1.2 Зміст і інфраструктура організаційно-виробничих послуг пенітенціарної системи держави

Брітченко І.Г., Момот О.М., Саєнко В.Г.

За економічною складовою у системі розвитку підприємницької функції людини діє три напрямки розвитку. Вони формулюються за визначеною ознакою, а саме:

1. Виробнича ознака. За таким твердженням розглядається виробничий і технологічний зміст виробництва продукту чи речовини, що є суспільно корисною і споживається, бо задовольняє нагальні потреби громадян суспільства, що мають доступ до робочих місць. Ця функція підтримується державою з метою розвинення підприємницької функції на загалах розвитку працездатних навичок, умінь і функцій, і з метою поліпшення матеріального стану людини;

2. Обслуговуюча ознака. За таким твердженням розглядається організаційний і споживчий процеси виконання роботи для задоволення особистих потреб і створення послуги, що задовольняє суспільно визнані потреби державних і приватних установ чи осередків і запитів індивідуального громадянина;

3. Відтворювальна ознака. За таким твердженням розглядається здійснення соціально-економічного процесу вдосконалення підприємницької функції людини і відтворення її трудового ресурсу і поповнення ринку робочої сили держави за сприянням процесу виховання і перевиховання. Ця функція підтримується державою за головною метою навчання навичкам практичного їх закріплення на робочих місцях і т. ін.

Названі функції тим чи іншим чином надають відповідні потенційні можливості для включення на загально-теоретичних положеннях розвитку підприємницької функції людини як в економічну діяльність, так і в господарчі забезпечувальні і обмінні процеси, що діють у державі.

Аналіз первинного сектору економіки національного господарства приведено на прикладі казенних підприємств пенітенціарної системи проведемо на прикладі пенітенціарної системи держави, в складі якої діють державні підприємства. Так, економічному забезпеченню плідного функціонування пенітенціарної системи держави сприяє сукупність організаційно-методичних факторів адаптації її у ринкове середовище, що відтворюється на основі рівноваги. Забезпечення дії «властивості до зберігання рівноваги» [21, с. 28] у різні часи визнавалося теорією як сутність матерії до пристосування живого організму до природного чи штучного середовища. Таким штучним середовищем є пенітенціарна система держави, – у якій предметом пристосування виступає людина, що позбавлена волі чи обмежена в пересуванні.

Адаптаційні схеми поширюють комплекс теоретичних положень організації осередків регіональної системи за принципами самоокупності на зразках засобів системного поєднання досягнень суспільних наук і теорії перехідного періоду, що змінюються під впливом ринкових перетворень. Середовище економічного забезпечення продуктивної діяльності виробничих осередків, в число яких включаються казенні підприємства з їх людським і технічним ресурсом за таким підходом діє в порушеній системі, що повинна втілювати неодмінно штучні організаційні зміни завдяки матеріалізації нових схем, принципів і рис ринку. Для виконання роботи по дослідженню змісту такого середовища використовуються методи історичного узагальнення досвіду організації економічних відносин у відповідності до середовища, що набуло в державі окреслених меж штучної організаційної системи за змістом Державної кримінально-виконавчої служби України.

Методичні основи посилення ролі знаннєво-інформаційного компоненту у становленні регіональних суспільних систем, якою є й пенітенціарна система держави, та активізації їх інноваційної діяльності як одного з визначальних чинників науково-технологічної конкурентоспроможності України відомі з джерел економічної теорії, психогенетики і аксіології. За даними [21-30] та ін.] їх функціональна сутність визначена тим, що дозволяє обгрунтувати доцільність застосування ряду організаційних критеріїв при визначенні якісних параметрів інноваційного потенціалу регіональних суспільних систем, зокрема суто інформаційних характеристик та засобів посилення взаємодії, і вести мову про трансформацію суто інноваційного потенціалу виробничих підсистем суспільства у потенціал таких штучних організаційних схем, за якими відтворюються стійкі відносини в жорсткому середовищі економії. Дослідження різних авторів, що були виконані у різні часи вітчизняними вченими, та їх методичні розробки за проблемою формування економічних рішень для систем, що функціонують за режимом економії, знаходять канонічні умови для втілення в пенітенціарній системі, у якій за своєю першоосновою взаємодія в повній мірі залежить як від багатства і статку держави, так і від гуманістичного ставлення суспільства до ув’язненого. У додатку А наведена її загальна характеристика і дані про потреби пенітенціарної системи у коштах, з якого виходить, що без розвитку підприємницької функції ув’язненому не вижити.

Якщо за розробками авторів [25-26, 28-29, 31] наукова спадщина передала поколінню системні підходи до розвитку економіки, що працюють у нових умовах завдяки змінам короткостроково, то виникають до цього ще й нові проблеми, на які увага не зверталась і що ще не вирішувалися. Загальною причиною звернення до проблеми є слабке сприйняття наукою динамічних процесів розвитку економіки і її персоніфікатора, бо вони не у повній мірі грунтуються на психогенетичних [29] та аксіологічних [23, 27, 31] надбаннях, а продовжують здійснювати традиційні управлінські варіанти [26], а також опрацьовувати такі шляхи, що вважаються найбільш ефективними за планами стратегічного розвитку [22, 30, 32], за якими соціогуміністичні засади використовують недостатньо. За урахуванням досягнень як останніх [24], так і більш ранніх [33] думок фахівців, за стратегіями як держави [34], так і деяких вчених [35], посилюється і розвивається образ духовної цивілізації, тобто той напрямок, що ще не вирішується суспільством і вченими системно, але питання перед наукою вже поставлене і дискутується. Основою методичної розробки перед середовищем пенітенціарної системи держави висувається забезпечення життєдіяльності громадянина на основі розвитку підприємницької функції, що має здатність у економічному просторі:

1) орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні на знанні про процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави та органів місцевого самоврядування;

2) застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод своїх близьких та інших громадян, виконання громадянських обов’язків у межах місцевої громади та держави загалом;

3) застосовувати засоби та стратегії взаємодії з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству;

4) використовувати засоби діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина;

5) робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, враховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, конфесії, суспільства та держави;

6) зберігати ефективну працю та користуватися соціальними технологіями захисту, якщо виникає потреба в них.

За розвитком підприємницької функції у ув’язненого можуть бути надані суспільному середовищу послуги, що відтворюють широке коло. За даними рис. 1.5 вони розділяються на:

1. Внутрішньо-режимне забезпечення життєдіяльності ув’язненого за обслуговуючою ознакою, складовими якого є: режимні послуги, медичні послуги, послуги зв’язку, юридичні послуги, послуга користування кімнатами тривалих побачень, послуга продажу продуктів харчування і предметів першої необхідності.

2. Здійснення діяльності за обслуговуючою, відтворювальною і виробничою ознакою, складовими якої є соціально-педагогічні послуги, комунально-побутові послуги і організаційно-виробничі послуги.

Розглянемо представлені послуги більш детально, долучаючись до аналізу положення Кримінально-виконавчого кодексу, який зроблено вченими [36].

Режимні послуги. Режим визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Застосовується режим арешту, режим обмеження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарному батальйоні і т. ін.

За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Ізоляція при позбавленні волі приводить до обмеження:

1) можливості пересуватися,

2) можливості спілкуватися,

3) вибору місця проживання,

4) вибору характеру й роду занять,

5) права вільно визначати свій спосіб життя,

6) права розпоряджатися своїм часом.

Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка включає в себе варту, місце її розташування, пости, де вартові виконують свої обов’язки, сектори спостереження та ведення обстрілу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін.

Охорону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони установи виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об’єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення пропускного режиму на об’єктах, які перебувають під охороною; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об’єкти й назад, охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвоювання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання, а також огляди та обшуки засуджених, приміщень, територій житлових та виробничих зон, умови роботи вільнонайманого персоналу із засудженими й пропускний режим у колоніях, що визначає умови допуску осіб на їх територію, цілодобовий і постійний контроль за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу.

