Дія друга
Марко Кропивницький
Перша одміна
Обстановка першої дії. Через місяць.
Ява 1
Меланія Григорівна і попадя.
Меланія Григорівна
Питаєте, як ми йому дозволили? Чи він же спитав нашого дозволу? Що йому наш дозвіл? Я й раніш казала старому, багато разів казала: не буде пуття з нашого Трошки, не буде; і вийшло на моє.
Попадя
Глянуть на його – такой же достойной молодой чоловєк, такой красивой, і вдруг… Ах-ах-ах!.. І скрізь, душечко, куди тепер ке скинеш взором своїм, непоштительство оказують діти, ужасноє непоштительство супроти родителів. Ужасть, ужасть!.. Вразумлять треба, ох, треба!..
Меланія Григорівна
А винна в тім ученість.
Попадя
Да, да. Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна
Коли б не оддавали до регального, то мали б і поштительство од його…
Попадя
Так, так, істинно. Мої родителі не оддали мене до іпірхального, потому що сказали так: за тобою в придане єсть приход, не засидишся в дівицях, і ученія тобі більшого не надобно, як читать та писать… скольки-небудь рихметики і делікатних понятійов…
Меланія Григорівна
Машинистом нанявся до парової. Понімаєте, який нам конхвуз? Купецький син – машинистий. Цілий день у сажі баблятись, яка приятність? Ще, кажуть, вчить і сина Музиченкового до регального… А додому за цілий місяць і очей не навернув, бачте який!..
Попадя
Сліхала, сліхала… Ужасть, ужасть!.. Зате щодня вчащає до однії особи…
Меланія Григорівна
Бодай вже ту особу бенеря вхопила, в печінках мені сидить та особа!..
Попадя
Ужасть, ужасть!.. Климиха розказувала. Каже: йду какось од сестри Домахи, вже було так як опівночі… видите, сестра її Домаха заболіла сояшницями, а Климиха поніма кой-що…
Меланія Григорівна
О, так. Хто ж не зна Климихи, що то баба, як дохтурь!..
Попадя
Да-да. Вона навчена однією бабою, котра доводилась їй по мужові свахою у других, так як помирала, та звеліла прикликать Климиху і навчила її. Да!.. Так кажу, Климиха поніма і можеть… А що вона поніма, то я вам вєрно кажу. Раз-однажди меня послі вужина-вечері как схватило, как схватило… Ужасть, ужасть!.. Млосно мені іздєлалось, і так, звиніть, піт з мене, как з кабана, лльоть, і лльоть, і лльоть!.. Да! Куди? За ким? Піп мій перепужався, до хвершала послав. Побіжали по хвершала, а його дома не сказалось, говорять: десь у карти грає, – либо у волосного старшини, либо у писаря. Де його розшукувать? Аж тут прибігла дячиха, вона теж кой-што поніма, ну тольки їй далеко до Климихи. Шептала вона, шептала, а з меня так і лльоть, так і лльоть!.. Далі і каже: "Климиху кличте!.." Покликали Климиху, і што ж? У повчаса усьо, как рукою зняла, – да! Сильно поніма. Не кожен і дохтур так поніма! Ужасть, ужасть, как поніма!.. Так і говорить Климиха: "Іду повз школу, слішу, щось рипнуло дверима, потім розговор, приятний розговор: "Душко!.. Тюльпан!.. Букет!.." Зупинилась і стала придивляться. Вони дольжно помітили і зараз: "До свиданія, приятного сна!.." І розійшлись: вона в школу, а він згорбився та попід тинами ходу-ходу… "Горбся не горбся, – подумала Климиха, – а од моїх очей не виховаєшся…" Утвержда, що ніхто другой був, как ваш синок, да! Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна
До чого ж воно може дійти?
Попадя
Звісно, до чого, до супризу, не інакше!..
Меланія Григорівна
Може, вона моститься за його заміж, то нехай собі і в головах не поклада. Учителька яка-небудь, ач куди лізе!..
Попадя
Безсовістность тепер так розповсюджується, що ужасть, ужасть!.. Жаль, оченно жаль Трошиньку, такой достойной кавалер!..
