Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Петро Гулак-Артемовський / Поезії / Справжня добрість

Поезії

Справжня добрість

Петро Гулак-Артемовський

(Писулька до Грицька Пронози)

Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву

Понуру, мов чернець турецький, і сонливу,

Той бісів син, коли не москаля підвіз,

Той Добрості не зна, не бачив і не чує,

Не пензлем той її, але квачем малює,

Той Добрість обікрав. Не любить Добрість сліз;

Вона на всіх глядить так гарно й веселенько,

Як дівка, од свого ідучи панотця

До церкви – до вінця,

Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько.

Не квасить Добрість губ, бо із її очей

Палає ласка до людей.

Вона регоче там, де і другі регочуть,

Сокоче без брехні, де і другі сокочуть,

І не цурається гульні і вечорниць,

Чорнявеньких дівчат і круглих молодиць.

Вона й до милого пригорнеться по волі,

Та ба! Та не дає рукам, як кажуть, волі,

Вона й горілочки ряди-вгоди хлисне,

Та носом, мов с[виня], по улиці не риє,

По-сороміцькому не кобенить, не виє,

Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне.

Вона, де треба, пожартує,

Та з глуздом жарти всі і з розумом міркує.

Вона не виверта із-під лоба білків,

Мов цап, задушений в кошарі од вовків,

Не стогне, не сопе і нігтів не кусає,

То з тим, то з сим-таки слів скільки погадає.

Як патока, так річ у неї на губах,

І сміх її цвіте, мов мак, що на грядках.

Для неї все одно, що в згоді, що в пригоді:

Бог лучче, каже, зна; він сам зна – поки годі.

Хоч [кіл] на голові, як кажуть, їй теши,

Хоч ти візьми її – печи або души,

Не зна вона, що то людські переполохи,

І не лякається ні од чого нітрохи.

Як паля в лотоках простісінько стримить,

Хоч хвилі як в неї бушують і бурхають,

Хоч на неї шматки із криги напирають, –

І Добрість так в біді і в лисі так стоїть.

Нехай гострить свою, як бритву, доля косу, –

А Добрість вигляда, як камінь з-під покосу;

Наскочить на його коса, задзеленчить…

Хрусь надвоє!.. мов скло, а камінь все лежить!

Нехай, як хоче, море грає,

Нехай роз’юшений так, як бугай, Нептун

Тризубцем байдаки і човни вивертає, –

А човник Добрості, шамкенький, мов цвіркун,

Як селезень, на дно за качкою пірнає

Та вп’ять звідтіль наверх без шкоди виринає –

До берега ставка ціленький допливає.

Не любить Добрість сліз. Буває черв’яку

Всього, як кажуть, на віку!

Бува, що і її зле панство зневажає,

Мов товарякою, так нею повертає, –

Чи вже ж і голосить? І в лихоті своїй,

Розприндившись, скакать у яму їй живій?

Здихне там нищечком під ніс собі до бога,

Із лиха заспіва, та й за своє, небога!

Бо серце їй, що тьох, знай шепче, що той є,

Хто за терпіннячко спасіннячко дає.

Зна Добрість, що який бог змочить їй свитинку,

Той висушить з неї останню капелинку,

Що бог не мачуха: хоч трошки й поскубе,

Та вп’ять пожалує, пригорне до себе.

Трапляється і те, що паплюга-брехня,

Із висолопленим жалом, неначе списом,

Як циндря гаспидська, до ворогів ганя.

Сектує на неї і позирає бісом;

Що заздрість з жовтими очима, мов жовтки,

З кошачими, мов чорт, на пальцях пазурами,

Де ступить Добрість, скрізь копа під нею ями:

Пекельнії губки, мов пауки,

Чи на василечки, чи на чебрець наскочуть, –

Замість щоб мед з їх брать, одну отруту смокчуть!

А Добрість не вважа на злії язики,

Не пристають людські до неї побрехеньки,

І як в калюжах в дощ хлюпощуться гуски,

То, стрепенувшись, вп’ять виходять з їх сухенькі;

Так Добрість чепурна виходить із брехні,

У неї ворогам одкази все одні:

Хто часнику не їв, той і смердіть не буде,

А добрий ворогів завсіди перебуде.

Псу вільно й на попа брехать, як кажуть, все

Собака гавкає, а вітер те несе…

Од злиднів не втечеш ні вдень, ні серед ночі:

У заздрості, мовляв Пархім, попівські очі.

Бог з нею!.. їй – в зависть,

А Добрості – в користь!

«Сіль в вічі, в зуби їй печина», – Добрість каже

Та й хоч якій брехні сим словом рот замаже.

Як шкурка з бузівка у шевчика в руках

Або у лимаря в зубах,

Чого не витерпить, що їй не виробляють?