Нагляд спрямований на забезпечення виконання засудженими, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, правил поведінки; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об’єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей, забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї і т. ін.

В установах виконання покарань щоденно, вранці і ввечері проводяться перевірки наявності засуджених. У разі потреби вони можуть проводитися у будь-який час доби. Наявність засуджених перевіряється за поіменними картками.

Засудженим дозволяється зберігати при собі предмети, вироби і речі в асортименті та кількості, що визначені переліком, встановленим законодавством.

Основною вимогою режиму є необхідність роздільного тримання різних категорій засуджених. На виконання цієї вимоги режиму спрямована діяльність Комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, яка вирішує відповідні питання, керуючись Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань. У подальшому в процесі виконання-відбування покарання в колоніях здійснюється, як це визначено ст. 92 КВК України, роздільне тримання різних категорій засуджених.

Основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі передбачені різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, який призначається відповідно до характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи та поведінки засудженого. Таким чином, диференціація умов тримання засуджених перш за все залежить від виду установи виконання покарань та встановленого у ній режиму. Чим більш тяжким є злочин, чим більшою є суспільна небезпека злочинного діяння та особи засудженого, тим більш жорсткими повинні бути умови тримання з ме-тою посилення карального впливу.

Засобами забезпечення режиму в місцях позбавлення волі крім охарактеризованих вище охорони, нагляду є також технічні засоби нагляду й контролю, оперативно-розшукова діяльність, режим особливих умов у колоніях, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, а також залучення сил і засобів колонії, органів і установ виконання покарань для підтримання правопорядку в установах виконання покарань.

В колоніях, на відміну від того безладного способу життя, що у підсумку привів особу в місця позбавлення волі, ритм життя засуджених є чітко налагодженим, розміреним, завдяки суворо регламентованому розпорядку дня, який включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів.

Обов’язковими елементами розпорядку дня незалежно від зайнятості засуджених на виробництві, оперативної обстановки, пори року є безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу від однієї до двох годин. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань містять Типовий розпорядок дня засуджених, де у годинах та хвилинах визначається, чим займаються засуджені на протязі доби. В кожній установі виконання покарань розпорядок дня складається з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затверджується начальником установи. Розпорядок дня установи передбачає не тільки зайнятість засуджених, але й порядок та час роботи всіх відділів, служб, об’єктів та дільниць установи, у тому числі медичної частини, лазні-пральні, перукарні, крамниці, їдальні.

Наближення умов відбування покарання до рівня життя на свободі в колоніях грунтується й на тезі, що ізоляція як необхідний атрибут позбавлення волі в колоніях не є абсолютною. Засуджені мають можливість мати контакти з зовнішнім світом у визначених кримінально-виконавчим законодавством формах (шляхом побачень як із родичами, так і з іншими особами, їм надається можливість у деяких випадках виїжджати за межі колоній, дозволяється мати телефонні розмови, одержувати посилки, передачі і бандеролі, листуватися), також їм створюються необхідні житлово-побутові умови.

Для посилення надійності охорони об’єктів, ізоляції засуджених та нагляду за ними, а також для інженерно-технічного забезпечення інших завдань, які виконують відділи нагляду та охорони установ виконання покарань використовуються інженерно-технічні засоби охорони, огорожі, інженерні огорожі, спостережні конструкції, освітлювальні установки, засоби механізації і автоматизації тощо..

Оперативно-розшукова діяльність теж є засобом забезпечення режиму в колоніях. За ст. 104 КВК у колоніях оперативними підрозділами здійснюється оперативно-розшукова діяльність, спрямована на пошук і закріплення фактичних даних про протиправну поведінку суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності.

Метою оперативно-розшукової діяльності є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Завдяки цій діяльності запобігається на стадіях готування та замаху основна маса злочинів, а також значна частка інших правопорушень, перекриваються канали надходження до засуджених заборонених предметів, вилучається значна їх частина.

Важливою задачею оперативних апаратів є розшук засуджених, які скоїли втечу з місця відбування покарання, а також засуджених, які ухиляються від відбування покарання.

Медичні послуги. Їх зміст наступний.

В пенітенціарній системі здійснюється: клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, а при виявленні хвороб – застосування раціональної терапії та встановлення непрацездатності; амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я України.

Проводяться систематичні медичні огляди та обстеження засуджених з метою своєчасного виявлення хворих із захворюваннями та осіб з патологічними та передпатологічними станами, надання медичної допомоги в місцях позбавлення волі, а при необхідності залучення ресурсів лікувальних закладів територіальних органів охорони здоров’я, організація забезпечення медичного благополуччя, контроль за організацією харчування осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі у відповідності до норм, що визначені Кабінетом Міністрів України, систематичний аналіз стану захворюваності і втрати працездатності з метою проведення лікувально-профілактичних заходів, пропаганда медичних та гігієнічних знань. Крім того, засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування у таких випадках проводяться в медичній частині колонії під наглядом працівників медичної служби. Оплата цих послуг і придбання ліків здійснюються за рахунок власних коштів засудженими або їх родичами.

Медична служба для осіб, які прибули до установ виконання покарань, проходить комплексну санітарну обробку, не менше одного разу в сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов’язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об’єктів комунально-побутового призначення.

Медичні послуги включають в себе наявність розгалуженої системи закладів охорони здоров’я, підпорядкованих кримінально-виконавчій системі. Це спеціалізовані і багатопрофільні лікарні, амбулаторно-поліклінічні і аптечні заклади.

Порядок надання засудженим медичної допомоги регламентований достатньо розгалуженою системою нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, які регламентують організацію медичної допомоги в місцях позбавлення волі: порядок медико-санітарного забезпечення осіб, що утримуються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах Департаменту; інструкція про обов’язкові профілактичні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об’єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини; інструкція з дезінфекції водопровідних об’єктів і мереж; методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування; інструкція з проведення протипедикульозних заходів; порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих; типовий перелік оснащення медичних частин СІЗО і ВТУ медичним інструментарієм, устаткуванням і інвентарем; інструкція з проведення диспансеризації хворих, що знаходяться у виправно-трудових установах; типовий перелік лікарських засобів для надання невідкладної медичної допомоги; перелік показань і протипоказань для напрямку хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення); типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, що знаходяться в лікарні; інструкція про проведення специфічної хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених; перелік захворювань, що є підставою для подачі в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання; положення про лікарсько-трудову комісію.

Спільним наказом Департаменту і Міністерства охорони здоров’я від 27.04.2000 р. № 79 / 91 на виконання вимог ст. 89 За кону України «Про пенсійне забезпечення» затверджена Інструкція про порядок проведення медико-соціальної експертизи інвалідів, що відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, якою регламентується порядок і терміни проведення повторного огляду засуджених інвалідів, подачі матеріалів для повторного огляду в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України, а також порядок проведення експертизи засуджених, інвалідність у який наступила під час відбування покарання.

Засудженим, які сумлінно ставляться до лікування та позитивно характеризуються, дозволяється купувати щомісяця продукти харчування у крамниці колонії за рахунок коштів, які містяться на особових рахунках, і один раз на місяць додатково отримувати одну посилку або передачу. У разі відсутності необхідних медичних препаратів вони можуть бути отримані від родичів з дозволу медичної частини колонії. Такі ліки зберігаються у медичних частинах, видача їх хворим на руки забороняється. Вживання ліків засудженими здійснюється в присутності медичного працівника.

Засуджені забезпечуються постільними речами, одягом, взуттям за сезоном, необхідним лікуванням, харчуванням за встановленими нормами за рахунок кошторису на утримання місць позбавлення волі.

Засудженим, які перебувають у лікарнях з приводу тяжких за-хворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, установлених кримінально-виконавчим законодавством.

Засудженим, які перебувають у лікарнях, дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності до кримінально-виконавчого законодавства та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Послуги зв’язку надаються ув’язненому і його родичам після узгодження режимних вимог. Економічного змісту послуга не має, тому докладно не розглядається.

