Версія для друку

Герась Соколенко Баляда

Україна

Над хребтами віків,

Що багряні від пилу кривавого,

В глибині історичних походів

І грізних боїв,

Підіймала Вона над степами меча величавого,

І в тумані ночей

він, як промінь величний, горів.

Він світив і палав крізь сторіччя

Над світом розореним,

І гриміла земля

Над копитами карих коней.

Це загони ішли у вогнях,

Що цвіли метеорами,

Уперед і вперед

Під гримучий салют батарей.

І корилося все

Громолунному тому походові,

І вмирали оті,

Хто над людством знущався віки.

І грозою не раз

Клекотіло: «Вставай!» – у народові.

І гострили мечі,

І сідлали коней козаки.

Й розливалась тоді

Буйна слава кипучими вирами

Од землі і від вод –

Аж до зір золотих і плянет.

Україно моя! Я словами

Блакитними й щирими

Оспіваю тебе,

Ти ж іди неупинно вперед.

Україно – ти спів,

Що зринає огненною птицею,

Ми за тебе життя

У тяжкій боротьбі віддамо,

Щоб наш прапор палав

Над землею огнем-блискавицею,

Щоб у наших руках

Не хитнулося волі кермо.

м.Заслав, 1942 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