Смердячим дьогтем їй і жиром доїдають;

Крий боже! що їй мук, голубці, завдають!

І крутять, і вертять, і пруть, і мнуть, і труть,

І в дудку зцуплюють, і рвуть, і натягають,

І в сто погибелей муцують і згинають,

Що збоку чоловік, зирнувши, задрижить;

Подума: тільки вже на світі їй і жить!

Аж ось! Глянь: лимар наш сю шкурку підіймає

І юхтою її або габельком величає;

І щоб за шкурку мав п’ять золотих узять,

То за габелька він не хоче й десять брать!..

Так Добрість на світі чим більш в нудьзі помнеться

Чим більш, мов реп’яхів, лихоти набереться,

Чим сала більшенько за шкуру їй заллють, –

Тим більше за неї, де повернись, дають.

Адже ж за битого, наші батьки мовляли,

Небитих двох колись не раз притьмом давали,

Та ба! та й чотирьох не квапились, не брали!

Нехай в олійниці олійник тараном

Макухам завдає якмога гіршу муку, –

Так не завгорить їм, а здавить в каменюку,

Що потім чорта й сам вдовбе їх долотом!

Нехай вовтузають і Добрість кулаками,

Мов воскобійними нехай з неї клинками

Останню слізоньку видавлюють і п’ють, –

Овва! Дурні! Того не знають, що дають

Таку принаду їй до стусанів частеньких,

До штовхання під бік, до кулаків тугеньких,

Що хоч в потилицю тоді їй і обух,

Хоч довбню в лоб, то все не випре з неї дух.

І довбня, я ж кажу, тогді їй так дошкулить,

Як в[ош] за коміром або постіл замулить.

По сім-то, братіку, і Добрість пізнають: .

Клеймо їй – канчуки, імення їй – терпіння.

Хто їх не скоштував, не буде мать спасіння,

Того нехай поміж святими не кладуть:

Бо той, до котрого, знай, доля зуби скалить,

Трохи лиш на того не скинувся синка,

Що матінка пестить і по головці гладить,

Поки не візьметься пестунчик до замка!

Але всьому свій час і черга, Грицьку, буде!

Ми під богом, як бач, всі ходим, грішні люде!

До часу глек, – мовляв один розумний лях, –

До часу, голубе, нам глечик носить воду;

І на його пошле зла доля ту невзгоду,

Що глек побачимо в череп’яних шматках!

До часу над слабим хто дужчий вередує,

До часу мужиків ледачий пан мордує, –

Колись до їх усіх смерть в гості примандрує,

Та, мов єхлейтар, їм в вікно заторохтить

І по-московській їм гукне: «В паход ітить!»

Не гляне, чи то їх кульками хата вшита,

Чи, може, дереном земляночка накрита, –

Всіх нас сира земля до себе прибере,

Але ледачий так, як добрий, не умре!

Як з Городищ чумак, пішовши в Крим за сіллю,

В дорозі нидіє двадцяту вже неділю,

Обшарпавсь до рубця, в коломазь обліпивсь,

Та ба! та як другі – дощенту не пропивсь,

Щодень, то неборак, знай, молиться все богу,

Щоб швидше дівчину побачити небогу,

І гулих воликів, знай, хльоста батогом,

Поки опиниться перед своїм двором, –

Так Добрість квапиться із світу в домовину,

Терпить нудьгу й біду, пропасницю й гостець,

І так попа він жде в останнюю годину,

Як на Великдень всі червоних ждуть яєць.

Але ти, Грицьку, більш, ніж я, учився в школі,

Далеко більш, ніж я, помазавсь ти письмом:

Ти й греків, ти й латин, ти знаєш всіх доволі,

Ти в церков хоч яку годився б буть дяком!

Ти краще Добрості обличчя наригуєш,

Бо й добрий сам єси, і добре всіх малюєш!

Послухай, Грицьку, лиш: чи се тобі втямки,

Як зійдуться, було, до тебе парубки,

А ти, було, й звелиш граматку їм читати,

А сам почнеш, було псавтир перевертати,

Скрізь нишпорить – під тмою, мною, здом,

Під азом-ангелом або і в ярмолої

Од палітурочки в часловці до другої,

І спинишся, було, аж над октоїхом

Та й об якімсь, було, почнеш читать Сократі –

Так гарно, що, було, аж сумно всидіть в хаті:

Нехай над ним сира земля пером лежить!

Дивіться, хлопці, лиш, – казав ти нам, – глядіть,

Як Добрість на світі живе і умирає,

Як, не злякавшися, кайдани надіває!

З якою радощю держить в руці мишак

І кухличок, коли б скривившись, випиває,

До бога рученьки невинні протягає!