Юридичні послуги надаються пенітенціарною системою держави ув’язненому безкоштовно в межах законодавства, якщо якість послуги його не влаштовує, то ув’язнений має право найняти спеціаліста по наданню цих послуг самостійно за рахунок своїх коштів чи коштів родичів.

Послуга користування кімнатами тривалого побачення. Суть послуги полягає в тому, що ув’язненому і його родичам надається на режимній території, що охороняється, обладнані кімнати для проживання сумісно при сплаті послуги. Послуга звільнена від податку на додану вартість, що істотно зменшує її вартість.

Послуга продажу продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюється на території установи виконання покарань, і кожен ув’язнений, що працює на виробництві пенітенціарної системи держави, має право скористатися цією послугою. Послуга звільнена від податку на додану вартість, доступна для ув’язнених, але недостатньо поширена в пенітенціарній системі держави в зв’язку з невеликими заробітними платами ув’язнених і режимними обмеженнями.

Соціально-педагогічні послуги. Основою цього виду послуг виступає соціально-виховна робота, що кваліфікована ст. 123 ч. 1 КВК України, як «цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених… спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів» [36, с. 412]. З іншого боку, розвиток педагогічної складової послуги потребує створення додаткових умов для освітнього розвитку засуджених.

Зміст соціально-педагогічних послуг наступний. Виховна робота розглядається як один з основних засобів виправлення і ре соціалізації засудженого. Участь засуджених у здійснюваних виховних заходах на умовах добровільності враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення та стягнення. Також закон передбачає можливість проведення таких виховних заходів, у яких участь засудженого є обов’язковою, як-то: праця, ранкова фізична зарядка, загальноосвітнє навчання засуджених молодіжного віку, які не мають серед-ньої освіти і т. ін. Такі заходи здійснюються за допомогою програм диференційованого виховного впливу, що є формою соціально-виховної роботи з засудженими, яка проводиться персоналом органів та установ виконання. Помітне місце у роботі з засудженими відводиться їх участі в самодіяльних організаціях, які створюються для вирішення внутрішньо-колективних проблем самих засуджених, надання засудженим допомоги в духовному, професійному та фізичному розвитку, розвиток корисної ініціативи засуджених, надання позитивного впливу на виправлення засуджених, участь у вирішенні питань організації праці, побуту та дозвілля засуджених, сприяння адміністрації виправних установ у підтримці дис-ципліни та порядку, формування здорових відносин між засудженими, надання соціальної допомоги засудженим та їх родинам і т. ін.

Діяльність цих організацій є певним видом самоуправління у виправній установі, хоча і здійснюється під контролем адміністрації. Адміністрація виправних колоній постійно спирається на допомогу самодіяльних організа-цій засуджених у вирішенні багатьох питань: підтримання чистоти та порядку в приміщеннях та території; організація художньої самодіяльності та фізкультурної роботи, розвиток бібліотечної справи та розгортання роботи з читачами; активізація виробничої діяльності та дотримання виробничої санітарії та багато чого іншого. Участь засуджених у діяльності самодіяльних організацій враховується при визначенні ступеня їх виправлення.

У виправних колоніях для засуджених організовуються гуртки соціально-корисної спрямованості. Порядок та організація роботи гуртків визначається адміністрацією установи. Виступи гуртків художньої самодіяльності можуть проводитись у межах колонії.

Розроблені і активно застосовуються заходи заохочення, які є окремими разовими пільгами чи актами морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Їх поділяють на дві групи: заходи морально-організаційного і матеріально-грошового стимулювання.

При хорошій поведінці за певний період часу, що передбачає відсутність стягнень за даний період, добросовісному ставленні до праці, що полягає у якісному виконанні або перевиконанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця, відсутності порушень трудової дисципліни; виявлення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціальністю або участь в роботі самодіяльних організацій засуджених, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій, участь в окремих виховних заходах, таких як організація лекцій, концертів, випуску стінгазет і т. ін. дозволяють застосовувати вище перелічені заходи заохочення. Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необхідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в установі виконання покарань, то він може бути представлений до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Іншою групою заходів, які застосовуються при роботі з ув’язненими, є заходи, які також поділяють на дві основні групи: заходи стягнення, що носять разовий характер або такі, що застосовуються відносно нетривалий період і заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

Показником виправлення засуджених служить також направлення ними грошових переказів з метою дострокового погашення позовів потерпілих та інших осіб.

При реалізації педагогічної частини послуги у виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, розвивають загальний кругозір, підвищують рівень інтелекту та цивілізованості, запобігаючи таким чином вчиненню повторних злочинів і для цього забезпечуються безоплатно підручниками, зошитами та письмовим приладдям. Крім того в’язням, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень самостійно, незалежно від віку створюються умови для занять у вільний від роботи час.

Для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, обов’язковою є підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві. В установах виконання покарань здійснюється два види професійного навчання засуджених, це: навчання у професійно-технічних центрах, які є державними професійно-технічними навчальними закладами першого або другого атестаційного рівня, що здійснюють первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників з числа осіб, засуджених до позбавлення волі і навчання на виробництві установи.

Участь засуджених у здійсненні загальноосвітнього і професійно-технічного навчання в обов’язковому порядку враховується при визначенні ступеня їх виправлення.

Комунально-побутові послуги. Їх зміст наступний.

Згідно зі ст. 115 КВК України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою як три квадратних метра, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі – п’ять квадратних метрів. Засудженим надається індивідуальне спальне місце й постільні речі. Установи виконання покарань забезпечуються, як правило, за рахунок власного виробництва меблями, інвентарем і предметами господарського призначення, а особи, позбавлені волі, забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном із урахуванням статі, віку й кліматичних умов, а в лікувальних закладах – спеціальним одягом і взуттям. Вартість речового майна, виданого засудженим у користування, відшкодовується ними за рахунок коштів, зароблених у місцях позбавлення волі, та згідно із заявами за рахунок коштів, що надійшли на особові рахунки. Після оплати вартості отриманого майна воно переходить у власність засудженого.

За частиною 4 ст. 115 КВК засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам – понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

В установах виконання покарань засуджені не тільки можуть придбавати продукти харчування й предмети першої потреби. З метою наближення умов життя в колонії до життя на свободі засудженим можуть надаватися й додаткові платні послуги: медичне обслуговування, фотографування, ремонт годинників, електробритв та інший дрібний ремонт дозволених до використання предметів і речей, лазньо-пральні послуги, прокат кіно- та відеофільмів тощо. Перелік послуг, які можуть надаватися на платній основі, встановлюється Державним департаментом України з питань виконання покарань. Затверджені норми добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі. Для різних категорій позбавлених волі встановлено одинадцять норм харчування. Норми харчування осіб, позбавлених волі, є диференційованими.

З метою надання більш якісної послуги серед установ виконання покарань функціонують виправні колонії із сільськогосподарським профілем виробництва. З метою забезпечення продуктами харчування всіх осіб, позбавлених волі, у цих колоніях вирощують зернові, технічні культури, картоплю, овоче-баштанні рослини, розвивають птахівництво, тваринництво. Крім того, кожна виправна колонія пенітенціарної системи держави має підсобне господарство і власні переробні комплекси: млини, хлібопекарні, обладнання для виробництва макаронних виробів, дільниці консервації та соління овочів, цехи виготовлення молочної продукції і т. ін.

