Бородатий хусит
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.
І як рабин зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…
Заглядає, знать, гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець
Жида підголити
І щораз, то голосніше
Почав говорити:
«Хто з вас тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!»
Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
«Гирсти? Як то? То я дурень?
Дурень – старий хусит?..»
І до свічки бородою!..
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину.
Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!..
Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:
«Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!..
Борода такого мати,
Так його любити…
А над свічком, над тим свічком
До губа спалити!..
Ай, веймір! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?..
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…»
9 апреля [1658].
Примітки
Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1893, ч. 7, стор. 136. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 36 – 37.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 125 – 126.