Отак-то, братики, умер Сократ, отак!

Чого ви, дурники? – сказав він веселенько

Своїм заплаканим в хурдизі школярам, –

Чого голосите? Чкурніть лиш ви швиденько

Та дайте півня ви Скулаповим попам!

Отак-то, братця, й ви, – казав ти, – хліб ви їжте,

А правду, хоч яким панам вельможним, ріжте!

Не скрізь ледачі так, як грецькії пани,

Хоч скрізь на світі єсть ахвинські брехуни,

І єсть земля така правдива і заможна,

Де правду і панам сказать, як богу, можна.

Дивіться, – ти казав, – як вірний Довгорук

Писульку царську рве із єдноральських рук

І на шматки її із серця роздирає!

Чи бач, як старшина із ляку умирає!

А Довгорук сидить і усом не моргне!

«Ай, що ж ти наробив! – усі заверещали. –

Тепер же поминай, як Довгорука звали!»

А Довгорук сказав: «Не бійтесь за мене!

Нехай лиш прийде сам Петро сюди Великий,

Я покажу, що й він, як всі ми, чоловіки,

Помилиться, згрішить, спіткнеться і впаде,

І ворог той йому, його хто не зведе!»

Аж бач, таки воно й на правду вийшло, хлопці!

Прибіг Петро, гукнув, затупав, загурчав,

Уже й був кинувсь бить, але як розпитав,

Аж Довгорукого погладив по головці,

І цмокнув в лисину та ще й перепрохав –

Та ще й на змирщини кіп з п’ять він грошей дав.

17 сентября 1817 г., Харьков


Примітки

Вперше надруковано в уривках (рядки 1 – 24, 126 – 129) в кн.: Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX столетия. К., 1884, с. 69 – 70. Повністю вперше опубліковано в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (далі – ЗНТШ), 1904, т. 60, кн. 4, с. З – 8, з численними різночитаннями щодо автографа (вперше опублікованого І. Я. Айзенштоком у вид.: П. Гулак-Артемовський. Твори. Київ – Харків, 1928, с. 99 – 107).

Автограф з написом: «Переписал автор 7-го июля 1836» зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді (далі – ДПБ), ф. 229, № 1, арк. 1 – 7 зв. На обкладинці його заголовок російською мовою: «Истинная Добродетель. Послание», наприкінці – приписка французькою мовою: «Цей твір, розпочатий 1817 року, ніколи не був ні продовжений, ані закінчений».

Подається за автографом.

Писулька до Грицька Пронози – звернення до українського письменника Квітки-Основ’яненка Григорія Федоровича (1778 – 1843). Протягом довгого часу внаслідок хибного прочитання автографа ім’я адресата «Писульки» визначалося як «Грицько Проказа».

Псавтир (Псалтир), ярмолой (Ірмологіон), часловець (Часослов), октоїх (Восьмигласник) – християнські богослужебні книги, які використовувалися також для навчання дітей грамоти (зокрема й по згаданих тут складах: «тма, мна, здо» і т. д.).

Сократ (469 – 399 до н. е.) – давньогрецький філософ, у вченні якого надавалося великого значення етичним цінностям і моральному вдосконаленню. Засуджений до страти, помер, спокійно прийнявши келих із цикутою.

дайте півня ви Скулаповим попам… – тобто жерцям Ескулапа. Як зазначено в діалозі давньогрецького філософа Платона (427 – 347 до н. е.) «Федон» (який, очевидно, й згадується тут П. Гулаком-Артемовським), останні слова Сократа були звернені до його учнів, що не могли стримати сліз: «…ми завинили Асклепію півня, не забудьте віддати», йдеться про давньогрецький звичай у подяку за одужання приносити півня в жертву богові зцілення Асклепію (Ескулапу). Свою смерть Сократ розглядав як відродження душі й зцілення від земних страждань (див.: Платон. Соч. в 3-х т. М., «Мысль», 1970, т. 2, с. 93, 505).

грецькії пани… ахвинські брехуни… – Йдеться про політичних противників Сократа в Афінах, які прирекли його на смерть за безпідставним звинуваченням у розтліванні свідомості молоді.

вірний Довгорук… – йдеться про Долгорукова Якова Федоровича (1659 – 1720), російського військового і державного діяча, сподвижника Петра І. Відзначався надзвичайною чесністю і прямотою, про що збереглося багато переказів і анекдотів; одним із них і скористався П. Гулак-Артемовський.

Та ще й на змирщини кіп з п’ять він грошей дав. – В автографі до цього рядка дано авторський варіант: «Та ще й на могорич йому півкопи дав».

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 32 – 37.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2858

Модифіковано : 4.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.