Організаційно-виробничі послуги є предметом послідовного дослідження і розглядаються за складовими нижче. А тут звертається увага фахівців на загальні положення, що прив’язується і викладається за теоретичними положеннями виробничої функції, яка зводиться до використання факторів виробництва і розвитку підприємницької функції людини. Орієнтовно буде досліджене технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом виробництва продукції – з іншого. У пенітенціарній системі держави діє виробнича функція з двома факторами виробництва – працею, що персоніфікатором якої є ув’язнені, і капіталом, персоніфікатором якого є держава. Інших можливостей, що є альтернативними, у системі, що має властивість обмеження, не існує. Останні надають наукові факти для проведення дослідження. Їх надання можливе як на території установи, так і вони можуть бути перенесені за її межі. У викладі розглядаються за складом потенційних можливостей ув’язнених і ті й інші. Участь ув’язнених на території осередків відбування покарання пов’язується з виконанням господарчих робіт по забезпеченню життєдіяльності, і назвати їх послугами було б не правильно, бо вони державою не оплачуються і споживаються самими ув’язненими. Таке уточнюється і відтворюється за декілька іншим змістом, що у вигляді схеми наведено на рис. 1.6.

Щоб виконувати такі роботи у відведений час, ув’язнений повинний мати дозвіл, бажання працювати і обладнання. Дослідження названих складових як за структурою, так і за мотивами залучення учасників за організаційними складовими, що названі організаційно-виробничими послугами, виявляє ряд особливостей. Так, згідно до статті 118 кримінально-виконавчого кодексу засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Без оплати праці засудженні можуть залучитися лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку і, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Економічна сутність предмету дослідження відображається через процеси обміну діяльністю, які знаходять місце пенітенціарної системи держави в середовищі послуг держави, пов’язують її з органічною структурою налагодження обмінних відносин у державі. За такою ситуацією, яку можна оцінювати як нову для дослідників і недостатньо досліджену, бо включаються ринкові складові співдії, в якій не є узагальнений висновок прояву, а середовище, що підлягає вивченню, умовно відноситься до економічного, треба створити й нову теорію відносин.

За таким витоком думки змінюються елементи, концепція, складові, сутність, умови, чинники і фактори споживання послуг, які надаються пенітенціарній системі державним і приватним установам, громадським і

промисловим осередкам, окремим громадянам і підприємцям за новими матеріальними і теоретичними основами розвитку пенітенціарною системою держави, тобто внутрішнього середовища, яке називається позитивно виправним за виставленими перед окремою установою первинними задачами і умовно економічним за потенційними можливостями ув’язнених до виконання виробничої функції, що узгоджується з соціально-економічною парадигмою укладу держави, тобто зовнішнього середовища, яке називається ринковим теж умовно по відношенню до пенітенціарної системи.

Зміни в обох середовищах визнаються як об’єктивні, бо адміністративно-керуюча система управління економікою держави заміщується ринковою системою розподілу. Однак і для тієї і для іншої системи виявляються загальні ознаки пенітенціарної системи держави. Вони наведені на рис. 1.7 для розпізнання середовища, що назване виробничим.

Оскільки пенітенціарна система держави на даному етапі наповнення доказової основи дослідження умовно визнається економічною системою, то треба вести мову про її інфраструктуру, як єдиної складової, що може характеризувати її як цілісність, бо інфраструктура, як відомо, є обов’язковим компонентом будь-якої цілісної організаційно-економічної системи. Вона не тільки зв’язує і допомагає організовувати ділові відносини в систему, але й сприяє реалізації інтересів її учасників, завдяки диференціації ринкових ніш, що зайняті, зумовлює спеціалізацію суб’єктів економіки, спрощує юридичний і екологічний контроль, державне і громад-ське регулювання ділової практики. Тобто інфраструктура, якщо сприймається в її класичному сприйняті – це сукупність галузей, підгалузей, виробництв і служб, які створюють загальні умови для ефективного функціонування відтворювального процесу і відтворення робочої сили.

В той же час інфраструктурна діяльність забезпечує єдність і нерозривність відокремлених у просторі і часі процесів виробництва матеріальних компонентів суспільного продукту. Найважливішим її завданням є поступове звільнення основних видів діяльності від виконання функцій обслуговування виробництва, зосередження їх уваги і зусиль на основній діяльності. Виникнення і розвиток інфраструктури пов’язані із суспільним поділом та кооперацією праці і розвитком суспільного характеру колективного виробництва. Сформувалася вона завдяки тривалої еволюції ділових відносин і є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують ці відносини і пов’язують їх в єдине ціле за різними соціально-економічними укладами.

Керуючись наведеним, система послуг у пенітенціарній системі держави має самостійні індивідуальні елементи інфраструктури, встановлення яких можна виконати, виходячи з того положення, що інфраструктура сфери послуг є невід’ємним компонентом ділових відносин суб’єктів бізнесу. Окрім того, одночасно вона теж є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують ділові економічні відносини і пов’язують їх в єдине ціле. У сукупності невід’ємності і організаційно-правових форм виокремлюються особливості інфраструктури, що притаманне й осередкам пенітенціарної системи держави і їх зовнішньому середовищу.

У якості особливостей інфраструктури сфери послуг розглядається специфічне функціональне призначення інфраструктури, допоміжний її характер, поєднання споживання корисного ефекту з процесом ви-робництва в основних галузях економіки, багатоцільовий характер, високі капітало- і фондомісткість. Класифікація інфраструктури здійснюється у залежності від об’єктів обслуговування, рівня організаційно-технологічного функціонування, співвідношення розвитку основного виробництва та інфраструктури за визначеними критеріями, що прив’язуються до ринку (рис. 1.8).

Виокремленими видами інфраструктури ринку послуг за критерієм об’єкту обслуговування є три різновиди, а саме: виробнича інфраструктура ринку послуг, тобто такої галузі економіки, що забезпечує виробничо-технічне обслуговування відтворювального процесу, соціальна інф-раструктура ринку послуг, тобто такої галузі економіки, що створює загальні умови відтворення трудового потенціалу держави чи окремого регіону, інституціональна інфраструктура ринку послуг, тобто такої галузі економіки, що забезпечує політико-правове і соціально-економічне функціонування суб’єктів сфери послуг. За названим критерієм можна розглядати і давати оцінку загально визнаним суспільним процесам, у яких матеріальне забезпечення людини залежить від її статусу відповідно до місця знаходження за ознакою розподілу блага.

Треба зазначити, що осередки пенітенціарної системи держави знаходяться у найдальшій віддаленій точці розподілу і привласнення блага. Точно так само виглядає й інфраструктура, що класифікується за іншим критерієм – критерієм рівням організаційно-технологічного функціонування, де своє місце займає міжнародна, державна, галузева, регіональна і локальна організація відносин.

За названим критерієм криється зв’язок у відношеннях за ознаками організаційної вертикалі виробництва і обміну діяльністю, і поширюється вона для пенітенціарної системи держави в останніх трьох формах відносин на засадах співвідношення основного виробництва та інфраструктури. Але, щоб завершити розпочатий опис скажемо й про те, що є й інші, що є менш значними для пенітенціарної системи держави, критерії. Так, за критерієм співвідношення розвитку основного виробництва та інфраструктури виокремлюються ознаки випереджуючої, одночасної чи запізнілої організації відносин (рис. 1.9). Останні ознаки регулюються державою, а не пенітенціарною системою держави. Окрім того, оскільки ринок послуг виокремлюється у самостійний фактор налагодження обмінних відносин, то класифікується ще й за наступними критеріями, а саме за:

– видом послуги. Розрізняється ринки будівельних, житлово-комунальних, побутових, соціально-культурних, транспортних послуг, ринки обладнання, зв’язку, робочої сили, технологій, а також ринки інформаційних, посередницьких, страхових, торговельних і фінансово-кредитних послуг;

– просторовим розповсюдженням. Розрізняється локальний, регіональний, національний і світовий ринки послуг;

– механізмом взаємодії учасників. Розрізняється вільний, державно-регульований, монополізований і інші ринки послуг;

– рівнем насиченості процесів. Розрізняється дефіцитний, надлишковий, рівноважний за обсягом і структурою ринки послуг.

В Україні пенітенціарна система держави, успадкувала переваги централізованої, тобто планової системи господарювання, а тому державою окремі види фінансується за залишковим принципом.