Меланія Григорівна
Боже, як я хотіла, щоб він пішов по духовній часті, господи, як жалала!..
Попадя
Ну, нащот видимой наружной хвасонистості, либо ухватки – духовна одежа ніскольки не виявля… От воєнний мундир, либо даже чиновной, когда іщо при кокарді; потім у перехваті і во всьом прочом приятность, – да!.. А про духовну одежу хоч і не говоріть… Пам’ятаю, как ото скоро прибув ваш Троша із воєнной служби та как уз’явився у церкві в мундирі, то, вєрите, я какось как будьте аж помолодєла і успомнила свою молодость… Істинно вам говорю! Я ужасть, ужасть как хотєла замуж за воєнного, ну как за мною, понімаєте, був приход, то родителі уговорили меня, щоб за духовного…
Меланія Григорівна
А мені до вподоби, не так, скажу, духовна одіж, як життя духовне: благообразне…
Попадя
Што ж життя? Хорошо, когда у парахвії єсть такії, скажемо, благородні люди, от как ви, а єжелі їх нема? Какоє вдовольствіє батюшці ходить по хатах та випрошувать сього-того?.. Хорошо, што от ви, наприклад, такі, що скажеш вам: пожалуйте сього-того, і ви сисчас дайотє, ну другой не дайоть!.. Потому що ви понімаєте совість, а другой ніскольки не понімаїть…
Меланія Григорівна
Здається, ми завжди порядок знаємо?
Попадя
Цими днями послала я до Музиченка за мукою. Вообразіть же собі, душечко, он говорить наймичці: "Пущай деньги пришлють, тогда і получайте!.." Видите, какой парахвіянин з’явився?.. За усьо времия один раз тольки і бул у церкві. Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна
(дивується).
Один тільки раз?
Попадя
Всього один раз. Ужасть, ужасть!..
(Помовчала).
Перш чим зайти у вашу лавку, я зайшла до вас… Хочете, я вам списочок прочитаю?.. Усьо, усьо вже повиходило. Розходу, розходу стольки, што ужасть, ужасть!.. Четверо дєточок дома, треба їх нагодувать?.. Троє вчаться, і тих треба і одягти, і заплатить за їх… Ужасть, ужасть!
(Вийма список і чита).
Крупчастого борошна…
(Питає).
Скільки можете?
Меланія Григорівна
То означте пуд.
Попадя
Благодарю. Тут так і означено, неначе вашу думку знала.
(Чита).
Житнього борошна?
Меланія Григорівна
Скільки ж вам житнього?
Попадя
Що ласка ваша.
Меланія Григорівна
Пишіть два пуди.
Попадя
Благодарю.
(Чита).
Сахарю, чаю…
Меланія Григорівна
Сахарю десять хунтів…
Попадя
Прибавте.
Меланія Григорівна
Ну, п’ятнадцять. Чаю півхунта.
Попадя
(зітхає).
Ох, мерсі.
(Чита).
Кохвію.
Меланія Григорівна
Кохвію хунт.
Попадя
Благодарю.
(Чита).
Крупів.
Меланія Григорівна
П’ять хунтів.
Попадя
Благодарю.
(Чита).
Макаронів.
Меланія Григорівна
Либонь макаронів нема?
Попадя
Ні, єсть. Я вчора достаточно видала.
Меланія Григорівна
Ну, нехай три хунти.
Попадя
Мала.
Меланія Григорівна
Десять хунтів.
Попадя
Гранд мерсі…
Ява 2
Кирпа
(входе).
А, дорога гостя!.. Дуже-дуже радниї вас бачити.
Попадя
(чоломкається).
Що це ви нас забули? Почали вчитись у проферанца і не довчились?…
Кирпа
Вже, мабуть, і не довчусь.
Попадя
Как же можна? Надобно вивчитись. Ви купець, то повинні купецького положення додержуватись: мужва вам не компанія.
Кирпа
Положим єто вєрноє ваше слово!..
(До Меланїї Григорівни).
Ти ж пошанувала чим-небудь нашу найдорожчу гостю?
Меланія Григорівна
Ми викушали кохвію з цикорійом стаканчиків по п’ять…
Попадя
Благодарю вас, вдовольнила мене ваша благородная супруга.
