Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Інші відомості про татар

Жарких М.І.

За межами розділу “Про татар” звістки про татар дуже нечисленні. Частково вони є просто посиланнями на цей розділ, в якому відповідна тема висвітлена докладніше.

Тема Сторінка [29] Примітки (§ згідно таблиці 1)
1. Очаків с. 59, 145, 185
2. Татари шанують св.Миколая с. 104 – 105
3. Напад татар 1521 р. с. 114 докладніше – в § 26, 34
4. Звичаї татар с. 116
5. Московський і татарський одяг с. 117
6. Хлопигород – місце торгівлі з турками й татарами с. 126, 153 [30]
7. Касимов с. 134
8. Зносини рязанського князя з татарами с. 136
9. Азов, Перекоп, Святі гори с. 137 – 138
10. Напад татар в 1521 р.; кн.Василь Шемячич; байка про кн.Дмитра с. 140 – 141 докладніше – в § 33
11. Шлях до Криму, переправи через річки с. 142
12. О.Дашкович допомагає татарам с. 185 докладніше – в § 29
13. Заумерщина київських купців у татар с. 186
14. Кн.К.І.Острозький – гроза татар с. 188 подібно до § 14, с. 167
15. Сайгак с. 194
16. Риб’ячий зуб – предмет торгівлі з татарами с. 204
17. Тлумачення терміну “поминки” с. 215
18. Татарський одяг “терлик” с. 218
19. Аргамак с. 222
20. Татари на ярмарку в Любліні с. 232
21. Ших-Ахмет в Литві с. 240 маленьке доповнення до § 54

Оцінюючи достовірність викладу Герберштейна, слід пам’ятати, що він – дуже талановитий письменник. Як казав Булгаков, досить прочитати будь-які п’ять сторінок його твору, щоб в цьому переконатись. Від академічної сухості викладу Меховського стиль викладу Герберштейна відходить дуже далеко. Цей стиль не є однаковим на протязі всієї книги: подекуди Герберштейн виступає як уважний копіїст, можна сказати – археограф, який отримав доступ до рідкісних документів (розділи “Обряд вінчання государів на царство”, “Запитання ніякогось Кирила до новгородського єпископа Нифонта”), але подекуди він дає волю своєму літературному хисту, і тоді його перо наповнюється жовчю скаженого собаки, картаючи нездалість москалів. Князь Василь винагороджує пушкарів, які загубили свої гармати, й карає того, який зберіг гармату (§ 24, посилання на параграфи з табл. 1); під час нападу кримців в 1521 р. кн.Василь так перелякався, що деякий час переховувався під копою сіна (§ 26); коли кн.Василь зібрав військо і зібрався був битись з кримцями, Мухамед-Гірей відповів йому, що “для нападу на Московію йому відомо досить доріг і що він не має наміру влаштовувати походи за чужим бажанням” (§ 34). Як тут не згадати “Золотого півника” [31] ! Кульмінацією виступає оповідання про битву двох тисяч москалів з шістьма татарами, в якій москалям пощастило вбити двох татарських коней (§ 42). Якщо це й неправда, то настільки добре вигадано, що справляє враження мимо всякого критичного настрою.

Розглянемо деякі місця розділу “Про татар” детальніше. З літописного оповідання про битву на Калці (табл. 1, §§ 2 – 3) автор використовує ефектне пророцтво Мефодія Патарського, про саму ж битву оповідає одним рядком. Докладне оповідання Меховського про Батия проминене цілком (певно, саме це оповідання мав на увазі Герберштейн, коли казав, що “про татар писали багато і повсюди; повторювати це тут було б скоріше нудно, ніж корисно” (с. 164)); замість цього подано відомості (§§ 6 – 8) з літописів про завоювання Московської Русі та про загибель Батия від угорського короля Владислава. Всі ці події помилково датовані ним 6745 (= 1237) роком.

Далі (§ 9) помилково твердиться, що після Батия царював Узбек, смерть його також помилково віднесена до 6834 (= 1326) року. Допіру смерть Джанібека в 6865 (= 1357) році датована правильно. Звідки Герберштейн зачерпнув такі помилкові дати – не з’ясовано. Далі досить плутано викладається історія золотоординської ворохобні по смерті Джанібека (ця історія і досі лишається плутаною й остаточно не з’ясованою).

Наступний епізод (§ 10) про похід Тимура на Москву правильно датовано 6903 (= 1395) роком, але задля зв’язності оповідання він уміщений після повідомлення про події 6909 року, і слова “після цього” створюють враження суперечності в тексті (після 6909 року чи в 6903 році ?).

В питанні етнонімії татарських орд (§ 10) Герберштейн слідує за Меховським (Таблиця 1, § 15).

Примітки

29. За виданням 1988 р.

30. Твердження Герберштейна, що туркам і татарам дозволено торгувати тільки в Хлопигороді (с.Борисоглібське Ярославської обл.), повністю прийняте авторами “Очерков по истории СССР: конец 15 – начало 17 вв.” (М.: 1955 г., с. 91).

31. “Ну а как сосед наш дерзкий

по повадке богомерзкой

нам не даст за месяц знать,

что намерен воевать?”