Про це доцільно вести мову ще й з того приводу, що предметом розгляду є людський ресурс пенітенціарної системи держави, що теж за законами держави повинний одержувати винагороду, що відповідає витратам праці. Оскільки від старої економічної структури отримані у спадок державні спеціалізовані підприємства, то більшість таких підприємств застарілі і за технікою і за технологією «виконання послуги». Таке має як негативні наслідки для держави, так і позитивні резерви, які підлягають підлаштуванню під нові економічні відносини. В той же час у економічні відносини включилися нові елементи, а тому сучасний стан і розвиток ринку послуг в Україні характеризує наступний ряд особливостей, а саме:

1) є наявні могутні резерви щодо розширення асортименту і видової структури, збільшення обсягів реалізації послуг за рахунок включення підприємницьких важелів взаємодії;

2) надані умови для ефективного розвинення і функціонування структури малих і середніх господарських утворень;

3) розширена колективна форма власності на засоби виробництва за рахунок капіталістичного привласнення результатів праці;

4) мале підприємництво на ринку послуг підтримується фінансами держави.

Особливості ринку послуг можна поповнювати, якщо враховувати регіональні аспекти розвитку.

Стає визнаним те положення, що пенітенціарна система держави має ряд казенних підприємств, що оснащені технологічними приладами, пристроями і устаткуванням для виробництва суспільно корисного продукту чи надання послуги. На таких підприємствах у залежності до вимог державного стандарту здійснюються технологічні процеси, що дозволяють вести мову про виробництво суспільно корисної речовини і його оцінку за класичним відтворювальним процесом накопичення і споживання блага. Керуючись наведеним, у подальших дослідженнях використовується термін „технологія” як змістовна складова двох понять, а саме: налагодження виробничого і технологічних процесів видобутку речовини і організації процесу надання послуги споживачу. Коли мова йдеться про промисловість чи виробництво послуги, а саме це й є предметом розгляду у цьому параграфі, то технологія здобуває зміст, через який відображає дія людини, що оснащена знаряддям і технікою. Розглянемо термін „технологія” у в’язці з виробничою сферою, галуззю промисловості, виробничим і технологічним процесом за змістом, що аналогічний наведеному, бо виробництво як би ми не описували пенітенціарну систему держави, присутнє у ній.

Поняття „технологія” відображає процес послідовної зміни властивостей, стану, розміру чи форми предмету праці, що здійснюється при виготовленні суспільно корисної енергії, продукції чи речовини. Технологією фахівці часто називають науку, що вивчає засоби і процеси одержання і переробки продуктів природи в предмети споживання і засоби виробництва.

Це широке поняття і оскільки задача його вивчення виходить за рамки даного дослідження, то поняття «технологія» надалі треба визначати з позиції економічної діяльності людини, що, як відомо, спрямовується на виявлення корисності, на зміну і пристосування предметів і речовини зовнішнього природного середовища для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Таке можливе і для середовища пенітенціарної системи, якщо згадаємо про складові механізму взаємодії людини у середовищі суспільного виробництва, де праця, носієм якої є людина, підсилюється засобами праці з метою перетворюючого впливу на предмет праці, який людині здійснити неможливо. Якщо відомі засоби і предмет праці, то саме поняття «технологія» набуває визначеного змісту, бо за діями людини криється предмет праці, що завжди є об’єктом природи, який у суспільстві перетворюється на продукт споживання чи товар. Тобто, щоб виокремити речовину, яка може стати продуктом чи товаром споживання, треба застосувати промислову технологію, яка активує процес послідовної зміни властивостей, стану, розміру чи форми предмету праці. Саме «процес послідовної зміни» у подальшому розкриває зміст операцій і робіт, що можуть перетворити людський ресурс пенітенціарної системи у реальний трудовий ресурс окремо визначеного виробничого простору. Все й можливість включення і саме активна участь, залежать від змісту промислової технології.

У залежності від виробу промислова технологія набуває механічну, хімічну чи іншу технологічну основу. Механічна технологія рухає такі процеси переробки енергії, матеріалів і сировини у вироби, за якими змінюються механічні і фізичні властивості предмету праці, але внутрішня структура і склад речовини залишається без зміни. Наприклад, з бетону виготовляються будівельні складові, із деревини – меблі, з металу – деталі машин і механізмів. Потенційно кожне з названих виробництв може здійснюватися у середовищі пенітенціарної системи. Якщо продовжити приклади, то хімічна технологія рухає процеси переробки, в результаті здійснення яких відбуваються глибинні зміни складу, внутрішньої структури і загальні властивості речовини. Таке відбувається, коли ведеться переробка природних корисних копалин, таких якими є вугілля, газ, нафта, руда і т. ін., на основі яких одержується добриво, паливо, пластична маса, штучне волокно й інші продукти, які мають будову, властивості і склад, що принципово є відмінними від вхідних речовин.

В останньому прикладі, окрім фізичних навиків, треба вести мову вже й про знання виконавця, що ускладнює можливості входження людини з пенітенціарної системи у виробниче середовище. Але виробництв безліч, а тому за цим криється і розмаїтість видів технології, за якою види праці за спеціалізацією відповідного виробництва концентруються в окремій галузі промисловості, що полегшує виконання у подальшому їх класифікації за критерієм споріднених виробів, а також дозволяє оцінити потенційні можливості використання працездатності в’язнів на окремих робочих місцях. Виконаємо відповідний аналіз за задачами дослідження, врахувавши цілісність галузі промисловості.

Галузь промисловості сприймається у дослідженні як сукупність підприємств, яка характеризується єдністю економічного призначення виробленого продукту, однорідністю перероблюваної сировини, спільністю виробничого і технологічних процесів, технічної бази і фахових кадрів. Прикладом галузі є вугільна, машинобудівна, металургійна,текстильна промисловості, де в якості провідних виробничих робітників працюють вугледобувачі, гірники, прохідники, металісти, металурги, тобто конкретна галузь промисловості спеціалізується на виробленні однорідного продукту з однорідної сировини і за однорідним технологічним процесом, що притаманний тільки їй одній і приводиться у дію працею відповідної кваліфікації.

Якщо є потреба, то виконується об’єднання декількох спеціалізованих галузей промисловості в комплексну галузь (наприклад, чорна металургія, машинобудування, електро- і теплоенергетика і т. ін.), що дозволяє суспільству задовольняти синтетичні потреби і досягати суспільно необхідної ефективності виробництва. Проте загальний поділ надає в розпорядження дослідження масу основної праці, що споживає висококваліфіковану працю, а таке звужує чи робить недосяжним застосування праці ув’язнених, кваліфікація яких не така вже й висока. Тобто треба знати інший класифікаційний підхід. Такій підхід надає більш розширену інформацію, коли галузі промисловості за характером впливу на предмет праці розподіляються на групи видобувних й обробних. Перші зайняті видобутком природної сировини (вугілля, природного газу, солі, руди металів, торфу тощо), другі – переробкою продукції видобувних галузей промисловості і сільського господарства (руди чорних і кольорових металів і т. ін.).

У залежності від економічного призначення виробленого продукту у роботі може бути розглянутий і такий підхід, коли розрізняються галузі, що виробляють засоби виробництва, тобто група А, і галузі, що виробляють предмети споживання, тобто група Б. Не вдаючись на даній стадії дослідження в технологічні подробиці наведеної класифікації галузей промисловості, можна логічно дійти висновку про те, що чим складнішою за своїм продуктом є галузь промисловості, то виникають інші вимоги до кваліфікації працівників і до їх вольових якостей, а таке є не на користь людського ресурсу пенітенціарної системи.

Перед тим, як перейти до висвітлення сутності технологічного процесу, а точніше кажучи про сутність прикінцевих операцій і робіт, які може виконати ув’язнений, а за цим і його значущості за економічною оцінкою, для довідки скажемо тут про те, що у промисловості колишнього простору СРСР нараховувалося 227 галузей, які були об’єднані у 18 комплексних укрупнених галузей. В Україні натепер класифікатором враховано 18 галузей, які розрізняються за технологічними ознаками. Для користування таким методичним підходом до розподілу діяльності між галузями економісти вводять в обіг поняття «виробничого процесу» і «технологічного процесу», вивчають і порівнюють їх провідні ознаки.

