Start page

MYSLENE DREVO

We build the ukrainian Ukraine!

?

Kyiv floodplane in 1917-18

Parnikoza I.Yu.

Під час Листопадового повстання 29-31.Х (11-13.ХІ) 1917 р. більшовиків підтримували гармати дивізіону важкої артилерії з Микільської Слобідки (Київ, історичний огляд…, 1982). Вони били по Миколаївському юнкерівському училищу і майстерням військового обмундирування на Печерську. Ось як описує ті події В. Винниченко:

«Розпочався справжній бій на вулицях Києва. Пущено було в акцію кулемети, гармати, рушниці. Чехословаки й юнкери, опора штабу, вже почали перемагати. Але тут вмішались війська Центральної ради і вирішили усю справу».

Київські околиці, зокрема заплавні села та передмістя продовжували становити базу для діяльності більшовиків. Із залізничною станцією Дарниця пов’язане прибуття до Києва восени 1918 р. Сердюцького полку ім. Северина Наливайка. Цей полк був сформований з вояків-українцiв запасних частин Московського вiйськового округу. Збільшовичені вояки полку були демобілізовані, натомість офіцери зібрали зведений загін, який приєднався до Гайдамацького Коша Слобідської України

За даними (Мапа меморіальних місць Києва.., 2018) на Подолі за адресою вул. Іллінська, 4 (насправді, напевне, суч. Іллінська, 2 – в приміщенні сучасної Києво-Могилянської академії) розміщувалася з 14.11.1917 по 06. 02.1918 р. 2-га Українська військова школа. Вона була створена на базі Миколаївського військового училища та 5-ї Київської школи прапорщиків. До неї звели українців-юнкерів з різних російських військово-навчальних закладів, що не встигли закінчити там своє навчання (вони склали старший курс школи), і вчорашніх гімназистів і студентів (молодший курс). У січні 1918 р. частина юнаків школи поповнила лави Гайдамацького коша Слобідської України як Курінь чорних гайдамаків.

14 (27) січня о 19-й годині Петлюра разом з Н. Блаватним відвідали 2-гу юнацьку школу на Подолі. Тодішній учень М. Видибайло залишив спогади про промову Симона Петлюри:

«Ось він у супроводі начальника школи полк. Клєопи, деякого з курсових старшин і свого осавула. Одягнений у звичайну шинелю і чорну смушкову шапку. В очах було видно утому і лагідність. В салі було тихо, хоть мак сій. Обвів усіх своїми ласкавими спокійними очима і сказав: – Вибачте мені, дороге юнацтво, що я в таку пізню пору приходжу і порушую ваш спокій…Москаль оточує з усіх боків нашу дорогу Батьківщину, посягає на нашу молоду Українську Народну Республіку і це нам не дає права спати…Я прийшов просити вас піти зі мною боронити нашу Неньку від большевиків, які під прапорами ніби свободи, рівенства і брацтва ідуть на нас, щоби наложити знов кайдани, які ми тільки що скинули. Вони йдуть щоб поневолити наш трудовий нарід…Отже я прошу вас стати в обороні своїх батьків…Ми не йдемо, як кажуть большевики, боронити буржуїв і генералів, бо ми їх не маємо, а йдемо боронити самих себе, свою, кров’ю і потом наших дідів политу, землю…Не буду вам багато говорити…Ви сини селян і робітників і самі це добре знаєте! Мені потрібно вас тільки двіста чоловік, отже охочих прошу зараз записатись у вартового старшини і на четверту годину рано будьте готові до походу. Ви будете називатись «Курінь Чорних Гайдамаків» при коші Слобідської України, яким командую я. З вами поїде, як командант, сотн. Блаватний – тут Гол. Отаман показав очима на сотн. Блаватного. – нашийте собі якійсь відзнаки, щоб вас можна було відріжнити…О 4 год. подадуть трамваї і ви поїдете, куди вас поведуть…За пару днів ви повернетесь, щоб знову продовжувати перервану науку, яка дасть вам можливість стати старшинами армії У.Н.Р. і дійсними оборонцями свого народу!…- сказав і спокійно відійшов. А за ним і старшина».

До куреня Чорних гайдамаків записалося тоді до 150 юнаків (Чернецький, 2013).

Під час січневого повстання 16-22 січня 1918 р. на допомогу повсталому Арсеналу намагалися прорватися більшовицькі частини з Передмостової та Микільської слобідок (Київ, історичний огляд…, 1982).

