Велика таїна
Софія Малильо
Душа у засвіти полинула,
і болі, й радощі покинула,
бо вже земна її скінчилась путь.
Куди ж їй линути у безвісті безмежній?
Де захисток самотній і бентежній?
Чи десь у Всесвіті на неї ждуть?
Душа людська і дужа й не самотня,
якщо живе в ній благодать Господня,
не покидаючи ніколи і ніде.
І в засвітах, де сяють інші зорі,
у Часі іншім, іншому Просторі,
на неї наш Отець Предвічний жде.
Душа у засвіти полинула,
утіхи й суєту покинула,
і то – лише земних шляхів кінець!
Безсмертну душу вічні ждуть дороги
і радості нові – чи муки і тривоги:
як судить їй Предвічний наш Отець.
3/IX-2004.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