Меланія Григорівна
І чай ми пили. Я й не знала, що вони не кушають чаю з цикорійом; а я дуже люблю цикорій і завжди підмішую собі до чаю.
Попадя
Звєсно, у кого какой скус.
Кирпа
Подай же на блюдечко варення.
Меланія Григорівна
Я й не догадалася, зараз подам.
(Встала і пішла в другу кімнату).
Попадя
Почому ж перестали ходить до нас? Спужались?.. А я за вами ужасть як скучила.
(Підсовується до його).
Кирпа
Невже?
Попадя
Не вєрите? Всі ви, мужчини, народ неймовірний!.. Вам хоч кинься на шию, розцілуй вас, ви й тоді будете сумліватись… У, жорстокий мужчина!.. Я колись таки кинусь вам на шию!..
Кирпа
Зділайте так, тоді повірю…
Меланія Григорівна
(з блюдечком).
Ось і варення.
Попадя
Благодарю, мерсі… Батюшка гнівається на вас, що ви не ходите до нас. Приходьте сьогодні увечері.
Меланія Григорівна
Підемо, старий, як ти думаєш?
Кирпа
Та чи зручно ж обом? А дітей на кого зоставимо?..
Попадя
А пока до свиданія з вами.
(Чоломкається).
До свиданія і з вами.
(Цілується з Меланією Григорівною).
То ви утверждаєте списочок?
Меланія Григорівна
Та вже втверждаю.
Попадя
Благодарю вас, гранд мерсі… Значить, я звідси прямо в лавку?
(Пішла).
Ява 3
Кирпа
Що це вона у тебе клянчила?
Меланія Григорівна
Та вже звісно що.
Кирпа
От нахлібники, ненажери прокляті!.. А псаломщиця ще не була?
Меланія Григорівна
Ні, ще.
Кирпа
Прителіпається і та, а потім і дячиха… Розорителі, грабителі!..
Меланія Григорівна
Коли б вже швидш вибрали тебе церковним старостою, там либонь все-таки можна кой-чим скористатись, га?
Кирпа
Та кажуть, що на недогарках можна… іноді латать кишені.
Меланія Григорівна
Коли б господь милосердний допоміг.
Кирпа
Та чутка йде, що мене виберуть… Дай варення, я з’їм, тільки дай і шматочок хліба.
(Меланія Григорівна подає, він їсть).
А ти чула новину?
Меланія Григорівна
Яку?
Кирпа
Музиченко лавку завів.
Меланія Григорівна
Що ти кажеш, коли ж це він поспів?
Кирпа
Поспів. Оборудовав все спотання. Якось здалось мені, що він вимбарь наново перебира, а виявилось зовсім не те. Зайшов я колись, мимо йдучи, та й питаю: що тут у вас буде? "Тоді як буде, – каже, – то й побачите що". Тепер вже провів туди ліктричество од парової; а зараз і вивіску почепив, чудесно розмальована! Усякого краму сила навезено, розкладають крам на полицях… Двох прикажчиків привіз з города, неначе паничі зодягнені…
Меланія Григорівна
Може, і наш Трохим там прикажчикуватиме?
Кирпа
Хто його зна.
Меланія Григорівна
Краща лавка од нашої?
Кирпа
Куди ж наша? Наша супроти його, як хлів проти горниць. Отака кумерція!.. Завалі та гнилі тепер вже не продаси, годі: минула розкіш-воля!.. Гарного сусіду придбали, можна похвастати перед усім миром… Ну, я ж не я буду, коли не підкопаюсь під тебе, я тобі підкладу!.. Багатьох вже я викурив звідси, інших так далеко загнав, що й доки світ сонця не вернуться назад. Поборюсь ще й з цим… Не знаю тільки, з якого краю почать: чи з земського, чи з станового, чи прямо до справника кинутись?
Меланія Григорівна
Що це ти затіваєш?
Кирпа
Це таке діло, що ти своїм розумом не обсягнеш його!.. На це треба не твоєї голови…
Меланія Григорівна
Мудре б то таке?
