Україна

Юрій Федькович

Україно, Запорожже, годі вас забути,

Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,

Де ті трави шовковії славні степи криють,

Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,

Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,

З буйним вітром у заліжку козаки літають.

Хто ж то може знов забути могили, кургани,

Де козацтво українське, славні отамани

Свою славу сном провадять, славою серце гріють,

А ті думи богатирські так то гарно піють,

Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути, –

Україно, Запорожже, можна вас забути?

Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;

Онде дівча йде по воду, думку якусь завело;

Там сопілка приграває ніби соловіє,

Що там в гаю калиновім піє все та піє;

А там бджілка злотокрила сумно си співає,

Обмучилась медівниця, ледве що вертає.

Он колише тихий Дніпер, вечір, він дрімає,

А по синій його фалі човенце плаває,

В нього сіло гарне дівча, красне як малина,

А хороший кермаченько ліг їй на коліна,

Обзирає сороківці, що в коралі в’яжуть,

А потому – а потому, – далі вже не скажу;

А хоть рад-би і сказати, але наші милі

Вже пропали в синій мраці, що Дніпер укрила.

Далі видко білий хутір, пасіки, ставочок,

Знов байрак там яворовий, вишневий садочок,

А в садочку мила хатка; тамки на порозі

Сіло дівча русокосе, – ах, які ж там нозі!

Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти.

Де ти бачиш, біловусе, де мій ясний світе!

Тихо, тихо, любе дівча, видиш он сокола?

А дівчина – чорні очі – глипла доокола:

То не сокіл, то мій милий вороним літає!

Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє,

А сокіл вже на подвір’ї, дівчину любує,

В’на го хоче посварити, годі, бо – цілує.

Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи?

Ні, там славні чумаченьки возять з Криму солі.

От дивися, вже і стали, вже й воли пустили,

Вже і ватра запалена, вже ся розложили.

Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть,

Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть.

Далі, далі, онде небо багром рум’яніє;

Слухай добре, як то мило десь дзвіночок піє!

То в тій церкві там за лісом з дев’ятьма верхами,

Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,

А священик старець ходить по святій кончині,

Молить слави Запорожжу, щастя Україні.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 24 – 26.

з дев’ятьма верхами – в Україні є тільки одна церква з 9 верхами, і то якраз на Запоріжжі (в сучасному Новомосковську). Чи знав про неї Федькович, чи випадкове співпадіння?

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 33 – 35.