«Ой виходжу сам я на дорогу...»

М. Ю. Лермонтов
переклад Михайла Старицького

Ой виходжу сам я на дорогу,

Шлях кремінний сріблом криє мла

Змовкла ніч, вважа пустеля богу,

І зоря з зорею розмовля.

В небесах велебність і пишнота,

Спить земля в блакитнім тумані,

Та чого ж в душі тяжка труднота, –

Чи я жду, чи жаль кого мені?

Гей, не жду я од життя нічого,

Й за минулим серце не болить;

Я жадав би еону дорогого,

Щоб на волі від думок спочить…

Та не сном холодної могили

Віковічно хтів би спати я, –

Щоб в грудях бриніли завжди сили.

Щоб повік в них тліла жизнь моя;

Щоб і день і ніч всю милий голос

Про кохання мені пісню вів

І щоб дуб, схиливши пишне чоло,

Надо мною листом шепотів!

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 121. Друкується за цим виданням. Переклад поезії «» (1841 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 278 – 279.