Кирпа
І не в тім річ… а треба язика держать за зубами, а ти ж навряд чи вдержиш.
Меланія Григорівна
Он як? От за це спасибі!..
Кирпа
Ну, годі присікуватись… Опісля скажу… Хтось іде в хату.
Ява 4
Максим
(на порозі).
Хазяїне, а йдіть на часинку сюди!
Кирпа
А що там?
Максим
Ідіть-бо швидш!..
Кирпа і Максим пішли.
Меланія Григорівна
Що це Тихон задумав супроти Музиченка? Вже він як розлютується на кого, то докаже слави… Коли б він не зашкодив заразом і Трохимові… все ж таки жаль парубка… Що це у мене щось під ложечкою смокче?.. Послать, мабуть, за Климихою…
(Встала і пішла в другу кімнату).
Ява 5
Кирпа
(веде за руку Яшку).
Знов у лозах виховувався, ах ти ж падлець!..
Яшка
Вона мене за уха скубла!..
Кирпа
Покажи уха.
Яшка
Ось дивіться.
Кирпа
(роздивляється).
Що? Кров? Позакипала кров? Це тобі, може, хто з товаришів подряпав або, може, сам?
Яшка
Вона!..
Кирпа
А, вона?! Я ж їй покажу!.. Де моя шуба? Я їй покажу, як купецьку дитину за уха дерти!.. Де моя інотова шуба?..
Меланія Григорівна
(входе).
Навіщо тобі шуба?.. Жарота ж тепер!..
Кирпа
А на те, щоб вона понімала, з ким має діло!.. Подай мені інотову шубу!..
Меланія Григорівна пішла.
Ах ти ж, вчителька паршива! Ах ти ж, курсистка!.. Смієш знущатись над купецьким дитьом?
Меланія Григорівна
(подає шубу).
Ось тобі й шуба… Краще б без шуби.
Кирпа
Тямиш ти!..
(Надів шубу).
Я їй покажу, хто я такий!.. Ходім, Яшко, зі мною!..
(Пішов з Яшкою).
Меланія Григорівна
Невже до вчительки пішов? Ще битиме, чого доброго, він такий!..
(Дивиться в вікно).
Купив шубу у якогось панка зовсім задешево, а скільки вона пихи надає людині. Ач, неначе справжній пан!..
Ява 6
Фрося
(вбігає).
Ой мамочко, їсточки, їсточки хочу!..
Меланія Григорівна
Зараз дам тобі і їсточки. Що там у вас в школі вчинилося?
Фрося
Нічого не вчинилося… А Яшка знов не був у школі!..
Меланія Григорівна
Знов вигнала вчителька?
Фрося
Ні. Він учора не знав урока, а вона сказала йому: як не знатимеш і завтра, то зоставлю тебе без обіда.
Меланія Григорівна
І не била його?
Фрося
Ні, вона ніколи нікого не б’є!.. Як позаторік був Михайло Семенович за вчителя, так той і бив, і за уха скуб, і по лобові цокав, і навколішки ставляв… А ця ніколи нікого і пальцем не зачепила…
Меланія Григорівна
Іди ж у ту кімнату, одріж там шматочок хліба та візьми у шахві сердинку, там у коробочці одна зосталася – з’їж її.
Фрося
Таж, мамо, сердинка вже давня, вона геть почорніла і цвіллю понялась; може, мені од неї завадить?..
Меланія Григорівна
Не завадить. На добрий камень що не скинь, все змеле… Обшкреби ножем плісень та й скушай, підгодуйся, доки до обіду.
Фрося пішла.
Ява 7
Климиха
(входить).
Доброго здоров’ячка! З середою будьте здоровенькі!..
Меланія Григорівна
Спасибі. Милості просимо, садовіться.
Климиха
Спасибі, сяду. Сяду, бо трошки притомилася, далеченько…
(Сіла).
А надворі жарота та духота… а дощів нема та й нема.
Меланія Григорівна
А ви не знаєте средствія, щоб дощ пішов?
