Моральний чоловік

М. О. Некрасов
переклад Михайла Старицького

Живучи сам з моралію згодливо,

Нікому ще я кривди не вчинив.

Жона моя, закрившись полохливо,

Смерком раз – шасть! – в покій, де милий жив;

З квартальним я їх там накрив на шкоді…

Він звав на герць… а я не дурень – годі!

Її ж докір та сором в ліжко звів,

Та од гризот і вмерла мовчазливо…

Живучи сам з моралію згодливо,

Нікому ще я кривди не вчинив!

Приятель в час не повернув позички;

Я натякнув тихесенько йому

І на закони здавсь – без сварки, без правіжки

Закон завів приятеля в тюрму.

Там він і вмер, не заплативши й гривні, –

І я мовчу, не бідкаюсь на злидні!

Навіть вину тоді ж таки простив

І згадую приятеля поштиво…

Живучи сам з моралію згодливо,

Нікому ще я кривди не вчинив!

У кухарі віддав я хрестянина;

На щастя йшло: удався до пуття;

Та тільки от – лиха йому година –

Мав до книжок велике спочуття,

Та до того ще став гоноровитий;

Ну, хлопу – зась! І я, хоч не сердитий,

Сальця йому за шкуру трохи влив…

А він узяв повісився, на диво…

Живучи сам з моралію згодливо,

Нікому ще я кривди не вчинив!

Я мав дочку: в студента закохалась

І думала піти за бідаря;

Ну, похваливсь прокльоном; ізлякалась

Та й вийшла вже за діда-дукаря.

Господа в них була, як повна чаша…

Не знаю, й чом вже стала сохнуть Маша?

Та через год і вік її згорів,

Лишивши нас без зіроньки журливо…

Живучи сам з моралію згодливо,

Нікому ще я кривди не вчинив!

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Правда», 1874, № 7, стор. 291 – 292, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за цим виданням. Переклад поезії «» (1847 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 338 – 339.