Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Додаток 23. Одноповерховий «довгобуд» на Поштовій площі

Михайло Кальницький

Такі сумні події привернули до Поштового будиночку загальну увагу. Зараз варто показати непересічну цінність пам’ятки, нагадати її історію. Зауважимо, що в цій історії зустрілися незвичні подробиці, що їх тривалий час важко було пояснити.

На скромному, але симпатичному фасаді станційної будівлі виділяються напівкруглі арки вікон і дверей. Але дехто з киян ще пам’ятає, що понад 30 років тому цей будинок виглядав інакше. І віконця його були не напівкруглими, а прямокутними. Реставрація, що її було здійснено в 1982 році під керівництвом архітектора Раїси Бикової, відновила архітектурні деталі, віднайдені під тиньком при обстеженні історичної споруди. Натурне дослідження незаперечно довело, що прорізи спершу були саме напівкруглими. Проте лишалося незрозумілим – коли ж таке було?

Адже на всіх відомих фотографіях, навіть найдавніших, будинок Поштової станції зображено лише з прямокутними вікнами. Невже станційну будівлю, споруджену в середині минулого століття, негайно після зведення заходилися переробляти? Навіщо?

Відповідь на це питання вдалося одержати тільки після ретельного дослідження архівних документів у Києві та Петербурзі. Вони засвідчили: зміна фасаду відбулася через те, що Поштова станція на Подолі виявилася справжнім «довгобудом». Важко уявити собі, що невелику навіть за тодішніми мірками будівлю проектували й зводили аж тринадцять років. Розповімо про це докладніше.

Регулярний кінно – поштовий зв’язок у Києві було заведено ще у XVII столітті. Поштову станцію розміщували в різних районах Києва: у Старому місті, на Подолі, на Хрещатику. Аж ось у вересні 1851 року імператор Микола I, у черговий раз навідавшись до нашого міста, особисто визначив: слід улаштувати станцію, до якої прибуватимуть поштові диліжанси, поряд із церквою Різдва Христового, на початку Набережного шосе. Його якраз тоді прокладали попід Дніпровим схилом до Ланцюгового моста. Цей міст було відкрито у 1853-му, ставши першою стаціонарною переправою через Дніпро в Києві.

Слово імператора – закон, і у відомстві шляхів сполучення склали відповідний проект станційних будівель. У Петербурзі його розглянули, дещо відкоригували й у 1852 році надіслали до Києва для виконання. Головною спорудою в комплексі Поштової станції мав бути «станційний будинок 2-го розряду» (2-й розряд відрізнявся від 1-го тим, що в останньому влаштовували «покої для осіб імператорської родини», проте в Києві для цієї мети були особливі палаци). В одноповерховому будинку, крім приміщення для реєстрації подорожніх документів, передбачався невеликий готель для проїжджих. Ліворуч і праворуч проектувалися так само одноповерхові флігелі: правий – з кімнатами для доглядача й візників, а в лівому належало розмістити «телеграфічну станцію».

У вересні 1853 року стартували будівельні роботи. Протягом року було підготовлено фундамент «телеграфічного флігеля», розпочалася кладка стін станційного будинку. Але тоді вже йшла Кримська війна, й імператор, не дочекавшись закінчення будівництва на нинішній Поштовій площі, наказав улаштувати телеграфну станцію в Микільському укріпленні Печерської фортеці (тепер Арсенальна площа).

Зважаючи на це, роботи було призупинено. Правління X (Київського) округу шляхів сполучення представило на затвердження новий план, згідно з яким «телеграфічний флігель» перетворювався на власне «офісне» приміщення цього правління. Будівництво відновилося, площу було заново розплановано, стіни станційного будинку звели «начорно» (без остаточної обробки) й перекрили тимчасової дахом. Для лівого флігеля встигли зробити тільки підвал. Однак у 1859 році окружне правління знову переглянуло призначення флігеля, вирішивши, що «галаслива й пожвавлена через міську їзду місцевість для урядового закладу, що вимагає наполегливої роботи, є геть незручною».

Тому правління X округу поставило питання про розміщення у флігелі готелю (для нього, значить, «галаслива і пожвавлена» місцевість підходила). А Головне управління шляхів сполучення й публічних будинків, заплутавшись в ініціативах, до досягнення повної визначеності припинило фінансування робіт.

Пауза затяглася до 1862 року. Нарешті інженер-поручик Михайло Бенземан склав новий проект станційних будинків, де лівий флігель усе ж таки призначався для окружного правління і був запропонований двоповерховим.

При цьому колишня композиція фасадів порушувалася, тому будівничий визнав можливим за новою архітектурної модою перетворити вже готові напівкруглі вікна недобудованого головного станційного будинку на прямокутні, змінивши й інші деталі фасаду. Ось яким чином виникла загадкова ситуація!

Той самий Бенземан і закінчив будівництво Поштової станції. У 1864-му вже велося фарбування даху головного будинку, і за рік по тому відділення поштових диліжансів було, зрештою, переведено з Хрещатика на Поділ – коли минуло 13 років від затвердження первинного проекту!

А флігель для окружного правління, між іншим, так і не побудували – не було грошей. Місце з готовим фундаментом і підвалом продали приватній особі з умовою, що за три роки тут буде споруджено будинок з приміщеннями, які правління X округу шляхів сполучення зможе орендувати для своїх потреб. Так і було зроблено. Водночас, поки тривало будівництво, перед поштовою станцією насипали просторий майданчик для зручного під’їзду диліжансів.

Так утворилася майбутня Поштова площа. У тилу станційного будинку було місце для стайні та диліжансових сараїв. У 1912 році тут сталася пожежа, внаслідок чого довелося зводити нові цегляні службові споруди (за проектом архітектора Володимира Безсмертного). Але цього разу йшлося вже не про стайні та сараї, а про гаражі, адже поштове відомство почало використовувати моторні диліжанси!

За радянської доби диліжансова пошта відійшла в минуле, проте станційний комплекс було застосовано як підприємство Міністерства зв’язку. А під час реконструкції Поштової площі в 1970-х роках, коли велося будівництво метро на Подолі, усі споруди поштового подвір’я, крім головного будинку, знесли.

Відтоді старовинний, але оновлений реставрацією поштовий будиночок нагадує нам як про працю давніх зв’язківців, так і про те, що «довгобуд» є прикметою не лише сьогодення. Нещодавнє відновлення Різдвяної церкви підсилило історичний потенціал Поштової площі, Тим більш сумно, що найдавніша зі збережених споруд цього кутка міста нині опинилася під загрозою. У Головному управлінні охорони культурної спадщини запевнюють, що історичний будинок має бути ретельно відремонтовано; до наступного Дня Києва у травні 2013 року туди сподіваються повернути експозицію. Проте, щоб запобігти в майбутньому повторення подібних неприємних випадків, владним органам варто було б з більшою рішучістю застосовувати положення Закону «Про охорону культурної спадщини». Адже він передбачає за пошкодження охоронюваних пам’яток суворі санкції – зокрема, фінансові.