Климиха
Не знаю, голубочко. Чого не знаю, то вже не знаю… і морочити не стану людей… Еге, не знаю!.. А колись-то були такі баби, що вміли і хмари навертать, і дощ нагонить… Мої покійні мати, царство їм небесне, самі бачили, як одна баба, сказать, вона правдива була відьма, прирожденна, то було вийде уночі з хати, а ніч зоряна, стане посеред двору, промовить щось до зорь, потім увіткне ножа в землю, а зорі так і почнуть падать з неба, так і посиплються, як гаряче угілля або головешки… І зараз геть навкруги стемніє… Раз вона посварилася, голубочко, за віщось з своєю сусідою. Еге, отож як посварилася, взяла та й зняла з неба вечірню зорю, зняла та й замкнула її в льоху. От та сусідка, як почало сутеніти, виглянула з сіней, чи з’явилась вже зоря, щоб лагодитись до вечері, бо ось-ось чоловік з синами прийде з поля… Виглянула вдруге – нема зорі, виглянула втретє – нема… Аж це чоловік та сини сусіль з поля у двір. Чоловік і почав гримать: "Що ж ти, сяка-така, і досі вечері не злагодила, ми потомились, їсти хочемо, а тобі й байдуже!.," І знялась проміж їх сварка. Та так щовечора, що вигляне з сіней – нема зірки, вона і спізниться з вечерею… Що ж ви думаєте? Мусила та молодиця у ногах повзати та перепрохувать відьму. Ну, та змилосердилась і випустила зорю з льоху!.. Отаке. А хто у вас хворий?
Меланія Григорівна
Та я… щось під ложечкою смокче…
Климиха
Смокче?.. Свячена вода є? І віск є?
Меланія Григорівна
Як же щоб не було?
Климиха
Як є, то й смоктати перестане. Ходім же пошепчу.
Меланія Григорівна
(встала і йде).
Що ви там бачили колись біля школи уночі?
Климиха
Коли?
Меланія Григорівна
Матушка попадя розказували, що чули од вас, ніби б то ви бачили нашого Трохима, як він вийшов уночі од вчительки та попідтинню прокрадався.
Климиха
Я бачила? Зроду-віку не бачила!.. Ой, які ж матушка чудернацькі!.. Вже кому-кому, а їм не годилося б плескать, вибачайте, язиком… Коли вони супроти мене наговорюють, чого і овсім не було, то вже й я не втерплю про їх, виявлю всю правду. Тільки ви їм, пожалуста, не переказуйте.
(Оглядається).
Матушка хоч вже і не молоденькі, а на молоденьких заздряться… Вони мене прохали, щоб я приворожила до їх вашого Трохима.
Меланія Григорівна
Що ви говорите?..
Климиха
От їй-богу, що правда!
Меланія Григорівна
(глянула у вікно).
Ходімте до мене в кімнату, бо ондечки хтось іде.
Климиха
До їх колись приворожувала циганка псаломщика і таки приворожила… А це вже на вашого синочка вони звернули очі… Батюшка, сказать, тюхтій, похнюпа, а матушка при телесах, ну і…
Пішли.
Завіса
Одміна друга
В школі.
Ява 1
Сохвія Станиславівна, Ольга Данилівна і Трохим Тихонович.
Трохим
(дочитує нарис якого-небудь видатного письменника російського).
Боже, боже, який би я був радий, коли б такі твори, як оце ми прочитали, швидше почали з’являтись на українській мові, щоб їх читав наш народ, читав на зрозумілій рідній мові!.. Це ж така захоплююча психологія, котра підійма людину на боротьбу, будить дрімаючі в їй сили, підохочує на корисну й невтомну працю… Аж боляче робиться, що наша Україна не дала ще нам такого талановитого письменника!..
Сохвія Станиславівна
Але мусите признати факт, що вже чимало з’явилось книжок і на нашій мові, доладних і корисних.
Трохим
Мало, мало, дуже мало!.. Коли б швидше часопись завести таку, щоб вона була дешевенька, доступна по ціні народові і щоб коштовного змісту, – ось чого дуже треба!.. Ми часто товкуємо з моїм хазяїном про дешеву газету. Він ніби і зовсім мало освічений чоловік, сам про себе каже, що вчився на мідні гроші, та бачить, що людей треба вчить на золоті… Душа у його чула… думками іноді ширяє дуже просторо.