Виробничий процес у їх розумінні – це більш широкий процес, ніж технологічний, і він рухає сукупність виробничих, організаційних і технологічних дій, у результаті злиття яких у часі похідні матеріали і напівфабрикати перетворюються в енергію, речовину чи продукцію, що підготовлені для споживання на умові доцільності у відповідності до свого нормативного призначення. Для більшої доступності сприйняття терміну у середовищі економістів скажемо про те, що виробничий процес потребує здійснення різноманітних дій, серед яких є власне організація самого технологічного процесу, постачання сировини, збут продукту, обмін інформацією, облік витрат і здобутків, ремонт устаткування, навчання персоналу, забезпечення санітарно-гігієнічних і екологічних норм виробництва і заходів безпеки і т. ін.

Такі дії різноманітні за змістом і розподілені у технологічному ланцюгу взаємодії за часом і технологічними операціями, що забезпечується сукупністю організаційних, економічних і технічних заходів і міроприємств, на основі реалізації яких вирішується конкретно окреслена виробнича задача. Якщо описувати його інакше, в загальному вигляді, то виробничий процес складається з налагодження організаційно-економічного управління виробництвом, енергетичного, матеріального і сировинного забезпечення технологічного процесу, здійснення охоронних, складських і транспортних операцій, організації робіт по ремонту, технічному огляду, ревізії і обслуговуванню машин, механізмів і стаціонарного устаткування.

У будь-якому виробничому процесі виділяються основні процеси, які виконуються висококваліфікованими і кваліфікованими виробничими працівниками і забезпечують перетворення енергії, сировини і матеріалів у споживчі речовини чи продукт, допоміжні процеси, які виконуються менше кваліфікованими допоміжними робітниками і тими робітниками, що сприяють виконанню технологічного процесу. Є ще й група обслуговуючих працівників, що мають найнижчий кваліфікаційний рівень підготовки. Для прикладу скажемо, що основні процеси завершуються видобутком руди, вугілля і інших природних копалин, виплавкою сталі і чавуну, виготовленням окремих деталей, машин і механізмів тощо, а допоміжні процеси забезпечують виготовлення оснастки і сировини, використовуваної в основному технологічному процесі. Окрім того, треба виконувати й інші операції, такі як видалення відходів, залишків і сміття після технологічної обробки сировини і матеріалів і т. ін. Увага фахівців у даному дослідженні на останньому положенні акцентується і загострюється з такої причини, що споживається праця різнорівневої кваліфікації, а саме: на основних процесах – більш кваліфікована, а на допоміжних – менш кваліфікована праця, на обслуговуючих – некваліфікована, а тому за потребою у менш кваліфікованій праці можуть бути окремі операції і роботи досяжними і для пенітенціарної системи.

Технологічний процес сприймається і розглядається економістами двояко: як самостійний, а в окремих випадках як частина виробничого процесу, але і в тому і в іншому разі він пов’язується безпосередньо з послідовним перетворенням предмета праці в продукт праці на умові виконання окремих операцій з предметом праці. Тобто продукт праці може бути вироблений за технологічною послідовністю обробки у встановленому порядку виокремлених операцій, робіт і функцій з залученням визначеного технологічного устаткування, тобто споживання визначеної кількості і якості сировини відповідного складу і якості, переробка якої виконується з використанням машин і механізмів в заданих технологічних параметрах (мається на увазі швидкість різання, температура, тиск, час і т. ін.). У якості потенційного резерву залучення в’язнів пенітенціарної системи держави до виконання суспільно корисної праці дане дослідження вище і тут звертає увагу на споживну кваліфікацію робітника і розглядає різницю, яка притаманна середовищу технологічних процесів якраз за складністю виконуваних технологічних операцій. Така різниця обумовлена організаційними, технічними і технологічними особливостями, що дозволяють споживати чітко визначену долю кваліфікованої, малокваліфікованої і некваліфікованої праці за законом кооперації і розподілу праці, і така доля залежить від розмаїття продуктів виробництва, які споживаються, складнощі управління засобами виробництва і їх технологічної синхронізації за якістю автоматизації чи механізації, похідних матеріалів, сировини, складності прийомів і методів роботи і ряду інших чинників.

Технологічний процес, якщо оцінювати його, знову ж, з економічної позиції, є первинним осередком споживання коштів, що являють собою збалансований процес перетворення грошових і матеріально-енергетичних потоків природних ресурсів у споживну вартість. Такий підхід є, але він не може бути сприйнятий виконуваним дослідженням, бо за визначеною задачею в ньому розглядаються технічні мотиви включення людського ресурсу у технологічні процеси і окремі роботи, що є доцільними для суспільства, а теоретичні основи економічних положень виключаються. Але деякі характерні особливості руху потоків можуть бути корисними, і тут наведеними. Так, у джерелі [38, с. 9] сформульовані такі характерні особливості руху потоків у в’язці з трансформаційними наслідками і перетвореннями й залежністю раціональності і ефективності використання ресурсу, заходів і системи конверсії, й на них треба вказати, щоб мати уявлення. Вони наступні:

1) «грошові і матеріально-енергетичні потоки спрямовані назустріч один другому. При цьому грошові потоки випереджають матеріально-енергетичні, граючи роль інфраструктури виробництва;

2) трансформація природних сировини і ресурсів у споживчу вартість відбувається на стадії технологічного перетворення;

3) раціональне використання природних ресурсів, ефективність природоохоронних заходів і економічна ефективність системи конверсії залежать від науково-технічного рівня технологічного процесу».

Тобто заявлений у дослідженні процес не такий вже й простий, бо має не тільки теоретичні основи, а й функціональні механізми здійснення. Розглянемо загальне і особисте пенітенціарної системи держави, що включається зі своїми людським, сировинним, технологічним і фінансовим ресурсами у економіку держави за формою казенного підприємства з урахуванням наведених загальних і характерних особливостей.

В аналізі сутності казенного підприємства пенітенціарної системи держави первинно треба вести мову про те, що у всіх економічних системах, а пенітенціарна система із-за своєї уособленості і є окремою економічною системою держави, бо має всі необхідні важелі для налагодження виробничої діяльності – людський ресурс, штучне підприємство і систему організаційних і розподільчих відносин, – у якій технологія і настанови держави є основою визначення витрат і економічної ефективності використання праці, що одночасно є й перехідною складовою розгляду явищ за методами економічної теорії у внутрішньому її середовищі. Природна річ, що показник економічної ефективності технологічного процесу засновується, як завжди для усіх без виключення видів витрат, і персоніфікується через первинний показник собівартості виробленого продукту чи переробленої продукції. Нагадаємо тут, що собівартість – це сукупність матеріальних і трудових витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції, що відображаються у грошовій формі. Але наскільки таке відповідає реальності при обчисленні витрат у середовищі пенітенціарної системи, ще треба уточнювати.

У середовищі казенного підприємства всі витрати підприємства більш-менш безпосередньо пов’язані з виробництвом, тому процедура їх обчислення не відрізняється від схеми, що є загально прийнятою у державі. У перелік статей витрат, із яких складається собівартість, до обліку включається:

– напівфабрикати, основні матеріали і сировина, що є складовими технологічного процесу виробництва;

– енергія й паливо, що використовуються в технологічних цілях;

– амортизація, що є засобом відрахування коштів на відшкодування зносу основних виробничих фондів, серед яких своє місце займають будівлі, споруди, машини, механізми, прилади й інше технологічне устаткування;

– витрати на заробітну плату основних, допоміжних і ремонтних робітників, і заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, який задіяний у виробництві;

– комерційні витрати, в які умовно включаються і обов’язкові нарахування в державні фонди.

