Торбин брат

Степан Руданський

Докучило підшивати

Подертії сита,

Пішов циган молотити

За торбину жита.

Пішов таки недалечко, –

До свого сусіда…

От молотить та й молотить

Зрання до обіда.

Перекинув, може, з копу,

Хтів би й попоїсти,

Та господар, як на збитки,

Не дає і сісти.

То наймита з ним поставить,

А то сам молотить.

Потягає бідний циган,

Аж піт з нього котить.

Перекинув копи зо дві.

Ба, вже і смеркає.

«Чи не годі з нас, панотче?» –

Сірома питає.

І господар спочив добре

Та й до нього каже:

«Помолотим іще трохи,

Заким сонце ляже».

Знов молотить бідний циган,

Аж піт з нього котить,

Виглядає поза хату,

Ба, вже й місяць сходить.

Іскривився сіромаха,

Спину нагинає.

«Чи не годі з нас, панотче?»

«Або що?» – питає.

«Та щось, – каже, – не то світить

Край ваших віконців!»

«Як то, – каже, – не то світить?..

Та ж то братик сонців!»

Коли братик – так і братик,

Нічого чинити;

Мусив бідний циганюга

Всю ніч молотити.

На другий день той із хати,

А циган у хату.

«А, здоровенькі, панотче!

Чи не можна б плату?»

«Можна, – каже, – чом не можна,

Як не дати плати?

Ходім, – каже, – до засіка,

Будем насипати».

Прийшов циган до засіка,

Торбу підставляє.

Пішов гарнець, пішов другий.

«Чи годі?» – питає.

«Насипайте іще!» – каже.

Сипле той і п’ятий.

Ба вже сипле і дев’ятий.

«Чи не годі, брате?»

«Ні, не годі!» Насипає

Цілу мірку жита.

Коли гляне – аж там торба

До мішка пришита.

Іскривився пан господар,

Голову схиляє.

«Чи не годі із вас, куме?»

«Або що?» – питає.

«А щось, – каже, – ваша торба

Та підшита чорним…»

«Підшитая?.. насипайте!..

Та ж то братик торбин!»

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Радянське літературознавство», 1959, № 3, стор. 113. Подається за автографом «Співомовки 1861», стор. 73 – 75. Автограф не датований.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 327 – 329.