«Спить Вкраїна та руїни…»

Микола Костомаров

Спить Вкраїна та руїни

Нові щодень лічить,

Гине слава… та й ту славу

Усяке калічить.

Не вернеться дідівщина…

Нехай не вертається –

За що ж з теї старовини

Святої згнущаться?

Гріх великий… Чи вже ж дарма

Славнії гетьмани

Умирали в лютих муках,

Закуті в кайдани?..

Чи вже ж дарма в нас мушкети,

Гармати гриміли?

Нащо ж всюди, де не глянеш,

Виросли могили?

Ще ж пісні не повмирали…

Чи то ж на забаву

В їх співають святу славу,

Козацькую славу?

Спи ж у льоху, в привитниці,

Велика руїно,

Спи, небого сердешная,

Мати Україно!

Поки зорють останнюю

Могилу у полі,

Поки й [пісня] забудеться

Про вольную (волю)…

Тяжко… Глянеш – люд як люде,

Ніби все радіє,

А придивишся… жаль, туга

Усю землю криє.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: «Україна». – 1925. – № 1 – 2. – С. 75, за автографом, що належав Т. Г. Шевченкові й разом з іншими його паперами під час арешту 1847 р. опинився в архіві III Відділу в справі Кирило-Мефодіївського товариства – «Об Украйно-Славянском обществе». Публікація M. M. Новицького. Автограф втрачено.

Вірш не датований, але за змістом, пов’язаним з ідеями Кирило-Мефодіївського товариства й творчістю Шевченка періоду «Трьох літ», датується орієнтовно: 1846 – 1847 рр., Київ.

Подається за першодруком; у квадратних дужках – слова, відновлені М. Новицьким на місці пошкоджень в автографі.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 110 – 111.