Рідне слово. 2

Софія Малильо

О слово рідне, нищене віками,

лунай у нашім домі, нашім храмі,

розлийсь, мов океан без берегів,

чаруй серця, мов солов’їний спів.

Ти – добрий геній нам одспоконвік,

з тих пір, як пращур наш тебе прорік

і крізь буття шалену завірюху

тебе поніс як сяйво свого духу.

Була йому дорога крем’яниста,

і звідусіль чигав нещадний звір,

твоя ж, о Слово, сила промениста

вела його, нетлінна і пречиста,

всім звірам і вітрам наперекір.

Та воля Зла, страшна його потуга

на довгії віки знущанням і наругам

тебе, о Слово наше, прирекла.

Вона тебе у тюрмах катувала,

тайгу тобою, тундру засівала,

дісталася самого джерела.

Але ж не вічно Злу владарювати!

Насиллям можна світ завоювати

і проклятим вертатися назад.

О Слово рідне! Віща твоя сила

мільйони душ дрімотних розбудила

до творчого життя – від Дону до Карпат.

24/XII-93.