Сохвія Станиславівна
Я якось розбалакалась з ним про кооперацію, – який він широкий кругозір освітив своїм змізкуванням, скільки виявив надзвичайно оригінальних думок!..
Трохим
Ото правда. Він сприяє всією істотою найширшим вчинкам, котрі освічують путь до людського добробуту, до громадського оздоровлення… Не далі як вчора казав: "Нехай знайдеться три-чотири чоловіка з грішми, і я згоден пристати до спілки: дам дві, три тисячі на газету, а більше не можу…" Що ж, він чоловік не багатий: у його сім’я і діло, котре годує його і сім’ю. Зупинить же діло не можна, бо чим тоді содержувать сім’ю і доводить дітей до розуму?.. Дуже потрібна дешева газета, наш селянин не може платити шість чи п’ять карбованців на рік, не сила його; а щоб виписувать газету у складчину, то до того ще селяни не додумались… Ну, я так думаю, що згодом грошовиті люди знайдуться, шкода тільки, що не зараз!..
Ольга Данилівна
Вашого отця підбить би на це діло.
Трохим
Що це ви кажете? Ніколи він карбованця не дасть на таке діло!..
Сохвія Станиславівна
А тоді, як пішла балачка про землю та про свободи, чого він не говорив тільки, на що не згоджувався!..
Трохим
Та він і хазяїнові моєму здався на перший раз дуже люб’язним та ввічливим: коли я прийшов до його найматись, він довго дививсь на мене з недовір’ям, вважаючи мене за невживчивого та сварливого; вірить не хотів, що мій татусь може перемащатись по десять разів на день, мов той хамелеон…Сохвія Станиславівна
Так би не годилося про батька…
Трохим
Я правду кажу. Кого він тільки не обплутав своєю улесливістю та хитромовкою?.. Ви його не знаєте.
Сохвія Станиславівна
Пам’ятаєте, як була велика сходка біля волості, тобто мітинг, і як він перший кинувся обнімать та качать оратора, коли той скінчив промову про равенство сословій?
Трохим
А опісля, як повернулося колесо у другий бік, то він перший од усього того і одхрестився, і одмолився… Потім ще й нацьковував на декотрих людей… Е, краще замовкну!..
Сохвія Станиславівна
Тоді і старшина, і писар, і батюшка внімали тим речам, та й багато таких було; а тепер, мов ті флюгера, повернулись за вітром… Якось аж не віриться, щоб могли люди так хамелеонничать…
Трохим
Не віриться, а приходиться вірить… Але годі про це!.. Так думаєте в суботу прочитать дітям про льодове море?
Сохвія Станиславівна
Еге ж, в суботу. Ви прийдете?..
Трохим
Та попросю помошника, щоб за мене подіжурив біля машини.
Сохвія Станиславівна
І читатимете?
Ольга Данилівна
Ви чудово читаєте, так виразно.
Сохвія Станиславівна
Мушу признатись, що я таки знесилююсь в класі… Почитаєте?
Трохим
Та вже як треба, то й читатиму.
Ява 2
Кирпа
(за дверима).
Куди тут: сюди чи туди?
Трохим
Голос мого батька! Чого це він до вас? Не хотілося б мені з ним зустрічатись…
Сохвія Станиславівна
То підіть у ту кімнату, пересидьте там.
Трохим іде в другу кімнату.
Ява З
Кирпа
(оглядається).
Куди тут повісить?
Сохвія Станиславівна
Що таке?
Кирпа
Шубу інотову куди повісить?
Сохвія Станиславівна
Було б зоставить в сінях.
Кирпа
Щоб хто вкрав? Хто це перед вами стоїть?
Сохвія Станиславівна
Що це за розмова?
Кирпа
(б’є себе в грудину).
Я питаю, хто це стоїть?
Сохвія Станиславівна
Бачу ж хто!..
Кирпа
Бачите? А хто ж я такий, ану вимовте?
Сохвія Станиславівна
Я вас не зрозумію!..
Кирпа
Зараз зрозумієте!..
(Показує на ухо Яшчине).
Що ото таке?
Сохвія Станиславівна
Ваш син.
