Правотворчість

Шестопалова Л. М.

Правотворчість – форма владної діяльності держави, спрямована на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких у юридичній системі змінюються чи скасовуються чинні правові норми або запроваджуються нові.

Стадії процесу правотворчості:

1) волевиявлення народу і формування юридичного мотиву;

2) нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки;

3) надання сформульованому правилу юридичних властивостей.

Ознаки правотворчості:

– переважно діяльність держави;

– організаційна спрямованість;

– відображення в утворенні нормативно-правових актів, які містять нові норми права, змінюють або скасовують чинні;

– детальне регламентування правовими нормами.

Принципи правотворчості:

– гуманізм – нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови й механізми їх втілення у життя;

– демократизм – сутність правотворчості – вираження волі народу, його безпосередня участь у розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

– науковість – ефективне використання досягнень юридичної та інших наук;

– правність – адекватне відображення правової природи суспільних відносин у нормативно-правових актах, створення їх у суворій відповідності до правових норм, які регламентують процес правотворчості.

Види правотворчості:

1. За суб’єктами:

– безпосередня правотворчість народу (референдум);

– правотворчість державних органів;

– правотворчість громадських об’єднань.

2. За засобами формування норм права:

– утворення нових правових норм;

– санкціонування наявних соціальних норм.

Санкціонування соціальних норм – надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам.

Форми відображення юридичних норм:

– одностороннє волевиявлення органів держави – юридичний нормативний акт;

– дво- чи багатостороннє волевиявлення суб’єктів права на паритетних засадах – юридична нормативна угода;

– санкціонування – правовий звичай, визнання прецеденту – судовий прецедент тощо

Види нормативно-правових актів:

1. За характером волевиявлення:

– акти встановлення норм права;

– акти зміни норм права;

– акти скасування норм права.

2. За галузями законодавства:

– цивільні нормативно-правові акти;

– кримінальні нормативно-правові акти;

– кримінально-процесуальні нормативно-правові акти тощо.

3. За часом дії:

– визначено-строкові нормативно-правові акти;

– невизначно-строкові нормативно-правові акти.

4. За суб’єктами нормотворчості:

– закони (та постанови) – Верховна Рада України;

– укази – Президент України;

– органи виконавчої влади України:

– декрети і постанови – Кабінет Міністрів України;

– інструкції, вказівки, нормативні накази – керівники міністерств і відомств;

– рішення і нормативні ухвали – місцеві ради народних депутатів;

– рішення – виконавчі комітети місцевих рад;

– нормативні накази – керівники управлінь і відділів міськрад та керівники обласних і районних державних адміністрацій;

– нормативні накази та інструкції – адміністрація державних підприємств, установ і організацій;

– рішення, постанови тощо – волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдуму, певних громадських об’єднань, трудових колективів.

Етапи законотворчої діяльності:

– підготовка актів (неофіційний етап);

– прийняття актів (офіційний етап).

Стадії законотворчості:

– неофіційний етап нормотворчості:

– прийняття рішення про підготовку проекту;

– підготовка тексту проекту;

– обговорення проекту;

– узгодження проекту;

– доопрацювання проекту;

– офіційний етап нормотворчості:

– внесення проекту на розгляд;

– обговорення проекту;

– голосування;

– підписання;

– опублікування (промульгація).