Логотип Мысленного древа

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

НАУКА

ОБРАЗО
ВАНИЕ

ЛИТЕРА
ТУРА

Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Наука / Киевоведение / Киевские острова и… / Приложения / Приложение 12. Киев 1594 г. Из Дневника Эриха…

Киевские острова и прибрежные урочища на Днепре – взгляд сквозь века

Приложения

Приложение 12. Киев 1594 г. Из Дневника Эриха Лясоты, немецкого посла к запорожцам

Парникоза И.Ю.

Київ (Kyow) з давніх часів був важливою столицею і особливим князівством, яке мало своїх власних монархів (котрі також називалися царями і князями) із роду теперішніх великих російських чи московських князів. Воно дуже просторе й укріплене, та прикрашене чудовими церквами і будинками, tam publicis quam privatis20), як сліди цього ще видно по валу, який оточує навколо місто вгорі на височині і, як кажуть, тягнеться на дев’ять миль, а також по старих руїнах (ruinis). Але дивовижною була в ньому красива і чудова церква з назвою Свята Софія (Sanctae Sophiae)21), така простора і широка, що, здається, не мала собі рівної і збудована царем Володимиром22) на зразок церкви Святої Софії (Sanctae Sophiae) в Константинополі (Constantinopel). Вона понині utcunque23) стоїть, але дуже ветха. Верхнє склепіння, головним чином посередині, мозаїчної роботи, підлога внизу викладена красивими кольоровими камінцями. Нагорі вона має галерею (тобто церква з критою галереєю). Перила від однієї колони до іншої збудовані із суцільних прозорих плит ясноблакитного каменя. В одній із них, якраз напроти високого вівтаря, є круглий отвір у півліктя заввишки, тепер замазаний вапном. Кажуть, що в ньому колись давно стояло дзеркало, в якому з допомогою магічного мистецтва можна було бачити все, про що думаєш, навіть на віддалі кількох миль.

Але коли одного разу якийсь Київський цар відправився на війну з бусурменами і довго не повертався, його дружина з туги за своїм володарем дотримувалась звичаю щодня дивитись у це дзеркало, щоб побачити, що робить її володар і як ідуть у нього справи. Та ось одного разу вона побачила між іншим, що він кохається з якоюсь полонянкою язичницею, розгнівалась та й розбила дзеркало, sit fides penes Authorem24).

Далі вгорі ще можна бачити темну камеру, в якій Володимир наказав замурувати свою дружину. Також із верхньої галереї можна дійти звивистими сходами до одного місця нагору, в маленьку башту, де, як кажуть, Володимир звичайно раду радив і яка називається Володимировою Столицею (Stolicza Volodimirow). Це гарна, світла кімнатка. У церкві видно ще склеп княгині Юльзи25) (Juulza), яка була матір’ю Володимира. Крім того, в дерев’яній труні показують тіло митрополита, якому татари відрубали голову, і яке ще донині (bis dato) не зіпсоване, як я сам це встановив, торкнувшись його руки і голови через лляне полотно, яким було накрите тіло. І ще показують склеп, а в ньому в залізній труні лежить похована дочка одного царя. Далі лежать у каплиці в красивій білій гробниці із алебастру князь Ярослав, син Володимира, разом із своєю дружиною26). Гробниця заввишки приблизно в ріст чоловіка і ще не зруйнована, майже попередньої форми.

У другій каплиці зовні церкви була гробниця Іллі Моровліна (Eliae Morоwlin)27), такого собі благородного героя, тобто богатиря (Bohater), як вони називають. Про нього розповідають багато легенд. Ця гробниця на сьогоднішній день зруйнована, але гробниця його товариша ще ціла, також у цій самій каплиці.

Крім церкви, показують також місце, де похоронені ті, що давали гроші на церкву і будували її. Але поруч немає ніякого пам’ятника (monumentum). Недалеко від Sancta Sophia, була церква Sanct Сatharina (Святої Катерини)28), яка тепер цілком і повністю зруйнована, а залишився тільки кусок однієї стіни. Можна також ще бачити руїни красивих воріт, які ще й донині служать ворітьми. Одні кажуть, що вони називались Золотими, а інші – Залізними Воротами (Porten). Це була красива і статечна будова, як можна судити по тих залишках, що ще стоять. А то більше нічого не існує із старих споруд, крім церкви Sanct Michaelis (Святого Михайла)29), яка також знаходиться вгорі, на височині. Це красива будівля, має посередині круглу башту з позолоченим дахом. Верхні хори всередині також оздоблені мозаїкою, а підлога вимощена маленькими кольоровими камінцями. Коли входить у церкву дверима, якраз проти високого олтаря, то ліворуч лежать в дерев’яній труні останки діви Варвари (Barbara), королівської дочки, юної неповнолітньої дівчинки років дванадцяти, як можна судити по її росту30). Це не зотліла покрита тонким льняним полотном по самі ноги, що виглядали босими, до яких я торкнувся і знайшов ще твердими і неушкодженими. Зверху на голові в неї дерев’яна позолочена корона. Там, де видно руїни і в давнину стояло старе місто, нині майже немає будинків або їх зовсім мало. А теперішнє місто, побудоване внизу в долині на правому березі Дніпра, також досить далеко простягається, бо майже біля кожного будинку є сад.

