Англійська правова сім’я

Шестопалова Л. М.

Країни сім’ї англійського права:

– Англія, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія;

– колишні колонії Британської імперії.

Ознаки права країн англійської сім’ї права :

– відсутність внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне;

– відсутність диференціації на цивільне, адміністративне, кримінальне, торгове тощо;

– класифікація на загальне право і право справедливості;

– пріоритет процесуального права над правом матеріальним;

– відсутність галузевих інститутів як сукупності однотипних норм права;

– норма права являє собою відпрацьоване судовою практикою рішення з конкретної справи;

– норма є менш загальною і абстрактною від норми континентального права;

– у цих норм немає поділу на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо;

– структура права зумовлює те, що воно не може бути кодифікованим;

– право створювалося судовою й адміністративною практикою (тому менш логічне і послідовне, важкодоступне й нераціоналізоване).

Загальне право – створювалось у середньовічній Англії королівськими суддями, які поступово дійшли висновку про необхідність одноманіття підходів до вирішення аналогічних справ і з цією метою при розгляді справ намагалися дотримувати раніше прийнятих рішень (прецедентів); має власний предмет і процедуру регулювання.

Право справедливості – виникло з реалізації повноваження короля через діяльність лорда-канцлера втручатися у здійснення правосуддя шляхом пом’якшення жорстких вироків, посилання робилися не на прецеденти, а на загальні принципи права, поняття добра, справедливості тощо, тобто було створено спеціальну юрисдикцію, що грунтувалася на королівській прерогативі пом’якшувати і доповнювати норми загального права та вирішувати справи відповідно до моралі та совісті; має власний предмет і процедуру регулювання.

Право справедливості – сукупність норм, які створювалися судом лорда-канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя, не вступаючи у конфлікт з нормами загального права, виявляючи повагу до його норм і діяльності королівських суддів.

Відмінні ознаки права справедливості:

– інше історичне походження;

– його міг застосовувати тільки лорд-канцлер;

– процедура права справедливості не знала інституту присяжних;

– канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення.

Форма розгляду справ:

– за правом справедливості – у письмовій процедурі;

– за правилами загального права – в усній формі.

Загальне право – питання кримінального, договірного, цивільно-деліктного права.

Право справедливості – питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, спадкування тощо.

Системи сучасного англійського права:

– право справедливості;

– загальне право.

Норми англійського права – положення з особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями; норма права тісно пов’язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймалися.

Принципи англійського судоустрою:

– поділ на високе правосуддя (здійснюється вищими судами) і нижче (здійснюється великою кількістю нижчих судів) правосуддя;

– створення діяльністю високих судів прецеденту при розгляді конкретної справи, який належить наслідувати;

– рішення Палати лордів, становлять обов’язкові прецеденти для всіх судів;

– рішення Апеляційного суду обов’язкові для всіх нижчих судів і (крім кримінального права) для самого цього суду;

– рішення Високого суду обов’язкові для нижчих судів і, не будучи завжди обов’язковими, здебільшого використовуються як керівні для відділень Високого суду і Суду Корони.

Застосовування норм загального права та права справедливості всіма англійськими судами – з 1873-1879 рр., на підставі Актів про судоустрій.

Джерела англійського права:

– прецеденти;

– закони і підзаконні нормативні акти;

– звичаї.

Закон в англійському праві – другорядне джерело права, здатне тільки доповнювати й вносити низку поправок до норм права, створених судовою практикою; у ньому містяться не принципи права, а лише рішення, що конкретизують принципи, відпрацьовані судовою практикою; закони мають відповідати нормам судової практики.

Звичай в англійському праві – другорядне джерело права, нині має дуже обмежене використання ще й тому, що чинний до цього часу Закон від 1265 р. встановив можливість використовувати лише звичаї, які склалися і були чинними до 1189 р.

Відмінні ознаки права США:

– загальне право грунтується на англійському загальному праві, сформованому лише до проголошення незалежності США (до 1776 р.);

– загальне право, сформоване парламентом Англії, взагалі не застосовувалось у США;

– право поділяється на федеральне і право окремих штатів;

– компетенція судів справедливості необхідна тоді, коли загальне право не надає засобів для вирішення питання.

– судова практика створені прецеденти, на відміну від англійського права, може змінювати;

– суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки тоді, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнано компетентними;

– федеральні суди і суди штатів можуть бути першими інстанціями;

– кожний штат має власну судову систему (дво- чи триступеневу);

– закони США поділяються на федеральні та закони штатів;

– писана Конституція США, що акумулює Декларацію прав, на відміну від англійського права;

– у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосуванням норм права;

– можливість тлумачення Конституції Верховним судом США.

Відмінні ознаки права Австралії:

– австралійське загальне право – самостійна система права, головним джерелом якої є сформоване у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти;

– австралійське загальне право, на відміну від законодавства, є єдиним для всіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралії;

– єдність загального права забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скаргами на постанови суду будь-якого штату, обов’язкові для всіх судів Австралії;

– силу прецедента мають тільки рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій;

– верховні суди Австралії не пов’язані своїми раніше прийнятими рішеннями;

– законодавство складається із законів, що приймаються парламентом Австралійського Союзу й окремих штатів;

– переважна частина суспільних відносин регулюється законодавством штатів;

– відповідно до Конституції у разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу.

Відмінні ознаки права Ірландії:

– започатковано створенням у 1921-1922 рр. самостійної Ірландської держави;

– звичаєве право після завоювання Ірландії англійцями було насильницьким шляхом замінено англійським загальним правом;

– чинні закони ( у тому числі прийняті до 1921 р.) підлягають застосуванню тільки тоді, коли вони не суперечать положенням Конституції;

– джерелом права в Ірландії поряд із законодавством є загальне право;

– суди визнають англійську доктрину судового прецеденту, згідно з якою рішення вищих судових інстанцій є обов’язковими для них самих і для нижчих судів;

– сфера застосування прецедентного права зі збільшенням законів звужується;

– закони мають характер консолідованих нормативних актів;

– ірландському праві відомо інститут делегування законодавчих повноважень, що дозволяє уряду чи навіть окремим міністерствам приймати постанови і накази з дуже важливих питань суспільного життя.

Відмінні ознаки права Канади:

– закріплено систему англійського загального права;

– рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецеденту;

– джерелом права вважаються законодавчі норми, що видаються парламентом (чинні й ті, що зберігають відносну самостійність), норми права справедливості, створені рішеннями Суду канцлера в Лондоні у ХV–ХІХ ст.;

– раніше прийняті рішення англійських судів, що тлумачать чинні в Канаді англійські закони та норми загального права, мають загальнообов’язкову силу;

– єдність системи канадського загального права забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій;

– рішення вищих судів є загальнообов’язковими для всіх нижчих судових інстанцій;

– у 1982 р. Конституційним законом проголошено суверенність країни у сфері законотворчості (законодавча влада в Канаді з цього часу не належить британському парламенту);

– відповідно до федеративного устрою країни законодавчі повноваження поділено між парламентом і законодавчими зборами провінцій.

Відмінні ознаки права Нової Зеландії:

– чинність британських законів, що приймалися у 1840-1947 рр. (до здобуття незалежності) із спеціальною обумовленістю про чинність їх на території Нової Зеландії;

– єдине джерело подальшого розвитку законодавства з 1947 р. становлять акти новозеландського парламенту (створеного у 1852 р.);

– англійські закони дедалі втрачають чинність;

– система загального права є важливим самостійним джерелом права;

– юристи визнають існування єдиної системи загального права і силу судового прецеденту за рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями;

– рішення вищих новозеландських судів є обов’язковими для всіх судів.