх загадок першопричина?
І борсається дух у пастці буднів,
шукає виходу з житейських протиріч,
шукає проблиску в імлі сторіч,
тих, що минули вже, й тих, що майбутні.
І знемагає дух в неволі буднів.
Невже даремно він жадає благодаті –
злиття в гармонію Призначення й буття?
Ячать у тузі мислі й почуття,
обмануті буттям, Призначенням крилаті,
в бентежнім прагненні до Правди й Благодаті.
27/XI-1991.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