Є в ньому багато російських церков, майже всі дерев’яні, лише одна, та, що стоїть на площі, мурована. Тут теж мав розміститись єпископат Римської церкви, але кафедральний собор зовсім поганий і всього-на-всього дерев’яний. Тут живуть також вірмени, але не особливо заможні, і в них теж є своя власна церква. Замок стоїть високо, на окремій горі. Далекосяжний, але не кам’яний, а дерев’яний і обмазаний глиною.

За одну чверть милі від міста вниз до Дніпра, знаходиться на горі Печерській монастир (Peczurische Monaster) або обитель. У ньому живе руський митрополит разом із своїм конвентом (Convent) із чорних монахів, які тому називаються чернецями (czerniczi). Церква також красива і мурована, а в ній можна бачити гарну мармурову гробницю князя Костянтина Острозького (Constantini von Ostrow), який був батьком нинішнього старого київського воєводи і хоробрим героєм31).Напис руський (Reussisch). Крім того, є там біля стіни кам’яний склеп, обмазаний вапном, в якому лежать похоронені предки теперішнього великого московського князя. Кажуть, що старі московські князі і предки згаданого великого князя походили з одного роду. Від цього монастиря тягнеться під гору, вниз у напрямку річки сад, а в ньому є велике підземелля, тобто ями, які вони називають печерами (Peczuri).

Вирубані вони в глинистій горі, з багатьма ходами в усі боки, які часом заввишки з людський ріст і вищі, а іноді низькі, так що треба нагинатись; а завширшки такі, що одна людина може розминутись з іншою. Тут у давнину звичайно хоронили померлих і тіла, які там лежать, в більшості ще не зотліли. Лежать там серед інших, яких я бачив, Святий Денис (вірю, що це Діонісій) (Sanct Denis (credo quod sit Dionisius), Святий Олексій (Sanct Alexius), Святий Марко (Sanct Marcus) (але не євангеліст). Також велетень і богатир, який зветься Чоботка (Czobotka), і про якого розповідають, що на нього одного разу зненацька напали вороги саме тоді, як він надів один чобіт. Але він поспіхом не зміг найти іншої зброї, то схопив другий чобіт, якого ще не взув, для самозахисту і ним убив їх усіх. Звідси і отримав прізвисько. Крім того, лежать там в кам’яній труні два товариші, про яких кажуть, що доки були живі, перебували весь час разом. То ж вони схотіли і після смерті лежати разом в одній могилі, один по праву, а другий по ліву руку. Але один поїхав на якийсь час, а коли знову повернувся, то довідався, що його товариш помер три роки тому. Він пішов до могили і, побачивши, що мертвий покладений в труну не з того боку, як було між ними домовлено, сказав йому, щоб він посунувся на свою сторону і дав йому місце. У відповідь на це мертвий негайно посунувся, а той ще живцем улігся біля нього і відразу вмер, та так мертвий і залишився лежати поруч нього. Ще лежить у другому, вузькому дерев’яному кориті тіло, що припливло в ньому від Смоленська (Smolensko) вниз Дніпром і тут, під монастирем, пристало до берега. Також ті дванадцять, які будували монастир. Крім того, один підстрелений під Києвом з великої гармати, котрий поранений прийшов сюди і відразу ж сам ліг тут і був похований.