Витрати на охорону і утримання в’язнів здійснюються за кошти держави. Собівартість виробленого продукту залежить від багатьох факторів, що пов’язуються з якістю одержуваної сировини, застосованою системою оплати праці, засобом виробництва енергії, а також з технологічною складністю виробів. Мова про інтенсифікацію технологічного обладнання у роботі не ведеться, а головний резерв оптимізації собівартості продукції пов’язується з мотивами ощадливого використання енергії, матеріалів, палива, сировини і робочого ресурсу машин і механізмів, що й так є вкрай дешевим.

І все ж таки, на окремих казенних підприємствах ведеться кропітка робота по запобіганню непродуктивних витрат живої і опредметненої праці. Відношення до виявлення резервів виробництва за рахунок інтенсифікації технологічного процесу складається на тій основі, що в пенітенціарній системі України, хоч і не в таких масштабах, як це було у СРСР, але, все ж таки, застосовуються технології машинобудування, які збереглися виключно на одиничному виробництві, в той час як серійне і масове – відсутнє.

Тобто увага приділяється одному з трьох названих типів виробництва – одиничному. В одиничному виробництві вироби виготовляються в одному або декількох примірниках, продуктивність праці невисока, а розрахункова собівартість продукції є вищою, ніж у виробництвах інших типів. Перевагою є те, що кваліфікація робітників високою не може бути, а таке допускає замість універсальних машин і механізмів використовувати найпростіші засоби технічного оснащення робочих місць. До цього приєднується дешева робоча сила, якій не може бути визначена висока оплата праці. Якщо вести мову про найпростіші вироби, такі як вироби брущатки, віників, контейнерів, колючого дроту, сітки-затяжки, сітки-рабиці, упаковок дров, шлакоблоку і т. ін., то умовно можна вести мову й про осередки серійного виробництва виготовлення деталей, бо здійснюється такий процес за замовленням хоч і різноманітних, але достатньо великих за розміром партій або їх серій з періодичним повернення до їх виконання чи поповнення.

Але знову ж обумовимося, що мова може вестись тільки про дрібносерійне, а не про крупно-серійне виробництво. Оскільки, коли дрібносерійне виробництво розглядається теоретично, то йому приписується така якість, що воно не потребує споживання високої кваліфікації робітників, бо номенклатура виробів обмежена і повторюється, праця частіше монотонна і фізично тяжка, то таке сприяє придбанню ув’язненим відповідних трудових навичок у короткий час. За тієї умови, що контингент в’язнів постійно змінюється і невисокий кваліфікаційний рівень більшості ув’язнених повторюється, а деякі з них з таким виробництвом стикаються, навіть, вперше, то легше засвоювати і виконувати одну операцію протягом тривалого часу, що було завжди притаманне не одиничному, а масовому виробництву. Тобто, підводячи проміжні висновки, становиться ясним, що теоретично визначається протиріччя, але виконання операцій і робіт може бути здійснимою задачею не на основі високопродуктивних методів на автоматах і автоматичних лініях, оснащених спеціальними інструментами і пристосуваннями, а завдяки виконання монотонної ручної фізичної праці, що підсилюється спрощеними технічними засобами. Це й є позитивною якістю, що дозволяє пенітенціарній системі держави включатися у виконання найпростіших технологічних процесів.

Відволікаючись від впливу науково-технічного прогресу, в переліку ознак оптимізації собівартості продукції своє провідне місце займають сировина, тобто її склад і якість, і людський ресурс, тобто заробітна плата і її рівень. Розглянемо їх сутність, але дослідити при цьому треба якість не тільки сировини, що споживається на казенних підприємствах пенітенціарної системи, але й якість палива, води й інших складових, а за цим і якість продукції, що виробляється, організаційні і методичні моменти стандартизації, метрології і сертифікації, а нарівні з цим і умови комплексної підготовки виробництва. Треба пам’ятати про те, що пенітенціарна система держави діє в умовах, що є вкрай обмеженими за доступом до зовнішнього середовища. Розглянемо за змістом дві з них – сировину і паливо.

Загальний зміст сировини наступний. Сировиною для виробництва суспільно корисного продукту називається речовина природного чи синтетичного походження, яка являє собою основу технологічного процесу по перетворенню у споживчу якість. Загальним прикладом споживання сировини є залізна і інша руда для металургійних технологій, віскозне волокно для текстильних, арматура, глина, цемент, шлак і т. ін. для будівельних, а для виробництв пенітенціарної системи держави найчастіше зустрічається повторне використання виробів і утилізація відходів тих конструкцій, що перевершили норми ресурсного використання за первинним своїм призначенням.

За думкою викладу наведені приклади повинні вказувати на природне походження сировини, якщо вона характеризується наступним: її видобувають із надр землі, як корисну копалину,виокремлюють із гірських порід як цінні елементи, чи випарюють, із рослин, як споживну речовину. Тобто в пенітенціарну систему держави попадає найчастіше вже така штучна сировина, що характеризується такою властивістю, що вона виокремлюється із різних природних матеріалів, але ще й за такої умови, що вона була спожитою за промисловим використанням конструктивно. На казенних підприємствах системи штучна сировина складається з: металовиробів (арматура, дріт металевий, елементи огорожі, решітка, труба тощо), деревина (бруси, дошки, обаполи, рейки, черенки тощо), поєднання компонентів (базальт, піноблок, саман, тирсобрикет, черепиця, шлак і т. ін.).

Мінеральна сировина, що використовується у досліджуваному середовищі, ділиться на три види: нерудна, пальне і рудна. Нерудна сировина, що являє собою гірські породи і їх сполуки, які використовуються у виробництві будівельних, хімічних і інших неметалевих матеріалів (апатити, глина, гравій, крейда, пісок, поварена сіль і т. ін.), найбільш поширене і найчастіше зустрічається як основа технологічного процесу. На другому місці знаходиться пальна мінеральна сировина, що включає вугілля, пальні сланці, природний газ, нафту, торф і т. ін., що використовується як сировина для поповнення енергетичних запасів. Не зважаючи на те, що група «мінеральної» сировини служить джерелом одержання інших різноманітних продуктів, в виробництві пенітенціарної системи вона виконує переважно роль пального. Скажемо й про те, що рудна сировина класифікується за числом металів, що утримуються у ньому, хімічним складом мінералів і порожньої породи, але в виробництві вона використовується вкрай рідко, і то, як основа будівельних виробів.

Визначимося також із тим явищем, що в окремих виробництвах повсемістно використовується рослинна і тваринна сировина. По своєму призначенню вона поділяється на харчову і технічну. Споживання такої сировини у досліджуваному середовищі ведеться після її переробки найчастіше як складова харчування в’язнів. Тобто керівний склад державної установи проявляє піклування по поповненню запасів харчів ув’язнених доступними засобами. Для цього на території фактично кожної виправної колонії в Україні створене підсобне господарство, де в’язні вирощують і доглядають домашніх птахів і тварин, овочеві і садові культури, що дозволяє частково покращити калорійність і якість харчування. Природним є те, що головним постачальником такої сировини виступає сільське і тваринницьке господарство. За рахунок обміну діяльністю запаси сезонно поповнюють харчовою сировиною, що є, окрім сільського, продуктом ще й лісового і рибного господарства, і використовується здобуте для харчових цілей. Бажано мати гриби, огірки, капусту, картоплю, молоко, м’ясо хлібні злаки, харчові жири, ягоди і т. ін., що може бути обміняне на посильну працю в’язнів, технологічно опрацьоване (висушене, заквашене, замариноване, засолене тощо) і спожите. Наприклад, в Донецькій області для вирішення вище перелічених цілей пенітенціарній системі належить сільськогосподарське підприємство з орними землями більше ніж на 3,0 тис. га, тваринницькими комплексами, зарибленими ставками і парком сільськогосподарської техніки, яке частково забезпечує в’язнів області картоплею і хлібними злаками, молочною, м’ясною, рибною, продукцією. Тобто цілісна сфера сировини в цій системі розглядається з іншого боку, а саме, як виробництво сполучення технологічних, фізичних і хімічних властивостей, що забезпечують відповідний рівень технологічного процесу і якості продукції, що йде не на продаж, а безпосередньо споживається контингентом в’язнів, тобто використовується в цілях відтворення робочої сили. В табл. 1.1 наведена оцінка рівня споживання харчів, що зароблені саме в’язнями. Проте повернемося до характеристик технологічних компонентів сировини, що використовується на казенних підприємствах у виробництві продукту, що продається.

