Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Хвиля

Дніпрова Чайка

Котилася хвиля із моря,

До берега хутко котилась,

Несла вона піну перлисту

І весело грала-співала.

Ще здаля той берег коханий

Так дивно горів перед нею

В промінні південного сонця,

Що хвиля, хлюпощучись в морі,

Все вітра молила-благала,

Щоб швидше повіяв на берег.

І ось піднялась, перегнулась,

Зібрала на гребені піну

І, повна кохання і співу,

До берега котиться жваво.

Несе йому білую піну,

Несе свою свіжую силу,

І, повна кохання, бажає

До нього мерщій притулитись.

Бажає його обійняти

З підніжжя до самого верху,

Бажає, щоб він нахилився

І всю її до дна побачив,

Бажає спитати у його,

Чого то він так зажурився,

Бажає його звеселити

Казками про дива морськії.

Добігла… в знесиллі упала…

І шепче ласкавії речі,

І камінь суворий неначе

Привітно всміхнувся до хвилі.

Набралась відваги, одбігла

І кинулась просто в обійми,

В обійми його кам’яні.

І лащилась хвиля до його,

До його вона усміхалась,

Співала, вбирала у піну,

Морськії казки говорила.

А камінь стояв, як і перше,

До хвилі одним обізвався:

За чистую білую піну

Оддячив піском та намулом.

На дзвінкую пісню кохання

Сказав: «Ну, так що ж?» – та й похнюпивсь,

А хвиля одкинулась, впала

І б’ється об дрібне каміння,

Не раз припадає з мольбою,

Щоб вислухав жалобу-сповідь.

Не слухає камінь суворий.

Минулося літо. З півночі

Налинули хуги лихії,

І хвилю, як бранку в неволі,

Мороз прикував до каміння,

І плаче, і б’ється там хвиля,

Під покривом криги холодним,

Чекає південного вітру,

Щоб кригу огидну зламати.

Повіяв південний, і хвиля

На волю ізнов поспішає,

Ізнов убирається в піну

І вільную пісню співає:

«Прощай же, мій друже холодний!

Ми, правда, нерівня з тобою:

Ти – камінь могутній, я – хвиля,

Живлюся живою водою.

До тебе подібна я стала

Лиш в міцній холодній крижині –

Прощай же! Ту кригу на спомин

Тобі покидаю я нині!»


Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів», «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 336 – 337.