Кирпа
Ні, оце що таке?
(Тика в ухо Яшчине).
Сохвія Станиславівна
Ухо.
Кирпа
А на усі що? Що оце на усі? Це кров!.. Звідкіль ця кров узялась?
Сохвія Станиславівна
Спитайте вашого сина.
Кирпа
Він каже, що це його наскублено.
Сохвія Станиславівна
Хто ж то йому наскуб?
Кирпа
Хто тебе, Яша, скуб?
Яшка
(показує рукою на Сохвію Станиславівну).
Вона…
Сохвія Станиславівна
Я?!
Яшка
Авжеж…
Сохвія Станиславівна
Ах ти ж, брехливий хлопчисько, де в тебе стид? Я тебе скубла за уха?
Яшка
Авжеж.
Сохвія Станиславівна
Чи ви чуєте, Ольго Данилівно? Коли я тебе скубла, де?.. Я зроду-віку нікого з дітей не скубла!.. Хто з товаришів твоїх бачив? Кажи!
Яшка
Ніхто не бачив… Ви догнали мене в сінях та й наскубли!..
Сохвія Станиславівна
Ах ти ж безсоромний!.. В вічі мені таке вигадуєш?
Кирпа
Я купець второй гільдії, і мої діти – купецькі діти… та щоб яка-небудь вчителька-підтіпанка їх сміла скубти!..
Сохвія Станиславівна
Як ви смієте мене зневажать, геть звідси!
Кирпа
Що геть? Кого геть? Мене, купця второй гільдії, геть? Я не сьогодні-завтра буду попечителем цієї школи – і мене геть?..
Сохвія Станиславівна
Зневажать мене я нікому не дозволю!..
Кирпа
Та я тебе без дозволу вижбурну з цієї школи!.. Як роздягнусь оце та як ухоплю тебе за патли, то виволочу тобою усю школу!.. Сволоч ти!..
(Кидається до неї).
Сохвія Станиславівна
Сторож, сторож!.. Геть звідси!..
Сторож
Я тут!.. Чую, давно все чую!..
(Став між Кирпою та вчителькою).
Ступай звідси геть!..
Сохвія Станиславівна
Ой, серце, серце!..
(Хапається за груди).
Ольга Данилівна
(підбігла до неї).
Ходімте звідси!..
(Веде її в другу кімнату).
Трохим
(виходе).
Ай да батько!
Кирпа
А, і ти тут, на зальотах? Ти чув?..
Трохим
Чув, все чув і ледві себе здержую!
Кирпа
Може, станеш свідком проти батька?
Трохим
Стану і нічого не втаю!
Кирпа
Така честь батькові?
Трохим
Не батькові, а лихому чоловікові, зневажникові, звірові!..
Кирпа
Дайте мені ломаку, дайте мені ломаку!.. Ах ти ж! Та я тебе, розсукин сину!..
(Кидається на Трохима).
Трохим
(хапа його за руки).
Рукам волі не давайте!.. Бо я можу й забути, що ви мені батько!..
Кирпа
Смієш батькові крутить руки?..
Трохим
Я не крутю… а щоб ви вдарили мене, то того не буде!..
Кирпа
То ти так з батьком?
Трохим
Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!..
Кирпа
Пусти мої руки, пусти!..
Сохвія Станиславівна
(на порозі).
Це вам так не минеться, я на вас жалітимусь!..
Кирпа
Жалітимешся?.. Ти спершу пошукай на мене суда!.. Тьху тобі!..
Трохим
Ні слова більш!..
Сторож
Не купець, а скотиняка!.. Ще й шубу панську нап’яв!..
Кирпа
Мовчи, беззуба собако!..
Сторож
Ні, не мовчатиму!.. Я тебе ще й мітлою звідси почастую, не подивлюсь, що ти в шубі!..
Кирпа
Ну, я ж не я буду, коли всіх вас не впечу.
Трохим виводе його геть.
Сохвія Станиславівна
Боже мій, боже!.. За віщо таке знущання, за віщо? Чи довго ще будуть помикать нами гнобителі? Хто ж захистить, хто оборонить од кровопивців?!
(Рида).
Завіса