Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Про київські вибори

Володимир Самійленко

У Києві закінчились вибори 80 виборців, які мають обрати одного, але найкращого киянина на посла до Державної думи.

Ще зранку в день виборів Київ убілився снігом, хоч звечора його ще не було й стояла досить тепла година.

Прокинувшись та виглянувши в вікно, я не міг не скрикнути:

«Так і є! І весну конфісковано!»

Але зараз же я вилаяв сам себе за те, що так мало маю довіри до політики графа Вітте.

Тільки ж, знаючи, що тепер нічого не робиться без політики, я дуже бажав довідатись, що саме значить той сніг, і заскочив до редакції «Киевлянина», яка вміє чудово читати чужі думки, вгадувати сни, пророкувати посуху і при нагоді може розтлумачити всяку «указію».

Там дежурний співробітник пояснив мені ось що:

– Цей невчасний сніг єсть, так сказати б, притча. Вона визначає, що Київ, мати російських городів, стоїть справді в споконвічно російській Росії і має справжній російський клімат. Зрозумійте це і не гадайте, що ви тепер у Палестині, де, певно, нема снігу.

Так, наш Київ істинно російський город, і сьогодні він появить на світ вісімдесят виборців ще більш істинно російських, які з-проміж себе виберуть одного такого російського, якого ще й не було ніколи. Тоді вам, демократам і інородцям, капут, а мені тепленька посада.

Отже київлянчук помилився.

Прийшли вибори і відбулися. Як полічили голоси, що подано за кандидатів різних партій, то виявилося:

Партія висланих з Києва хуліганів своїх кандидатів не ставила.

За кандидатів чорної сотні подано 5 ½ голосів.

Кандидати партії правомірної прочуханки мали тільки трохи більше.

Спілка 17 жовтня не мала ніякого успіху. Спілка 18 і 19 жовтня мала його ще менше.

За кандидатів усіх цих партій подано не більше 20 голосів, невважаючи на те, що дехто з тих 20 виборців і просто подавав свій одинокий голос, і вопіяв на всі гласи, і наостанку кричав не своїм голосом.

Невважаючи на агітацію жінок цих кандидатів, їх двірників і жінок двірників.

Невважаючи на те, що всі справжні патріоти київські, яких набереться, певно, не один десяток поміж трьохсот тисячів людності, заздалегідь смакували в думці той обід, який мав їм виставити д. Чоколов.

Бажання патріотів київських не справдились.

Немає між вибраними ні Чоколова, ні Проценка, ні Гнівушева. Немає Храпаля, немає Білогриця-Котляревського, немає Гомоляки.

Немає Піхна.

Немає багатьох з тих, яким і не годиться там бути.

І тільки маленький, маленький їх гурток зумів протиснутись.

Полічивши голоси та побачивши, що гору взяли прихильники народної свободи, всі справжні російські люди в Києві заплакали.

Вони побачили, що як і в інших містах вибори пройдуть так само, то в Державну думу ввійдуть інородці. А вони бажали б краще, щоб туди ввійшли інохідці, тим більше, що в Римі вже один кінь був колись сенатором.

Вони побачили, що Дума може зложитися з справжніх всенародних послів, а їм хотілося б, замість послів, чого-небудь меншого хоч на одну літеру.

Київ одурив їхні надії.

Одурив їх і Петербург і багато інших міст, які виявили мало прихильності до правомірної прочуханки.

І єсть велика небезпечність, що й села захотять краще свободи, хоч би й народної, ніж прочуханки, навіть правомірної.

Обгорнув сум душі всіх справжніх російських людей міста Києва.

Плачучи гірко, вони зійшлися на пораду, щоб поміркувати про те, що буде далі.

Перш за все вони схотіли вияснити, хто винний у такій ганебній події, якою стали київські вибори.

І виявилося, що винних багато.

Одні з членів правих партій увесь час займалися педагогією і вчили дітей, замість того щоб учити дорослих.

Другі проливали відрами вино, замість того щоб добре почастувати ним виборців.

Інші знов винні тим, що не поскуповували в свій час за дорогу ціну всіх поступових газет, які радили вибирати демократів.

Знайшлись навіть і такі, що під час виборів не вирядили своїх двірників агітувати за своїх хазяїнів і дерти виборчі записки з небажаними іменами кандидатів.

– Значить, виходить, – сказав п. Піхно, – що все лихо від того, що в нас багато інородців.

На це один з членів «спілки 18 і 19 жовтня» заявив:

– Складаю з себе всяку одвічальність за останнє. Коли їх досі багато, то вина не моя й не моїх товаришів.

Постановлено значною більшістю, щоб забезпечити дальші вибори по тих місцях, де їх ще не було, просити адміністрацію кожної губернії звернути особливу увагу на циркуляр № 4 з тих п’яти циркулярів, що видано в останній час в справі єврейських погромів.

