«Вчора тихо було…»
Дніпрова Чайка
Вчора тихо було, вчора вітер дрімав,
Лиш крізь сон він голубив квітки,
Кожен лист про життя, про надії шептав,
Про кохання співали пташки.
І під сонцем ясним підіймалась, як дим,
Хвиля пахощів різних з землі,
І дуби мовчазні, і ялини сумні
В небо тиху молитву несли.
Повна клопітних дум, нерозгаданих снів,
Я по стежці ішла не ішла,
Скільки розум не бивсь, розгадати не вмів –
На траву я в несилі лягла.
Надо мною блакить аж ряхтіла в ту мить,
Округ мене шептала трава.
І я бачила, як надо мною усяк
Нахиляється, шепче й кива.
Розгадали квітки мої темні думки
І розважили тугу мою,
Той мені кори лист, найдрібнісінький квіт
Розказав таємницю свою.
І зробились ясні невиразнії сни,
Одлетіли журливі думки,
А до серця мені заплескались пісні,
Як до каменя хвилі морські.
Я співала весь день, не спиняла пісень,
Що так щиро і вільно лились,
І на гілля рясні почіплялись пісні,
По шовковій траві розляглись.
Усміхнулись квітки, щебетали пташки,
Побратались ми з ними в той час,
І сказали вони: як ті думи гіркі
Знов налинуть, – неси їх до нас.
Збережемо тобі подарунки твої
І в подяку за щирість дамо
Ключ до наших билиць і до всіх таємниць,
Чим на світі усі живемо.
Я додому не йшла, мене хвиля несла,
Колихала у снах чарівних,
А сьогодні іду, чи бува не знайду
Й на сьогодні солодких утіх.
Але нині не те: кожна квітка дріма,
Загорнулась в пелюстки та й спить.
І даремне бджола коло їх упада –
Без поножки додому летить.
Цвірінчать горобці, жовна сумно довбе,
А співучі замовкли пташки,
А огрудник в той час вже лаштує на їх
І рушницю, і сільця, й сітки.
Ні краплини роси – трави просять коси,
Бо злягають на саменький шлях,
Під закоченим листям я бачу хрущів,
Бачу гусінь на всеньких гілках.
І ялини сичать, і осики тремтять,
Крекче дуб дуплинастий, мов дід.
Знаю добре, лісник знову прийде казать,
Що зрубати давно їх би слід.
Ох, я знаю – то правда: і сіно й бджола
Потребують і ока й трудів,
Але шкода мені і квіток, і пташок,
І стареньких ялин, і дубів.
І я чую, що там, де зайде об користь,
Де почнуть пильнувать та карать,
Там не царство моє, там не вчую пісень,
І даремно б їх стала шукать!
Примітки
Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів», «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.
Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 343 – 344.