«Ми з тобою, душе, на Землі…»
Софія Малильо
Ми з тобою, душе, на Землі
з немалим вже досвідом бувальці.
Дні встають у світанковій млі
і течуть, немов пісок між пальців.
І весь досвід наш не в силі, ні,
хоч на хвильку днів потік спинити.
Хай течуть, безплідні та сумні,
тільки жаль гіркий-несамовитий
в спадок полишаючи мені.
Світ природи сповнений краси,
незбагненно змінний, загадковий.
Слухай, душе, тайні голоси,
що зовуть до злагоди-любові,
й більш нічого в Бога не проси.
І красу ту спрагло споглядай,
в ній знаходячи собі відраду,
ревно бережи свій скромний рай,
лиш добру над ним оддавши владу,
й більш нічого в Бога не благай.
20/VII-1992.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
