Над Бугом

Маркіян Шашкевич

Гей, річенько бистренькая,

Гей, стань подивися,

Як я плачу, як горюю,

Зо мнов пожурися!

Твої води веселенькі,

В них рибонька грає;

Моє серце розпукаєсь,

Від журби ся крає.

Трава к тобі з любощами

З берегів ся хилить,

Вовня єї поцілує

І наперед стрілить.

Моє серце бідненькеє

Радощів не має,

Лиш розлуку із долею,

Лиш сльозоньки знає.

Рано встану та й заплачу,

І вечором плачу;

Доле ж моя веселіша,

Коли ж тя обачу?

Журбо, тяжка розлучнице,

Чом не пропадаєш!

Доле ж моя, зоре моя,

Коли ж засвітаєш!?

Ой річенько бистренькая,

Ой стань подивися,

Як я плачу, як горюю,

Зо мнов пожурися!

Примітки

Примітки Ю. Романчука

Вірш сей має дату: , 13 майка [вересня] 1838.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 28 – 29.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 20, с. 153 – 154, у повідомленні К. Климковича «Найдений скарб».

У 1887 р. в журн. «Зоря» (№ 21 – 22, с. 383) було вмішено факсиміле з автографа твору. Автограф датований: «Утішк[ів], 13 майка 1838». Факсиміле з автографа зберігається в ЛНБ, архів А. Петрушевича, п. 118, од. зб. 997.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 357 – 358.