Україна
Герась Соколенко
Над хребтами віків,
Що багряні від пилу кривавого,
В глибині історичних походів
І грізних боїв,
Підіймала Вона над степами меча величавого,
І в тумані ночей
він, як промінь величний, горів.
Він світив і палав крізь сторіччя
Над світом розореним,
І гриміла земля
Над копитами карих коней.
Це загони ішли у вогнях,
Що цвіли метеорами,
Уперед і вперед
Під гримучий салют батарей.
І корилося все
Громолунному тому походові,
І вмирали оті,
Хто над людством знущався віки.
І грозою не раз
Клекотіло: «Вставай!» – у народові.
І гострили мечі,
І сідлали коней козаки.
Й розливалась тоді
Буйна слава кипучими вирами
Од землі і від вод –
Аж до зір золотих і плянет.
Україно моя! Я словами
Блакитними й щирими
Оспіваю тебе,
Ти ж іди неупинно вперед.
Україно – ти спів,
Що зринає огненною птицею,
Ми за тебе життя
У тяжкій боротьбі віддамо,
Щоб наш прапор палав
Над землею огнем-блискавицею,
Щоб у наших руках
Не хитнулося волі кермо.
м.Заслав, 1942 р.
Герась Соколенко
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