Зробивши таку постанову, патріоти, яко справжні сини добродушного народу, стали потішати себе та розважати.

Чоколов сказав: «Може, й краще, що мене не вибрали. Довелося б справляти обід, пекти пироги, а дрожжі мені й на продаж здадуться».

Піхно прорік: «Воно й добре, що я не буду членом Державної думи, бо вона зливається з інородцями і її розженуть, а в такій оказії могло б і мені перепасти, хоч я винен тільки тим, що занадто правий».

Проценко мовив: «Байдуже мені про Державну думу; у мене своя дума в потилиці сидить». Він, мабуть, хотів сказати, що сидить сам у потилиці в Думи.

Храпаль, подумавши трошки, сказав: «Я буду й надалі вчити дітей і обіцяюсь, що виховаю з їх таких патріотів, перед якими й Дмитро Іванович здригнеться. До речі, Дмитро Іванович, висилайте на мою школу п’ятдесят штук «Киевлянина», а за гроші краще не турбуйтесь».

Д. Піхно згодився на першу половину прохання, а потім додав про вибори й своє слово: «Хоч усі кияни й подали голоси за кадетів, але думка всіх киян ще не єсть думкою самого Києва. В усякім разі, до нових виборів недалеко: аби тільки Дума встигла з’їхатись і роз’їхатись, а тоді ми себе покажемо».

Були й такі добродушно настроєні, що сказали: «Напрямок кадетів ще не досить вияснено. Може бути, що вони не такі ліві, як здаються. Крім того, часто трапляється, що люди зміняють свої думки. Може бути, що й ті ліві члени Державної думи, яких виберуть, ще в дорозі, їдучи на північ, до Петербурга, звернуть у правий бік».

Ця надія дуже всіх потішила, і всі зібрані члени партій висловили бажання, щоб не тільки самі ліві посли, а й ті поїзди, що їх мають везти до Петербурга, звернули в правий бік і йшли в такому напрямку якомога далі. Тоді ті ліві посли будуть цілком безпечні Думі, бо стануть крайніми правими, якщо дивитися на Думу від київських глядачів.

На тому й розійшлись. Перед одходом один з членів ще був хотів, щоб зроблено таку постанову: вважаючи на те, що місяць марець ошукав найкращі надії, бо вибори не вдались та й сніг зник, скоро тільки полічено голоси виборців, – виявити свій протест проти цього завчасно весняного місяця тим, щоб не пити «марцевого» пива, а вживати саму очищену горілочку.

Але цей заклик не був ніким піддержаний.


Примітки

Вперше надруковано в газ. «Громадська думка». – 1906. – № 70. – 28 берез. – С. 2. Підпис: В. Сивенький. Подається за першодруком.

У фейлетоні йде мова про один з етапів багатоступеневих виборів члена Державної думи (першої) від міста Києва. Результати цього проміжного етапу стали відомими 23 березня і знаменували значну поразку правих, найбільш реакційних партій (загальну перемогу здобули кадети, в кінцевому підсумку депутатом Думи став представник конституційно-демократичної партії, землевласник барон Ф. Р. Штейнгель).

Партія правомірної прочуханки – тут (як і в інших фейлетонах) автор сатирично «розшифровує» абревіатуру ППП, що насправді означає партія правового порядку. Партія виникла в жовтні 1905 р., об’єднувало е своїх рядах крупних капіталістів і землевласників. Мала свій відділ у Києві На виборах та в інших політичних заходах блокувалась з октябристами і чорносотенцями. Іронічне найменування партії фейлетоністом вказує на її войовниче-реакційний характер.

Спілка 17 жовтня – «Союз 17 октября» – партія октябристів (див. приміт. до віршової гуморески «Соловейків спів»). Разом з торгово-промисловою партією, партією правового порядку та іншими займала конституційно-монархічні позиції.

… обід, який мав їм вистачити д[обродій] Чоколов, – крупний київський купець і промисловець. Балотувався на виборах кандидата у виборщики до Державної думи.

Немає між вибраними… – фейлетоніст називає довгий ряд кандидатів у виборщики до Державної думи, в якому М. І. Чоколов, В. М. Проценко, М. В. Гнєвушев, І. Г. Храпаль, Л. С. Білогриць-Котляревський, П. А. Гомоляка, Д. І. Піхно – найпомітніші представники правих, реакційних партій, що зазнали поразки на виборах.

… в Римі вже один кінь був колись сенатором. – Мова йде про одну з багатьох диких витівок римського імператора Калігули (12 – 41 рр.), котрий, як свідчать історики, маючи необмежену владу і вимагаючи собі божеського вшанування, призначив свого коня римським консулом.

…а дрожжі мені й на продаж здадуться. – Одним з основних виробництв, приналежних М. І. Чоколову був дріжджовий завод.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 541 – 544.