10. Успіх Архипенка. Венеція кардинал

Іван Корсак

Він працював клято, працював, доки ще піднімалися руки у пересохлих суглобах, що вже скрипіти намірилися, а голова дзвеніти ставала вистиглим гарбузом, працював, доки не зів’яне остання клітина змордованого, пересиченого втомою тіла; коли ж зовсім несила було, то сідав за листи додому.

«Мої дорогі батьку і брате

Вчора ми повернулися з Ляйпціга. Там моя виставка проходить з успіхом. Музей купив мої роботи з мармуру – це шостий німецький музей, в якому назавше залишаться мої твори. Опісля Ляйпціга всі роботи відправляються в New York…»

Архипенко тепер гонорово писав «ми повернулися»: він одружився на Анжеліці Бруно-Шульц, яка і за кохану йому, і за модель. З голодного, нерідко безпритульного художника він став тепер знаним, та все ще багачем назвати себе не міг. Дворічний виставковий тур Європою зробив його вже широко знаменитим: Париж, Женева, Брюссель, Цюрих, Лондон, Берлін, Афіни, Мюнхен… Забіяку Архипенка незмінно числять на чолі тих, хто робить погоду в модерній скульптурі. Невсипущий і непосидющий Аполінер напише: «Найновітніші та найпривабливіші пошуки, на мій погляд, це пошуки Архипенка, який створив поліхромні скульптури з матеріалів доволі різних: зі скла, заліза, дерева, комбінуючи їх найсучаснішим і найнесподіванішим чином». А швейцарський та французький письменник Блез Сандрар присвятить творам Архипенка такі ж модерні рядки:

Скульптура Архипенка

перше яйцеподібне яйце

Воно тримається у пружній рівновазі

Немов непорушна дзига

На вістрі

Швидкості

Воно виходить

Із барвистих хвиль

Із кольорових зон

І обертається в глибинах

Голе

Новітнє

І тотальне…

Олександр був певен свого шляху. Тож як у Венеції напосілися, що його роботи малозрозумілі, він у висловах не церемонився:

– Ледачий світ хотів би, щоб митець виклав усе як на долоні. Щоб той світ прийшов і без найменшого зусилля побачив усе… Ні, панове, митець, який творить, приневолює до творчості і глядача. Коли подати глядачеві символ, він вже ніде не дінеться, муситиме і сам почати творчо мислити…

Архипенко, криючись у душі сам від себе, неабиякі надії покладав на Венеційську бієнале. Йому відвели велику залу, де розмістилися вісім з половиною десятків різних його робіт – і народ пішов, пішов на ім’я вже знакове, на несподіване вирішення тих творчих питань, які числилися досі незмінними мало не від Адама та Єви. Щоправда критика в Італії, куди більш консервативніша французької, не вельми його по голівці гладила: охочих накинутися з мокрим мішком не бракувало. “Роботи Олександра Архипенка з його неприємними ортопедичними комбінаціями дерева, гіпсу і металів потрібні для того, щоб вивести з омани багатьох фантазерів, для яких нове в мистецтві завжди має відчиняти ворота раю, – амбіційно гласив журнал Emporium. – Однак є певні обмеження у мистецтві, як і в природі, які неможливо перестрибнути. Виставка Архипенка добре це демонструє".

Критик Арденго Соффіччі був обережнішим, він водночас і заперечував методу Олександра, і боязливо ухилявся від певного визначення, від оприлюднення власної думки: «Роботи Архипенка – не мистецтво, а щось зовсім інше, для якого мають застосовуватися інші критерії. Що це? Складно сказати».

Аж піднудило Олександра, коли прочитав переказ проповіді та заклик до вірних венеційського кардинала П’єтро Ла Фонтена:

– Утримайтеся відвідати це бієнале, зокрема, зал з роботами Олександра Архипенка. Це вельми грішний художник, він спотворює створену Всевишнім людську подобу…

Архипенко не таївся в думках з Анжелікою:

– Здається, святий отець дочасно закрив мою експозицію.

Дружина навіть не взялася заспокоювати його, знайшовшись лише на кілька слів:

– В цій країні слово священнослужителя має особливу вагу.

Як передрукувала паризька преса кардиналів заклик, то засперечалася Софія Левицька з Жаном Маршаном.

– Хіба це справа святого отця давати оцінку художникам та заклики схожі кидати? – здвигнула Софія плечима, здвигнула навіть якось мерзлякувато.

Чоловіка свого, здавалося, Левицька не здатна нічим здивувати.

– А то ще ворожка надвоє гадала, – покрутив головою Жан. – Можете стати рекламою, дужчою пресової чи радійної.

– Хотілося б, аби слово твоє хоч частково справдилося.

– От побачиш… Б’юсь об заклад.

Софія зиркнула на нього, як свекруха на ще тільки можливу невістку, повагалася хвильку і все ж, хоч невпевнено, подала свою руку.