Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Де шукати наших історичних традицій / Ставлення до відступників

Де шукати наших історичних традицій

Ставлення до відступників

Дмитро Донцов

Візьмім відношення до єретиків даної збірноти. Залежно від форм, які прибирала національна боротьба, тих, що тепер ми звемо перекінчиками, перевертнями, тоді звали єретиками (м. інш. цього слова часто ще уживає Котляревський в «Енеїді»). – «Хто зрікся мови батьків»… кажемо нині. «Хто зрікся віри батьків»… казали тоді, а в обох випадках йшло про покинення національности. І як же інакше ставилися до своїх «єретиків» в XVII напр. віці і в віці ХІХ-м у нас!

Пригадаймо собі недавні факти, як ледве чи не Валенродами, а в усякому разі великими патріотами і страждальниками за справу нації, робила наша преса Любченка, Бондаренка, давніше Панейка. Як їх найбільші промахи – висловлюючись делікатно – називали шляхетними утопіями, і подивімся на іншу традицію в цій справі.

Пригадаймо, як Ісая Копинський, митрополит Київський, в 1640 р. згадував князя Ярему за те, що той, проти волі і наказу матері, покинув свою віру і приступив до іншої: «Чому ж, ваша княжа милість, не маєш наслідувати віри своїх предків, в якій, ваша княжа милість, народився?» Бо не належить забувати, «що отцовська клятва висушаєть, а материнськая викореняєть, як письмо мовить». [M. Возняк, op. cit., т. II, стор. 179]. Правда, яка ж то інакша думка, яка інша оцінка речей визирає з того згадування, яка інакша душа промовляє з тих слів, аніж напр. соціаліста Микити Шаповала – божка і приятеля наших галицьких радикалів – який вчив, що не сміє своя нація-збірнота «деспотично заявляти (одиниці): ти наш і до скону мусиш лишитися нашим». [М. Шаповал-Сріблянський, «Українська хата», Київ, 1910, кн. 7 – 12].

Правда, як своєрідно прадідів великих правнуки погані розуміли слово «свобода» і «деспотизм»! Як своєрідно вони розуміли волю, як «волю кожної громади признаватися до того народу і приступати до тої спілки, до якої вона сама схоче»… Як своєрідно вони розуміли «систему примусової національності», яка «є такою ж всесвітньою появою в громадськім життю, як і система примусової релігії», бо «першою основою обох систем служить дикий суб’єктивізм, котрий пхає людей дивуватись тому, що не подібне до їхнього, сміятися з нього, ворогувати, нищити». [М. Грушевський, 3 початків українського соціалістичного руху. М. Драгоманов, Чудацькі думки].

До яких дурниць допроваджує отой розум «слабих духом», з яких насміхався Шов, – отой розум, що всякий, мовляв, «деспотизм» гідний осуду – і, скажім, деспотизм діячів Варфоломієвої ночі, і «деспотизм» громади чи матері, які прагнуть, щоб їх діти виховувалися в мові та у вірі батьків…

Інші погляди винесли з свого інстинкту предки наші, ще не збаламучені «розумом» драгоманівців. В своїм «Заповіті» пригадував Василь Загоровський (1577 p.), щоб діти його «кожного ближнього свого, як самі себе любили, але єресі всякої так, як трутизни ду шевної і тілесної, пильно береглися». А далі «іменем Бога живого в Трійці єдиного і мило сердного» закликав їх, щоб «не мали ніяко спільноти, ні уживання з такими людьми, як відступивши від пристойних церкви передань своєвільно тримаються єресей». [М. Возняк, op. cit., т. II, стор. 32] Так гостре і непримиренно ставилися тоді до справ вірності своїй збірноті. Так безоглядно, «деспотично» – сказали б «свободолюбці» XIX віку – відносилися до «єретиків» і різнодумців. Їх не уважали шляхетними мрійниками. Наказували цуратися їх всіма способами.

Ставропігійське братство в 1613 р. заприсяглося «прав свого народу боронити». А «єсли би которий отступовати міл, того в ненависті совершенно, яко проклятого… і на кождом містцу таковим гнущатися, як отступником і гвалтовником віри і всієї руської Речи Посполитої».

Правда, який далекий є той світогляд від світогляду толеранції, вирозуміння й поблажливости до недовірків і «отступників»? Від світогляду тих наших – пожалься Боже – гуманістів, які картали за «некультурність» бідну Олену Пчілку, або Міхновського за те, що Короленка назвав ренегатом… Як мало жили наші предки – так би тепер сказали – «критичним розумом» і яке сильне жевріло в них зневажуване модерними євнухами почуття приязні до свого і ворожості до «отступників».


Міхновський Микола (1873 – 1924) – український політичний діяч, автор брошури «Самостійна Україна».

Короленко Володимир Галактіонович (1853 – 1921) – російський письменник українського роду.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1360

Модифіковано : 3.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.