«Ласкава мово, ніжна наша мамо…»

Софія Малильо

Ласкава мово, ніжна наша мамо,

Одвічної спільноти оберіг!

Кремнистими, тернистими полями

Твій шлях через історію проліг.

Зазнала ти ординське панування,

Тягар султансько-ханського ярма,

Царів, і цісарів, і королів знущання.

Ти вижила, а їх давно нема.

Життя тобі судилося стражденне,

Ти не могла буяти ні цвісти.

Твій шлях позначили сліди криваві, нене,

Твоїх дітей могили і хрести.

Не рвалась ні на мить ганебна естафета

Ненависті до тебе, дорога.

Скитальчий голос твій почула вся планета,

Плач каторжний – і тундра, і тайга.

Яка тобі судилася майбутність?

Коли ти діждеш праведних часів,

Щоб світові явить свою могутність

І розцвісти в здоров’ї та красі?

О, хай уже скінчиться раз назавжди

Страшний, трагічний твій мартиролог!

Видужуй, нене! Воскресіння Правди –

Твого майбутнього оновлення пролог.

16/VI-1990.