Натомість, 19 січня з-над Трубежа до Києва для ліквідації повстання було перекинуто українські війська з Гайдамацького кошу Слобідської України. 19 січня (1 лютого) українські війська були поділені на дві колони. Перша з них розпочала атаку на Ланцюговий міст. Друга колона у складі куреня Чорних гайдамаків (150 багнетів) та решток полку імені Дорошенка (200 багнетів) мала прикривати першу в Дарниці. Після запеклого бою о 19-й годині вечора мости через Дніпро були в українських руках і наші війська вступили до Києва. Вранці 20 січня (2 лютого) курінь Чорних гайдамаків перейшов залізничний міст та розпочав визволення Печерська (Чернецький, 2013; Мапа меморіальних місць Києва.., 2018).

Бойові дії охопили також Поділ. На Подолі 16 (29) січня 1918 р. з робітників взуттєвої фабрики Матіссона (де був утворений подільський штаб Червоної гвардії), верфі, лісопильного, пивоварного та інших заводів було зібрано до 300 червоногвардійців. Сто бійців було відряджені на допомогу арсенальцям. До червоногвардійців, які залишилися на Подолі, приєдналася до півсотні солдатів полку імені Сагайдачного. Найбільший з трьох утворених на Подолі загонів 16 (29) січня зайняв Софійську площу, військовий телеграф, Золотоворітський сквер і готель "Прага", однак до кінця дня, зазнавши великих втрат, червоногвардійці були вибиті до Андріївського, Михайлівського та Вознесенського узвозів частинами Центральної Ради. 17 (30) січня подільські більшовики зробили другу спробу взяти під контроль центр Києва. Кульмінацією був бій за друкарню Корчак-Новицького. Програвши його, червоногвардійці виявилися відкинуті назад на Поділ, а боєздатного складу у них залишалося не більше 90 осіб, які до кінця дня 18 (31) січня відступили до свого штабу, а до кінця 19 січня ( 1 лютого), після кровопролитного бою, в результаті якого в загоні залишилося не більше 50 осіб – до Щекавицького кладовища (за іншими даними (Мапа меморіальних місць Києва.., 2018) – кладовища на Замковій горі). На наступний ранок загін залишився майже без боєприпасів і був у рукопашному бою перебитий січовиками (Червона гвардія в Києві).

Вказується, що січові стрільці захопили головний осередок Подільської Червоної гвардії – взуттєву фабрику Матіссона (вул. Андріївський узвіз, 2а) (Мапа меморіальних місць Києва.., 2018). Проте, дана адреса відповідає прибутковому будинку на узвозі, який зберігся до нашого часу. Натомість, йдеться напевне про взуттєву фабрику, яка розміщувалася поміж вулицями Фролівською та Боричів Тік.

Зауважимо також, що створена в радянський період меморіальна дошка штабу червоної гвардії розміщувалася на будинку за адресою Контрактова площа, 12/8 (див. ).

З подіями більшовицького повстання пов’язаний і будинок Духовної семінарії з 1830 р. по вул. Костянтинівська, 5. Тут розміщувався раніш згадуваний Гайдамацький полк ім. Петра Сагайдачного сформований з українців 4-го запасного полку. На початку листопада 1917 р. він прибув до Києва з Житомира. 23 грудня полк введено до складу 2-ї Сердюцької дивізії. Під час більшовицького Січневого повстання зайняв позицію "нейтралітету", а велика частина вояків полку приєдналася до повстання (Мапа меморіальних місць Києва.., 2018).

Рис. 2.6.5a. Будинок Духовної…

Рис. 2.6.5a. Будинок Духовної семінарії з 1830 р. по вул. вул. Костянтинівська, 5. Тут розміщувався Гайдамацький полк ім. Петра Сагайдачного

Рис. 2.6.5b. 2-га Українська військова…

Рис. 2.6.5b. 2-га Українська військова школа, яка розміщувалася в будинку за адресою Іллінська, 2

З тогочасними подіями пов’язані також розташовані на прибережній терасі Дніпра споруди водогону (вул. Набережне шосе, 8). Матроси Чорноморського куреня ім. Сагайдачного відбили у більшовиків Київський водогін, захоплений ними 31 січня, і допомогли відновити в місті світло та водопостачання (Мапа меморіальних місць Києва.., 2018).

Рис. 2.6.5. Передмостова Слобідка,…

Рис. 2.6.5. Передмостова Слобідка, катастрофічний весняний розлив Дніпра, поч. 20 ст.

