Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Х / Микола Хвильовий / Статті про літературу / Остап Вишня в «світлі» «лівої» балабайки / Епілог

Остап Вишня в «світлі» «лівої» балабайки

Епілог

Микола Хвильовий

Я – це критик, не теоретик і навіть не публіцист. Я – звичайнісінький собі читач. Читав я, звичайно, й твори Остапа Вишні (хто не читав творів Остапа Вишні?). «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні, за те, що вони глибокотрагічні, за те, що вони злободенні, за те, що вони радянські, за те, що вони близькі робітничо-селянським масам, за те, що на них виховувалась і виховується наша письменницька молодь, за те, що ці усмішки допомогли тисячам новітніх «чумазих» стати до активної роботи на користь соціялістичного будівництва, за те, що… за те що… і т. д., і т. п.

Остап Вишня це не тільки фейлетоніст, не тільки гуморист, не тільки письменник, не тільки художник слова, – Остап Вишня – це перш за все громадянин Української Соціялістичної Радянської Республіки. Рідко хто із сучасних письменників так хутко й з таким запалом реагував на всі заходи комуністичної партії й радвлади, як реагував Остап Вишня. Звичайно, О. Вишня – не член комуністичної партії, звичайно, пішов він з радвладою не з перших днів її, радвлади, існування (хоч і йде за нею вже 10 років), звичайно, до свого вступу до пролетарської літературної організації О. Вишня йшов шляхом попутництва, але не копирсатися в окремих помилках О. Вишні мусить критика, не тим паче спекулювати на цих помилках, а заохочувати і саме справжньою радянською критикою нашого талановитого гумориста до дальшої роботи.

О. Вишня до цього часу паплюжив одноосібне господарство і темряву, що її породжено було в умовах такого господарювання. Будемо ж чекати від нього нових «усмішок», що в них він відіб’є процеси доби соціялістичної реконструкції, що в них він ще яскравіш розповість масовому читачеві, як збанкрутувало індивідуальне господарство і які чудові перспективи перед господарством колективізованим, якими дикунськими засобами бореться з радвладою озвірілий куркуль, що його зараз робітничо-селянські маси ліквідують як клясу, якими бистрими темпами росте наше соціялістичне господарство і т. д., і т. п.

Але почекайте. Я сказав, як набринькує про Вишню «ліва» балабайка, я й власні свої погляди на творчість нашого письменника-гумориста теж не сховав. Що ж говорять про О. Вишню інші критики?

– «Коли ходить про сатиру, то замість Гайного, Свіфта, Рабле, що, відкидаючи якусь ідею, нищили її цілу, з голови до п’ят, – знаходимо… Остапа Вишню, дотепного, талановитого, але до дрібничок «літературного обивателя», як казав Щедрін, «непреклонного облічітеля і справніковской неосновательности і городнического заблужденія, протестанта проти «маленьких вад механізму».

Хто це так критикує Остапа Вишню? Це критикує Остапа Вишню відомий український націоналіст д-р Д. Донцов. Що ми бачимо в цій критиці? Ми бачимо в цій критиці відзеркалення чужого нам світогляду. Хоч фашисти й не можуть не визнати за Вишнею таланту, але прийняти його, як письменника сильного, вони ніяк не погоджуються. Чому не погоджуються? А тому не погоджуються, що О. Вишня, будучи радянським письменником, не відкидає ідеї соціялізму, не нищить цієї ідеї, а, навпаки, допомагає їй і саме боротьбою «проти маленьких вад механізму» нашої соціалістичної машини. Ця, себто донцовська, характеристика О. Вишні, як бачите, цілком збігається з характеристикою Полторацького. Різниця тільки та, що «морфолог» іде далі Донцова: не тільки сили, але талановитосте за Вишнею він не визнає.

– «О. Вишня дає літературні шаржі – мавпує здорово різних совітських літераторів та критиків. Але від його дотепів часто дхне чрезвичайкою».

А це хто так критикує Остапа Вишню? Це так критикує його якийсь «Киянин» в органі українського фашистівського студетства «Український студент», що виходив в Празі. Що ми бачимо в цій критиці? В цій критиці ми бачимо незадоволення з О. Вишні. Контрреволюціонерам дуже не подобаються «усмішки» нашого радянського письменника-гумориста, бо від них, як заявляють вони, «дхне чрезвичаикою». І ця характеристика, як бачите, теж збігається з характеристикою Полторацького.