Також напроти голови Чоботка лежать батько і син, обидва дуже рослі люди, в яких ще видно зверху на голові волосся і бороди. У цій печері є ще два вівтарі, біля яких звичайно щосуботи правлять обідню. Там, де стоїть задній вівтар, запалась земля під святим Антонієм (S.Anthonio). Про це розповідають так. Св. Антоній, який буцім-то був у цьому монастирі монахом серед ченців (czerniczi), якось раз закликав усіх своїх співбратів і, нагадавши їм про багато справ та особливо суворо попередивши про необхідність братерської єдності, попрощався з ними. А коли він прийшов до місця, де стоїть цей самий вівтар, земля між ним і його побратимами провалилась і вони стали відокремленими один від других. Однак, коли вони на цьому ж місці хотіли прокопати і найти його, звідти вирвався вогонь і відігнав їх. А коли вони пішли ліворуч і там почали копати, то вдарив сильний потік води, так що, якби вони не облишили це, то всі б потопились. Ще й тепер зовсім добре й чітко знати, що вода наробила, і з якою силою ринула. Напроти цього самого вівтаря стоїть дерев’яна колона, яка сягає знизу доверху і яку одна людина ледве може обійняти обома руками. Про неї кажуть, що коли до неї прив’язати людину уражену тяжкою хворобою, і залишити її прив’язаною на всю ніч, то вона вичуняє і позбудеться цієї хвороби.

У цій печері повинно ще бути тіло, із чиєї руки і одного зуба щорічно капають кілька краплин масла, і під ними весь час мають стояти склянки, в які воно стікає. Але той, хто мене всюди водив, забув мені його показати. Коли йдуть у ці ями, кожен мусить нести з собою воскову свічку, тому що тут зовсім темно і через велику кількість ходів можна навіть заблудитись. Тут, усередині, є також багато ущелин або ж проходів, які забиті і підтримуються деревом, бо інакше б вони завалились і пропали. Вхід зроблений майже так, як звичайно роблять спуски в шахту на рудниках.

Примітки:

21) Лат.: Святої Софії.

22) Собор Святої Софії був споруджений не Великим князем Володимиром, а його сином Ярославом Мудрим. Собор було закладено в 1037 р., Володимир помер в 1015 р. ("Літопис Руський. За Іпатським списком". – К.: Дніпро, 1989. – С. 89-92.).

23) Лат.: З горем пополам, як-небудь.

24) Лат.: За правду хай відповідає автор.

25) Мова йде, найімовірніше, про Велику княгиню Ольгу, бабку Володимира, адже його матір'ю за літописною версією, була Малуша, ключниця Ольги.

26) Мармуровий саркофаг з останками Великого князя Ярослава Мудрого (помер у 1054 р.) і його дружини Інгігерди (померла 10.02.1050 р.) і понині знаходиться в соборі Святої Софії в м.Києві.

27) Е.Лясота називає похованого в соборі Святої Софії богатиря Іллею Моровліним. Ф.Браун (Вказ. праця) ототожнює Іллю Моравліна з богатирем Іллєю Муромцем, оспіваним у билинах київського циклу. Друга могила, неушкоджена, на його думку, належала іншому богатиреві – Добрині Микитичу. Посилаючись на таких дослідників, як Орест Міллер, Кальнофойський, Філарет Чернігівський та свідчення прочанина Лук'янова, Ф.Браун припускає, що поховання Іллі Моравліна (або за його версією – Муромця) в соборі Святої Софії за часів Е.Лясоти вже не існувало, бо його останки в давніші часи були перенесені в Києво-Печерську лавру. Там вони були предметом пошанування, бо преподобний Ілля Муромець був причислений до лику святих. Що ж стосується того, чи мав Ілля Муромець прізвисько Чобіток, як про це розказували Е.Лясоті в печерах, наразі невідомо.

28) Ф.Браун (Вказ. праця) уважав, що Лясота помилково назвав іменем Святої Катерини руїни показаної йому церкви, бо у верхньому місті церкви Святої Катерини ніколи не було. Е.Лясота має на увазі, найімовірніше, церкву Святої Ірини, названої так на честь дружини Ярослава Мудрого, доньки шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунґа), Інгігерди, яка мала ім'я за хрещенням Ірина. Про закладення монастиря Св.Ірини в "Літописі Руському" повідомляється під 1037 р.

29) Лат.: Святого Михаїла – Михайлівський Золотоверхий собор, зруйнований у 30-х роках ХХ ст., відбудований у 1999 р.

30) Мощі Святої Варвари після зруйнування більшовиками Михайлівського Золотоверхого собору зберігалися в соборі Святого Володимира.

31) Пам'ятник князю Костянтину Острозькому дотепер зберігся в Києво-Печерській лаврі.

Предыдущий раздел | Содержание | Следующий раздел

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 1999 – 2019 Группа «Мысленного древа», авторы статей

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на наш сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 196

Модифицировано : 26.04.2019

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.