«Мово рідна, щедра наша ниво…»

Софія Малильо

Мово рідна, щедра наша ниво,

Море живодайних колосків!

Зацвітай на врожаї щасливо,

Час твого відродження наспів.

Стільки зерен-слів у тім колоссі,

Так в серцях бринять їх голоси!

Та чому ж на ниві нашій досі

Чутно свист чужинської коси?

Чом століттями ворожа сила

Зазіхала на наш древній лан,

У свій засік наш врожай носила,

Обкрадала наш гіркий талан?

Чом вона глумилася над нами,

Безпощадна, в лютості сліпа?

Ми жили, прикуті ланцюгами

До історії ганебного стовпа.

Ще й понині сили невгомонні

Нашій мові завдають журби.

Та невже ж такі ми безборонні?

Захистімо наших душ скарби!

16/VI-1990.