Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

11.05.1885 р. До Олександра Кониського

11 мая 1885 року. Кишинев

Шановний Олександре Яковлевичу!

Спасибі Вам за Ваш лист, хоч він, сказати правду, трохи сумний. Костомаров помер, бо вже був дуже старий, а Вам зовсім ще не черга йти за його слідом. Ви про це й не думайте! Ви ще чоловік в силі і при здоров’ї, зовсім не те, що я. Живіть та працюйте! От і я недавно прочитав Вашу повістку «Чи недужий…» і вона мені дуже сподобалась. Ваш талант вже зовсім розвився. Оповідання чудове, щодо стилю – дуже гладеньке і читається з великим смаком.

Мені треба знов їхати на води в Щавницю на ліки. Я виїду 1-го іюня, а може й трошки пізніше, вважаючи на те, як буде моє здоров’я. Я був би дуже радий побачитись з Вами у Львові, як бачився з Вами торік. Тільки шкода, що не можу товаришити я Вам в Карпати як турист: треба поспішати на води, та й здоров’я моє не дозволить мені вештатися по горах. Води помогли мені тільки до Різдва. Од Різдва живіт знов попсувався, а потім нерви, слабість, ноги болять так, що ледве зможу пройти два-три квартали.

Одначе тепер мені все-таки трохи стало лучче. Март та апрель був у нас дивний. В апрелі була спека, як літом. Все разом зацвіло незвичайно розкішно. Сади цвіли, неначе закутані білими хмарами. Природа, котру я так страшно люблю, неначе сміялась з мене. Сади цвіли, а я сидів та сумував, дивлячись на їх пишну красу. Тепер у нас з 1-го мая холоди, дощі. Сиджу в хаті, та сумую, та не діждуся, щоб скоріше виїхати. Докторі кажуть мені переїхати на життя в інше місце. Думаю переїхати до Вас в Київ, вернувшись з-за границі. Службу я покинув ще після різдва.

Про галичан скажу, що не мені їх мирити, бо людей трудно мирити, а літераторів і потім… В Галичині ще й досі що не літератор, то й партія. Черновецькі редактори прислали мені запросини до їх альманаха, щоб послати їм що-небудь з своїх творів, але мені тепер не до творів. Навіть не знаю, чи вийшов той альманах у світ, чи ні. Я пре-нумерувався на його, коли його пропустить наша цензура.

Міркуйте, будьте ласкаві, так, щоб нам довелось побачитись у Львові. Ви вільніші розпоряджатись своїм часом. Бувайте здорові! Передавайте мій поклін своїй дочці та знакомим.

Щиро шануючий Вас Ів. Левицький.

Кишинев.

P. S. Маємо нового і талановитого белетриста, Мих[айла] Заволоку; обіцяє велику родючість, бо йому сливе 17 літ, а він написав оповідання «», , і першу частину повісті «». Це все думаю оддати в редакцію «Зорі». Стиль Заволоки легкий, язик літературний. Оповідання тягнеться гладенько.

Левиц[ький].


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Життя і мистецтво», 1920, № 2, стор. 67. Автограф в ІЛ, ф. 77, № 125/227. Подається за першодруком.

«Чи недужий…» – Правильна назва оповідання О. Кониського – «Чи злочинець, чи недужий?» Було воно надруковане під криптонімом К. О. Я. в журн. «Зоря», 1885, № 3 – 5.

Про галичан скажу, що не мені їх мирити… – Це відповідь О. Кониському на його лист від 4 травня 1885 р., в якому містилася порада втрутитися в суперечки галицьких літераторів.

Чернівецькі редактори прислали мені запросини до їх альманаху – до «Буковинського альманаху», що вийшов 1885 р. в Чернівцях.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 298 – 299.