«Заліг, заліг козаченько…»

Микола Костомаров

Заліг, заліг козаченько

Та й не підведеться;

Товариші вертаються,

Хворий зостається!

– Товаришу, рідний брате,

Маю умирати.

Ой дай же, мій товаришу,

До родини знати.

Нехай мене стара мати

Не кляне, не лає;

Нехай править панахиду,

В царство проводжає.

Рідна мати, рідна мати!

Рідна Україна!

Зостається на Вкраїні

Молода дівчина.

Бодай вона не марніє

З великого горя,

Що зоставсь її миленький

Край синього моря.

Бодай вона мене зрадить,

Як її я зрадив:

Обіщавсь її любити –

Смерть собі принадив.

Над дівчачий голосочок

І тихую мову

Злюбив слухать сиву хвилю

В глибокому морю;

Над рум’яноє личенько

І білую руку

Злюбив, шельма, цілувати

Гостру каменюку.

Примітки

1841-го року Костомаров передав автографи своїх поезій, серед них – «Заліг, заліг козаченько…» та «Ой ішов козак, ой ішов бурлак…», видавцеві О. О. Корсуну у Харків для вміщення у другому випуску альманаха «Сніп»; альманах не вийшов друком. У 80-х рр. Корсун надіслав А. Л. Костомаровій копії обох віршів.

Вперше надруковано у виданні: Костомаров M. І. Твори: У 2 т. – К., 1967. – T. 1. – С. 84.

У копії Корсуна дата: «1841 года, ноября 23 дня». Датується за цією копією: 23 листопада 1841 р., Харків.

Подається за копією О. О. Корсуна (Центральна наукова бібліотека АН УРСР, ф. XXII, № 2, арк. 5 – 5 звор.).

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 100 – 101.