«Чи їду зимою...»

М. О. Некрасов
переклад Михайла Старицького

Чи їду зимою, – а ніч непрозора, –

Чи чую, як хуга лютує сумна, –

Дружино бездольна, убога та хвора,

Зненацька твій образ коханий зрина!

На серці гадюка зів’ється неначе…

Ти змалку терпіла тяженну біду:

Твій батько суворий мав серце ледаче,

Віддав за нелюба тебе, молоду;

Попалась ти в лапи лихої недолі,

Не малось і краю невольницьких днів…

Так ти ж не зігнулась, втекла од неволі, –

І знов не на щастя господь тебе вів!

Чи ти пам’ятаєш той день, коли хворий,

Голодний я руки з несили зложив?

Стогнала страшна завірюха надворі,

По пустці холодній аж вітер ходив.

Чи ти пам’ятаєш – уже сутеніло,

І темрява лізла у нашу тюрму;

Син плакав у тебе; даремне ти гріла

Диханням рученьки задублі йому.

Точилась тяжка, невимовна хвилина…

Кричав якось хрипко недолець малий…

Наплакалась добре і вмерла дитина.

Моя безталанна! Пекучих не лий!

Від голоду, може, до ранку й ми сами

Закриємо очі і стулим вуста;

Хазяїн промовить прокляття над нами

За збитки, й положать нас вряд без хреста…

Сиділи ми мовчки, окриті пітьмою.

В очах твоїх думу страшну я вбачав:

Ти серцем вагалась, а потім марою

Знялась… Я, безсилий, в дрімоті куняв…

І нишком убрання ти вийняла з скрині,

Немов на весілля прибралась, пішла

Кудись-то… а згодом в маненькій трунині

Убогу вечерю назад принесла.

Без слів ми невитерпний голод заїли,

Поставили світло на мерзлий поріг

І сина прибрали, в труну положили…

А хто ж нам і за що, дружино, споміг?

Ні ти не казала про темне придбання,

Ні я запитати одваги не мав;

В очах твоїх тільки тремтіло ридання,

І мозок мій яро злобою палав…

Ой де ти тепера? Чи з горя, з бідоти

Втомившись, навіки спочити лягла?

Чи, може, загрузла в поганім болоті

І людям жіночу красу продала?

Та хто ж приголубить тебе й обороне?

Блукатимеш гірко сама коло стін!

В моїм тільки серці блисне й захолоне

Безсилий та марний проклін!

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Правда», 1874, № 7, стор. 289 – 290, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за збіркою «Поезії», К., 1908, стор. 209 – 210. Переклад поезії «» (1847 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 340 – 342.