Рис. 2.6.6. Юнкера на Київській…

Рис. 2.6.6. Юнкера на Київській набережній, 1917 р. На задньому плані Труханів острів

Після здобуття «Арсеналу» Петлюра відпустив на відпочинок весь склад 3-ї колони Блаватного. Кіш Чорних гайдамаків повернувся до своїх казарм на Подолі – до 2-ї юнацької школи (Чернецький, 2013).

21 січня 1918 р. війська Червоної армії під командуванням надзвичайно жорстокого колишнього царського офіцера М. Муравйова вийшли до Дніпра. Перша спроба штурму добре укріплених кулеметами та гарматами крутих схилів міста у лоб, мостами і замерзлим Дніпром, зазнала невдачі. Вирішено було брати місто обхідним маневром. В той час розпочався чотириденний варварський артилерійський обстріл з важких гармат. При цьому більшовики били по історичним пам’яткам міста та житловим кварталам. Особливо відзначився панцерний потяг під командуванням А. Полупанова, який в один з днів випустив по лаврі біля 700 снарядів. Намагаючись врятувати історичні пам'ятки Києва від руйнування, делегація представників Міської думи і політичних партій за допомогою більшовиків дісталась у Дарницю для переговорів з командуванням радянських загонів про умови припинення бойових дій. Їх прийняв М. Муравйов і члени Київської ради робітничих депутатів. Та поки вироблялися умови перемир'я, радянські загони почали штурм Києва (Тинченко, 1996; Анисимов, 2004, Мапа меморіальних місць Києва.., 2018).

22 січня (4 лютого) українські війська закінчили придушення більшовицького повстання в Києві. Тим часом муравйовські війська опанували Дарницю, Микільську та Передмостову Слобідки, а також Труханів острів. Під загрозою опинилися мости через Дніпро (Чернецький, 2013).

Червоні козаки В. Примакова 22 січня 1918 р. переправилися кригою через Дніпро навпроти Межигірського монастиря і через Пущу-Водицю пішли в напрямку Куренівки. 23 січня (5 лютого) тривав перший день боїв за Київ. Він закінчився переважною невдачею більшовицьких військ: вони понесли відчутні втрати та не спромоглися захопити Ланцюговий міст. Наступного дня, хоч і зі значними втратами, більшовицькі війська таки взяли його. Також їм вдалося опанувати такі стратегічно важливі пункти, як Лавра та казарми понтонерів на Печерську (Чернецький, 2013).

Вранці 24 січня (6 лютого) на Подолі з’явився полк Червоного козацтва В. Примакова (200 шабель), який 22 січня перейшов Дніпро по кризі біля Межигірського монастиря та почав свій наступ на Київ через Куренівку. На Подолі примаківцям чинили опір юнкери 2-ї юнацької школи – курінь Чорних гайдамаків. Атаки на їх училище виявилися марними. Примаков не міг розпочати обстріл через казарми полку ім. Сагайдачного, який лишався нейтральним. Ультимативна погроза Примакова розпочати обстріл через казарми сагайдачників викликала погрозу останніх до юнкерів. Нейтральні заявили що в разі обстрілу приєднаються до примаківців. Чорні гайдамаки змушені були відступити Олександрійською вулицею до Купецьких зборів, де знаходився Гайдамацький кіш С. Петлюри. У цей час Примаков без зайвих втрат захопив приміщення юнацької школи. Епізод із захопленням школи відомий з історії Червоного козацтва. Однак її автори помилилися в одному факті. Замість полку ім. Сагайдачного вони згадували полк георгіївських кавалерів (стара назва Богунського полку), який насправді знаходився на Лук’янівці (Чернецький, 2013).

Дії Примакова відтягли значні сили УНР, що дозволило червоногвардійським загонам 1-шої Революційної армії здолати опір Вільного козацтва та прорватися Дарницьким залізничним і Ланцюговим мостами у місто. УНР залишили місто. На цей раз мости вціліли… (Тинченко, 1996; Анисимов, 2004, Мапа меморіальних місць Києва.., 2018).

Рис. 2.6.7. Мапа боїв між більшовиками…

Рис. 2.6.7. Мапа боїв між більшовиками та військами Центральної Ради за Київ, в січні 1918 р.

