Гой зійшла зоря

Юрій Федькович

Гой зійшла зоря да при місяцю близько,

Да молод місяць від зіроньки все боком;

Місяць високо, а зіронька все низько,

Або він низько, а зіронька високо.

Отак-то дієсь і на білому світі:

Любю дівчину, а в’на ся насміває.

А в війта дочка, як кажуть, краща цвіту.

Як мене уздрить, за мною пропадає.

А вдовин Іван за нею аж хорує, –

Богацька дочка з бідного хлопця кпиться;

А така доля любою тов кермує,

Що й в казці не чув і вві сні ни присниться.

Але бо чув я за чарівника в лісі,

Що вміє серце з грудий він винимати:

Коби по весні, та коби по обкісю,

Гой піду ж бо я старого в лісі знати.

А старий, чую, скочувався до лугу,

І не до лугу, а там десь аж за море…

О таке лихо! Не збутись серця туги,

Ні туги серця!… Ох ти бідная зоре!

Примітки

Досі не друковане. Друкуємо з автографу (власність Просвіти, ut supra).

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 395.