«Мово рідна, ти душі моїй…»

Софія Малильо

Мово рідна, ти душі моїй,

її вірі світлій і живій

повсякчас даруєш слово чисте,

щоб вона, в лад щирим почуттям,

розмовляла з Богом сам на сам,

і довірливо, мов з Батьком, і врочисто.

Ти нам, мово, – предків заповіт!

Ти від смерті вберегла наш рід.

Як тебе топтали супостати!

А тобі судилось знов цвісти,

у майбутність буйно прорости,

невмируще у віках лунати!

14/X-1991.