Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

4.09.1884 р. До Олександра Кониського

1884 року 4 вересня. Кишинев

Високоповажний добродію!

Вибачайте, будьте ласкаві, що я так довго не одписував на Ваш лист. Дорога страшно мене змучила! А після того я, перебравшись на нову квартиру та склавши на етажерку віз книжок, підірвався і знов попсував собі нерви та й заслаб. Теперечки, хвалить бога, мені знов лучче, але я не вважаю себе ще здоровим, і, здається, після лічення виноградом вийду на пенсію та й переїду до Вас в Київ.

В Щавниці я пив воду з джерела Магдалини од живота. Попереду ця вода мене ослабила так, що я ледве міг волочити ноги, але потім так поправила мене, що я був зовсім здоровий, виходив на одну високу гору Бріарку, бачив звідтіль дивний вид на Пєніни, на Татри. До Татрів 40 верстов, а їх видно дуже ясно, видно навіть сніг на верхах. Дивна картина! Татри наче престоли, підняті під хмари, Пєніни, наче гостра покрівля готицьких церков, вкрита зверху донизу ялинами, неначе якоюсь шерстю.

От би поїхати Вам та подивитись! Картина така просторна. Гори йдуть за горами, як хвилі на морі. Я не втерпів і зараз таки обписав цю картину; поїхав в Пєніни і обписав і ці гори. Таким здоровим я себе почував. Їздили з Білоусом, директором Бохнянської прогімназії, в останнє українське село Шляхтову; вона за три верстві од Щавниці, були в хатах, були в церкві, були і в батюшки. Багато цікавого я набачив [в] Карпатах… Варто було б це все списати…

На п’ятому тижні моїх ліків доктор, хто його зна й нащо, сказав мені пити по обіді два кубки води з джерела Юзефини, з котрого п’ють слабі грудьми. Од цієї води мені стало зразу так погано, неначе доктор напоїв мене отрутою. Вона зразу вдарила на нерви. Сила впала, голова заморочилась. Я сам покинув пити ту капосну воду і через три дні виїхав. Їхав я до Щавниці… видержав дорогу, аж сам дивувався, вертався назад і чув себе розбитим. В Львові одпочивав три дні, в Тарнові два дні і вернувся нужденним додому, аж тепер поправився. Од нервів казав доктор витиратись щодня водою з сіллю, але як його було витиратись, коли в Щавниці холод, дощі, як у нас в октябрь Я там намерзся так, як не мерз у себе зимою, бо там хати ликом шиті. Як сиро, на дворі холодно, і в хаті холодно. Тільки й грівся на сонці.

В других містах Карпати монотонні, не те, що Альпи: нема долин, нема озер. Долини узесенькі, гори однакові. Тільки й бачив долину Дунайця, котрою веде шосе до Щавниці.

Напишіть, будьте ласкаві, що бачили в горах. Дуже радісну звістку подаєте Ви про «Вісник», але в мене тепер не стає сили працювати. Бог зна, як далі буде. Передайте поклін од мене своїй дочці. Бувайте здорові! Працюйте! Нехай Вам бог помагає! Прощайте!

Щиро шануючий Вас І. Левицький-Нечуй.

Спасибі за карточку! Дуже похожа!


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Життя і мистецтво», 1920, № 2, стор. 66 – 67. Автограф в ІЛ, ф. 77, № 125/225. Подається за першодруком.

Дорога страшно мене змучила. – Дорога на води в Щавницю (Австро-Угорщина), де письменник був літом 1884 р.

Дуже радісну звістку подаєте Ви про «Вістник» – тобто про нову всеукраїнську (для Галичини і Наддніпрянщини) газету «Братство», яка мала виходити з 1 липня 1885 р. у Львові за редакцією І. Франка. Була надрукована тільки програма, сама ж газета не вийшла.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 294 – 295.