Рис. 2.6.8. Вояк УНР з куреня Чорних…

Рис. 2.6.8. Вояк УНР з куреня Чорних гайдамаків, лютий 1918 р. за (Тинченко, 2010)

За даними мапи Українська Центральна Рада (2018) оборонні бої з більшовиками розгорталися на Набережно-Хрещатицькій вулиці Подолу (04.02.1918 р.), а також на Передмостовій та Труханівській слобідках.

Маловідоме, що в Києві в цей час знаходилися і польські військові формування під командуванням генерала Є. Міхаєліса. Їх інспекторат розташовувався в будинку по вул. Пушкінській, 22а. Симон Петлюра, розуміючи, що не має сил, необхідних для захисту міста, провів перемовини з польськими військовими силами, що на той час перебували поблизу Києва, щодо їх участі у боях проти більшовиків. Між Генеральним секретарем з військових справ та ген. Є. Міхаелісом було налагоджено зв’язок через посильних. Проте ген. Є. Міхаеліс не погоджувався стати на бік українців у війні з більшовиками. Єдиною поступкою був наказ до польського загону про охорону київської електростанції (ЦЕС на Подолі по вул. Андріївська 19), що перебувала недалеко від фронту, проте охорона відбувалася на засадах суворої нейтральності, з єдиною метою – не допустити залишення міста без світла, що могло спричинити хвилю грабежів. Вдень 26 січня, коли сили оборонців Києва були майже вичерпані, польський загін полк. Ю. Руммеля зайняв кляштор на північно-західній частині міста та приготувався до оборони від більшовицьких частин, що опановували місто. Ця позиція стала збірним пунктом для всіх польських формувань, що залишалися у Києві. Підрозділу, що охороняв електростанцію, також було наказано залишити позицію та йти до місця розміщення загону полк. Ю. Руммеля (Папакін, 2007).

Художній, проте дуже тенденційний опис долини Дніпра в контексті тих подій лишив М. А. Булгаков у своїй «Білій Гвардії»:

«Но лучше всего сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке, и был он виден далеко, и часто летом, в черной мгле, в путаных заводях и изгибах старика-реки, из ивняка, лодки видели его и находили по его свету водяной путь на Город, к его пристаням. Зимой крест сиял в черной гуще небес и холодно и спокойно царил над темными пологими далями московского берега, от которого были перекинуты два громадных моста. Один цепной, тяжкий, Николаевский, ведущий в слободку на том берегу, другой – высоченный, стреловидный, по которому прибегали поезда оттуда, где очень, очень далеко сидела, раскинув свою пеструю шапку, таинственная Москва. И в ту минуту, когда лежащий испустил дух, звезда Марс над Слободкой под Городом вдруг разорвалась в замерзшей выси, брызнула огнем и оглушительно ударила. Вслед звезде черная даль за Днепром, даль, ведущая к Москве, ударила громом тяжко и длинно. И тотчас хлопнула вторая звезда, но ниже, над самыми крышами, погребенными под снегом. И тотчас синяя гайдамацкая дивизия тронулась с моста и побежала в Город…» ().

А. Кончаковський (2007) пише, імовірно про цей період:

"Добре запам’ятала Тетяна Миколаївна (перша дружина М. Булгакова) і подільську церкву Різ¬два Христового з «пухкими колонами», за якими 1918 року ховав¬ся військовий лікар Михайло Булгаков, переслідуваний озбро¬єними до зубів черговими «визволителями батьківщини». Тоді, отримавши легке поранення і нер¬вовий зрив, він кілька днів пролежав удома. Тетяна, виходжуючи хворого чоловіка, не відходила від його ліжка".

Рис. 2.6.9. Вояк УНР полку ім. Богдана…

Рис. 2.6.9. Вояк УНР полку ім. Богдана Хмельницького, 1917 р., за (Тинченко, 2010)

Рис. 2.6.10. Вояк УНР куреня Червоних…

Рис. 2.6.10. Вояк УНР куреня Червоних гайдамаків, лютий 1918 р. за (Тинченко, 2010)

Вціліли мости і коли більшовики у березні того ж року стрімко залишили Київ, втікаючи перед німецьким вторгненням. Разом з німецькими військами о 10 годині ранку 16 лютого (1 березня) 1918 р. Запорізькі курені та Гайдамацький кіш Слобідської України вступили до Києва. Курінь Чорних гайдамаків, який складався з учнів (юнкерів) 2-ї юнацької школи, очевидно, повернувся до своїх казарм на Подолі (Чернецький, 2013).