А може покинемо емігрантів і перейдемо до критики радянської?

– «Перше явище – «Остап Вишня», над яким власно мало ще задумувався, а то і просто ще не думав сучасний український критик»… «Традиція«губанівців» не раз позначається на гуморі Остапа Вишні». Низькопробної культури гумор О. Вишні. О. Вишня – це криза нашого гумору». «Гудити О. Вишню з його «приемами» це значить гудити численного читача О. Вишні і з його смаками, це значить фактично писати рецензію на читача». «Ми констатуємо факт величезної популярности й успіху серед читачівської маси Вишневих «усмішок». Цей факт примушує нас сказати, що тільки низький культурний рівень або справжня «культура примітивізму» (хай дарує пан Донцов на плягіяті) може продукувати Вишневий гумор і живитися ним. Недалеке майбутнє… несе забуття Остапові Вишні».

Хто ж це так критикує О. Вишню? Це критикує О. Вишню Б. Вірний (із книги «Десять років української літератури» узнаємо – Антоненко-Давидович). Треба віддати справедливість Антоненкові-Давидовичеві: пишучи свою «монографію», Полторацький в частині формальної аналізи таки добре його, Антоненка-Давидовича, зплягіював. Полторацький просто переказав своїми словами те, що вже було сказано Антоненком-Давидовичем.

Отже, галерія: Донцов, «Киянин», Антоненко-Давидович – останній від першого («хай дарує пан Донцов на плягіяті»), і О. Полторацький від Антоненка-Давидовича.

Що ж говорить про Остапа Вишню критика пролетарська?

– «Коли ми поставимо питання, хто зараз найкращий письменник з точки погляду популярности, з точки погляду розміру його впливу на Україні, – я скажу, що це… буде Остап Вишня, бо його твори читаються, ідуть в маси, бо його твори більше читаються. Він впливає своїми творами на величезні маси. Коли візьмемо історію української літератури Дорошкевича абощо, коли ми пошукаємо там найвидатніших, найвпливовіших сучасних українських письменників, то там прізвища Остапа Вишні не знайдемо. Це неправильно, це недооцінка ідеологічного впливу літератури».

Так, скажімо, говорить про Остапа Вишню С. Пилипенко. Навіть нащо вже ортодоксальний Б. Коваленко, а й той таке заявив:

– «Коли так до літератури підходити, – заявив Б. Коваленко – що Тичину будемо протиставляти Остапові Вишні, то це буде надто вже спрощено. Остап Вишня нам потрібний, але не можна нищити й Тичину».

Як бачимо, погляди на Остапа Вишню поділилися за клясовою відзнакою: фашисти й ті, що їм в Вишневій справі підспівують, дивляться на Вишню, в крайньому разі, як на художника «чрезвичайки», комуністи заявляють, що Вишня нам «потрібний», ставлять його поруч з академіком П. Тичиною і називають «одним із найвидатніших, найвпливовіших сучасних радянських письменників». Інакше й бути не може: аполітичної літератури нема, єсть тільки література клясова. А поскільки кляси між собою ворогують, то й художник радянський ніколи не може припасти до серця критикові буржуазії. В творчості О. Вишні було декілька ідеологічних та художніх ляпсусів, але це зовсім не значить, що 4-е виправлене видання буржуазна критика почне вихваляти. Навпаки: після цього виправлення вона ще більше зненавидить нашого гумориста.

Остап Вишня на другому етапі своєї творчости. Що ще дасть О. Вишня – я не знаю. Але я певний, що в нових його творах робітничо-селянські маси побачать пролетарське відзеркалення найпрекраснішого із будівництв – відзеркалення будівництва соціялізму, побачать дні, турботи, радости, печалі, героїзм і перемоги пролетаріяту Великого Реконструктивного періоду.

… «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко-трагічні. Але особливо я їх полюбив за те, що вони близькі робітничо-селянським масам.

P.S. Цей памфлет, звичайно, не претендує на звання критичної розвідки, – розвідки, що розглядає творчість О. Вишні. Претендувати він не може хоч би вже тому, що я зовсім не зупинявся на художніх та ідеологічних зривах в творчості нашого гумориста, які в нього, як вже зазначав, є.


Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 542 – 547.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 240

Модифіковано : 6.08.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.