Вибір

Софія Малильо

(Любов Яновська)

Лиш два оповіданнячка в газеті, –

А вже повік глибокий в серці слід:

В них дух людський – в високім творчім злеті,

В них – весь його тисячогранний світ.

Лиш два оповіданнячка в газеті,

З найменших на Землі оповідань, –

А в серці – присмак всіх людських трагедій,

Ілюзій, втрат і марних сподівань.

Про творчість стисла довідка в газеті, –

А серце наче вмилося слізьми:

О, скільки їх пройшло, шляхетних, на планеті,

Недооцінених, занедбаних людьми!

Подвижник нашого покривдженого слова,

Страждалець між страждальців на Землі:

Любов Яновська. Родом – Щербачова.

Співець людських шукань, і прагнень, і болінь.

Трагедія її трагічно призабута,

А подвиг творчості – священний заповіт.

До ліжка десять літ недугою прикута,

Вона лишила нам душі чарівний світ.

Душі, в якій зіткнулись дві стихії –

Пихата зверхність і принижена любов:

Всевладна мова владарки Росії –

Та українська, жертва злих обмов.

Найближчі люди бій вели безславний.

Голубка-мати. Батько, офіцер.

За ним – уклад, престиж, закон державний.

А що – за ненькою? Лиш плач її «химер».

І вже дочка, дворяночка зразкова,

Вирішує той спір про форму й суть.

Да, папа прав: лише російська мова

Дає в життя широку, вільну путь.

Та час-мудрець учив дворянку горду,

Людськими кривдами тривожив звідусіль.

Зневажене життя співучого народу

Будило в серці співчуття і біль.

Будило доброту, і ласку, і зичливість,

Жагу допомогти, сприяти чим-небудь.

О, чесних душ найвища справедливість –

Служити правді, хоч її цькують!

В її душі звучала колискова, –

Надійний щит супроти пітьми й зла.

І невмируща материнська мова

Її дорогою подвижництва вела.

18/IV-1990.