IX ода Горація, книга II
Петро Гулак-Артемовський
Non semper imbres nubibus hispidos
Manant in agros, aut mare Caspium
Vexant inaequales procellae
Usque etc.
Не все ж, як з лотоків, із хмар, Терешку, ллє;
Не все гілляччя гне хуртуна й завірюха;
Та дже ж і соняшно колись-таки стає,
Так що бува байдуже без кожуха.
Не все ж трапляється недорід на вгірки;
Не все пирій, кукіль замість пшениці сходить,
І косять жито на грабки:
Бува, під інший рік, як очерет, уродить.
Не все й на панщині, Терешку, товчемось,
І дбаєм на панів в жнива і в косовицю;
А часом так-таки хоч в празник урвемось
Та деяку й собі придбаємо копицю.
Воно минеться все, козаче, не журись!
Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш?
Найми псавтир та богу помолись:
Всі помремо, – та й ти ж, Терешку, згинеш!
Не перший твій та й не останній Влас,
Що в москалях уклали під пранцузом:
Он не таких стяло, – нехай боронить спас!
Що й кендюх розлетівсь із єдноральським пузом!
А що ж робитимеш? То сказано – війна!
От кулю замовлять хто вміє – інше діло!
Того вже не лизне ні сам пан-сатана;
Той на гармати гайда сміло!
Та й доки ж коротить, Терешку, вік в журбі?
Що з воза впало – те пропало!
Так на роду написано тобі!..
Гай, братіку, бодай тебе опановало!
Та ну! Не ґедзкайся! Виймай лиш ключ мерщій
Та дать калганної скажи твоїй Одарці;
Та люльку-ке лишень!.. Ось-ось і Онопрій!..
Ей, хлопці! Випиймо калганної по чарці!
Воно б не вадило сьогодні й підгулять…
Хіба ж нас білий цар до себе не голубить?
Звелів не некрута, а козака з нас брать…
Тепер-то будемо ляхів і турка чубить!
А тут до Репніна прибіг гінець на двір,
Та й кае: «Поминай тепер ляхів як звали!
Вже Хвeдорович наш з їх видавив весь жир;
Вже, каже, й могорич в Варшаві запивали!»
Бач, ярепудова збентрежилась ляхва!
Бач, гирі, бач, чого віскривій заманулось!..
А нам і на руку ковінька! і лахва!
О! Щоб вам, ляшеньки, легенько там ікнулось!
Та вже й натикали в Варшаві ви добра!
Ям!.. паль!.. рівків!.. тинків!.. шпичок і частоколу!..
А як гукнув москаль по-своєму: «Гура!» –
Все к гаспиду пішло!.. Дали ж ляшкам тут школу!
Отже ж, наш князь Репнін сю чутку як почув,
Та з радощів гукнув своїй княгині Варці:
«Щоб з м’ясом борщ! І щоб гарбуз молошний був!
І щоб тернівки всім було по добрій чарці!»
Вони ж пішли круглять, а я кажу: «Піду
Розбуркаю в журбі Терешка та Одарку,
Та похмелюсь і сам…» Так, отже, на біду,
Чи бач!.. Яку внесли маленьку чарку!
25 февраля 1832 г.
Примітки
Вперше надруковано О. Я. Кониським у журн. «Світ», 1882, № 2, с. 241 – 242; за іншим джерелом – О. О. Потебнею в журн. «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 206 – 208.
Автограф з датою «25 февраля 1832 г.» зберігається в ІЛ, ф. 66, № 1. Зберігся список 1836 р. рукою дружини поета (ДПБ, ф. 229, № З, арк. 6 – 8), в якому є авторські примітки французькою мовою (тут подаються курсивом у лапках) до кількох рядків цього вірша:
Подається за автографом.
Твір є переробкою оди Горація «Non semper imbres nubibus hispidos» (кн. II, ода 9), початок якої взято за епіграф.
Бач, ярепудова збентрежилась ляхва – «Натяк на нерозумний проект поляків воскресити Річ Посполиту». (Національно-визвольне повстання на захоплених Росією польських землях у листопаді 1830 – вересні 1831 р.)
Та вже й натикали в Варшаві ви добра! – «Натяк на укріплення в Варшаві». (Були зведені наприкінці літа 1831 р. для оборони міста від царських військ.)
І щоб тернівки всім було по добрій чарці! – «Автор вірша був у Полтаві саме в момент прибуття до князя Репніна кур’єра з повідомленням про здобуття Варшави російськими військами під начальством фельдмаршала графа Паскевича».
Звелів не некрута, а козака з нас брать… – йдеться про набір у Полтавській та Чернігівській губерніях «козацького ополчення» для участі в придушенні польського повстання 1830 – 1831 рр. Спроба перевести ополченців у регулярне військо викликала невдоволення козаків, П. Гулак-Артемовський допомагав залагодити цю справу.
…до Репніна прибіг гінець на двір… – Репнін-Волконський Микола Григорович (1778 – 1845), російський державний і військовий діяч, з 1816 до 1834 р. військовий губернатор Полтавської та Чернігівської губерній.
…Хведорович наш… – Паскевич Іван Федорович (1782 – 1866), російський військовий діяч, генерал-фельдмаршал. Керував придушенням повстання 1830 – 1831 рр. у Польщі, після чого дістав титул князя Варшавського і був призначений намісником Царства Польського.
…могорич в Варшаві запивали! – йдеться про капітуляцію польських повстанців у Варшаві 7 – 8 вересня 1831 р. після того, як царські війська штурмом здобули варшавське передмістя Воля.
Княгиня Варка – Репніна-Волконська Варвара Олексіївна (1778 – 1864), дружина М. Г. Репніна, засновниця і попечителька Полтавського інституту шляхетних дівчат, в якому протягом довгого часу служив і П. Гулак-Артемовський.
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 67 – 68.