Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Петро Гулак-Артемовський / Поезії / Рибалка

Поезії

Рибалка

Петро Гулак-Артемовський

(Малоросійська балада)

Das Wasser rauscht’, das Wasser schwoll,

Ein Fischer saß daran,

Sah nach dem Angel ruhevoll,

Kühl bis ans Herz hinan.

Goethe.

Вода шумить!.. Вода гуля!..

На березі Рибалка молоденький

На поплавець глядить и примовля:

«Ловіться, рибочки, великі і маленькі!»

Що рибка смик – то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то журбу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він – а сумує!..

Сумує він, – аж ось реве,

Аж ось гуде, – і хвиля утікає!..

Аж гульк!.. З води Дівчинонька пливе

І косу зчісує, і брівками моргає!..

Вона й морга, вона й співа:

«Гей, гей! Не надь, Рибалко молоденький,

На зрадний гак ні щуки, ні лина!..

Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?

Коли б ти знав, як Рибалкам

У морі жить із рибками гарненько,

Ти б сам пірнув на дно к линам

І парубоцькеє оддав би нам серденько!

Ти ж бачив сам, – не скажеш: ні, –

Як сонечко і місяць червоненький

Хлюпощуться у нас в воді на дні

І із води на світ виходять веселенькі!

Ти ж бачив сам, як в темну ніч

Блищать у нас зіроньки під водою;

Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, –

Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!

Зирни сюда!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало: глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка пригоду!

Вода шумить!.. Вода гуде…

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав, Рибалка йде,

То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..

Вона ж морга, вона й співа…

Гульк!.. Приснули на синім морі скалки!..

Рибалка хлюп!.. За ним шубовсь вона!..

І більше вже нігде не бачили Рибалки!

27 октября 1827 г.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 20, с. 288 – 290, під заголовком «Рыбак. Малороссийская баллада. (Из Гете)», під криптонімом «Й», з датою: «27 октября 1827» і передмовою редактора М. Каченовського:

«Всякому счастливому произведению истинного таланта желаем такого успеха, какой имел «Твардовский» [См. «Веснтик Европы», 1827, № 6, с. 121 – 129]. Без предварительных внушений, без посредства слишком уже известных способов втираться в храм славы, баллада любезного нашего поэта в короткое время была напечатана три раза. Слышно, впрочем, что между благосклонными читателями стихотворений малороссийских есть и неблагосклонные к сему наречию, хранящемуся в устах пяти миллионов соотчичей наших и по многим отношениям драгоценному для славянского филолога. Несговорчивых мудрено переубедить; но для других мы сошлемся на аллеманские стихотворения покойного Гебеля, с любопытством и наслаждением читаемые во всех государствах Германии, частию напечатанные и у нас рядом с некоторым из прекрасных переводов В. А. Жуковского [См. его «Für Wenige. Для немногих». М., 1818]. Кажется, позволено просить снисхождения к наречию многочисленных однородцев, соотечественников и сограждан наших, снисхождения, подобного тому, какое оказывают немцы к остаткам языка, уцелевшим в одном уголке прежней Швабии.

Почтенный поэт, упомянув о некоторых особливых побуждениях, заставивших его передать на родном языке [«На языке, почти уже забытом мною», – пишет он к редактору. Прекрасно! Многие из громких словесников, право, не остались бы в накладе, променявши все сокровища памяти своей на подобную забывчивость.] своем Гетеву балладу, говорит далее в обязательном письме к редактору, что, между прочим, и по влечению любопытства захотел он попробовать: нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды» Котляревского и от других с тою же целью писанных стихотворений? Указывая далее на некоторые народные песни малороссийские, на песни самые нежные, самые трогательные, он с благородною неуверенностью в успехе выдает балладу свою единственно как простой опыт. Судьба сего стихотворения будет решена знатоками и любителями малороссийского слова. Нам остается только поставить на вид одно обстоятельство: как в «Твардовском» выдержан сочинителем тон мужеско-гайдамацкий, так здесь принят им женский малороссийский способ объяснения».

З кількома дрібними виправленнями й доданим епіграфом із Гете, під криптонімом ***, без дати, передруковано в альманаху «Утренняя звезда. Собрание статей в стихах и в прозе», Харків, 1834, кн. 2, с. 71 – 73.

Зберігся авторизований список (без дати) рукою дружини поета Єлизавети Федорівни у зшитку з написом П. П. Гулака-Артемовського французькою мовою: «Зошит, переписаний Єл[изаветою] А[ртемовською]-Г[улак] 1836» (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 19 – 20 зв.).

Автограф балади з дарчим написом «В знак искреннейшей благодарности посвящается его превосходительству Александру Димитриевичу Засядке» зберігається в складі зібрання П. Я. Дашкова у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінського Дому) АН СРСР (далі – ІРЛІ): ф. 93, оп. З, № 402. Під текстом криптонім «-й-» і дата: «27 октября 1827», ям у першодруку «Вестника Европы», але враховано й дрібні поправки, внесені поетом при публікації в «Утренней звезде» 1834 р. Поверх рядків у цьому автографі зроблено два власноручних виправлення, відсутні в тексті «Утренней звезды» – в рядках:

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох

слово «тугу» виправлено на «журбу» (й таким чином усунуто невірний наголос); у рядках:

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду

російське слово «невзгоду» замінено на українське «пригоду». Таким чином, автограф, подарований О. Д. Засядьку, очевидно, відбиває останню стадію роботи поета над текстом балади.

Подається за автографом.

Твір є перекладом балади Гете «Der Fischer».

Засядько Олександр Дмитрович (1779 – 1837) – генерал-лейтенант артилерії. Походив з «малоросійських дворян» Полтавської губернії, брав участь в італійських походах Суворова, кількох російсько-турецьких війнах та Вітчизняній війні 1812 р., під час якої командував артилерійською бригадою. Згодом був начальником Петербурзького артилерійського училища й Охтенського порохового заводу. З 1832 р. жив у Харкові, де й помер.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 59 – 60.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 8174

Модифіковано : 26.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.