Основними характеристиками технологічних компонентів такої сировини є її склад, за яким визначається принципова схема технологічного виробничого процесу споживання завдяки технічній формалізації, масштаби споживання сировини, енергії і допоміжних матеріалів, ефективність виробництва, рівень безпеки процесу і його вплив на навколишнє середовище. Скажемо тут про те, що процес оцінки якості складний, про що говорить наступний приклад. Так, вугілля, як промислова сировина, включає 19 нормованих показників, де серед основних розраховуються зольність, коксівність, нижча теплота горіння, робоча вологість вугілля, спікаємість і утримання сірки. У бурому вугіллі кількість вологи складає 15-60%, у кам’яних – 5-15%, зольність, що визначається утриманням у вугіллі мінеральних домішок, коливається теж в широких межах – від 10 до 60%. Довідково зазначимо ще й про те, що зольність вугілля Донецького басейну дорівнює 10-15%; утримання сірки у такому вугіллі коливається в межах 1-6%. Можна і далі приводити технічні характеристики, але зважимо тут на етичну причину зневаги до врахування системою такого роду характеристик, за якою казенні підприємства постачається вугілля з найгіршими характеристиками.

Але в той же час, раніше було обумовлено, що якраз за видом і якістю сировини, що використовується у технологічному процесі, визначаються всі інші економічні і технологічні показники: режим роботи, продуктивність устаткування і саме характер технології, тобто ті складові, що найсуттєвіше впливають на якість і собівартість продукції, але як вид, так і якість сировини рідко коли враховуються і за загальним змістом, і за нормативними вимогами.

Загальний зміст палива наступний. Паливом називається речовина, при спалюванні якої виділяється визначена кількість теплоти, що використовується у якості джерела одержання теплової енергії чи сировини для технологічного споживання.

Розрізняється природне і штучне паливо. До природного відносяться видобувні і рослинні види палива, а до штучних – продукти переробки природних видів палива. Усі палива за агрегатним станом підрозділяються на тверді (видобувне вугілля і сланці, деревина і торф), рідкі (нафта і нафтопродукти) і газоподібні (природний і супутній гази). Паливо, що містить органічні речовини, називається вуглеводним. В табл. 1.2 наведені дані про структуру палива, що використовується на казенних підприємствах пенітенціарної системи держави.

Основною характеристикою палива є його теплота горіння, тобто кількість тепла, що виділяється при повному його спалюванні. Розрізняється питома і об’ємна теплота горіння. Для споживача важливим є те, що різноманітні види палива можна порівнювати між собою за їх питомою теплотою горіння, тобто за кількістю енергії, що виділяється при спалюванні кілограма палива. При відповідних розрахунках приймається наступний еквівалент: 1т кам’яного вугілля = 1 т умовного палива; 1т бурого вугілля = 0,4 т умовного палива; 1т нафти = 1,4 т умовного палива; 1000 м3 природного газу = 1,3 т умовного палива. З табл. 1.2 видно, що наведені дані про теплотворну віддачу палива на різних казенних підприємствах при його спалюванні вкрай низькі і незадовільні.

Складнощі за досліджуваною складовою для виробництва є, якщо порівнянню підлягають паливні і непаливні енергетичні ресурси, і вони більш ефективні у тому разі, коли використовується енергія води, а не палива.

Можливості використання гідроенергії, що завжди більш дешева, у системі є. Потужність гідроенергії, що вимірюється в кіловатах, залежить від висоти (напору) води і її витрати, тобто від кількості води, що протікає в обраному створі ріки за одиницю часу. Її обчислюють у такий спосіб, а саме: вода, падаючи з висоти, виконує роботу, що дорівнює добутку її на висоту падіння. Маса води пропорційна її обсягу і, якщо через R позначається її витрати, тобто через кількість кубометрів води, що падає за секунду, а через Н – висота падіння, що вимірюється в метрах, то можна розрахувати потужність водяного потоку N в кіловатах. Якщо враховувати, що виробниче середовище казенного підприємства не є потужним, то проект з використанням гідроенергії виглядає реальним і здійсненним.

Поняття умовного палива застосовується не тільки для обчислення загальних відходів палива, але й у досліджуваному середовищі для розрахунку енергетичних ресурсів споживання будь-якого з їх виду. Похідною величиною служить середня кількість вагових одиниць умовного палива, що фактично витрачається на теплових електростанціях для одержання однієї кіловат-години електроенергії при даному рівні енергетичної техніки, що у даний час прийнятий у 0,35 кг. За такою методикою визначається співвідношення ресурсу непаливних джерел енергії до еквівалентної кількості умовного палива.

Енергія необхідна як для постачання допоміжних матеріалів, так і для здійснення технологічного процесу, а за цим для переміщення і транспортування сировини і виробленої продукції. У структурі собівартості продукції витрати тільки на електричну енергію складають більше, ніж 30%. Якщо у промисловості застосовується електрична, теплова, хімічна, ядерна енергія чи енергія світла, то на казенних підприємствах пенітенціарної системи держави – електрична і теплова.

Далі можна вести мову про витоки технології, за якими споживаються матеріали, паливо, сировина і т. ін., але дане є предметом самостійного дослідження, а тут скажемо про технології переробки і технології обробки, бо в них криється зміст більше, ніж 80% всіх виконуваних у пенітенціарній системі робіт. Їх зміст наступний:

– технологія переробки призначена для подальшої переробки сировини, що збагачена чи підлягла сортуванню, з метою одержання матеріалів, необхідних для окремої галузі промисловості, а саме: будівельних матеріалів, металу, пластмаси, хімічних складових і та ін. якщо розглядати процес взагалі, то найбільш вагомою в цій групі технологій є металургійна переробка, тобто така галузь промисловості, у якій виплавляються метали і сплави з руди та іншої сировини. В середовищі пенітенціарної системи металургійна переробка руди на даний момент відсутня, але замішаються за нею інший ряд переробки вторинної сировини;

– технологія обробки призначена для виготовлення такої продукції, що відповідає цільовому призначенню з матеріалів переробних виробництв. Якщо розглядати процес взагалі, то серед промислових технологій обробки

– розрізняється обробка зварюванням, різанням, тиском, а також механічні і електрофізичні методи обробки і технології литва. В середовищі казенних підприємств промислові технології використовуються повсюдно.

Але, якщо оцінювати визначені напрями реально, то пріоритетним напрямком розповсюдження кожної з названих груп технологій є впровадження маловідходних ресурсозберігаючих технологій, де додержання якості виробленого продукту і наданої послуги, синхронизується з витримкою показників за вимогами і настановами метрології, сертифікації, і стандартизації, а таке виступає важливим моментом. Зв’язок таких процесів з технологіями і ефективністю виробу очевидний, бо рівень якості конкретного продукту, окремого виробу чи послуги визначається порівняльним значенням показників, що характеризують його якість, з відповідною сукупністю еталонних показників, визначених у стандартах і інших нормативних документах. Якість продукту чи послуги в кінцевому рахунку означає сукупність властивостей, що зумовлює їх принадність, задовольняє певні потреби відповідно до призначення, і таке витримується виробництвом пенітенціарної системи в повній мірі.

У повсякденні якість продукту характеризується технічним рівнем, стабільністю показників якості, економічною ефективністю, конкурентоздатністю на ринку, що в свою чергу мають відповідні ознаки, що завжди підлягають порівнянню. Оскільки переважна кількість продукції казенних підприємств пов’язана з випуском конструкцій і простих предметів споживання, що є теж нескладною конструкцією, то нагадаємо тут для прикладу, що технічний рівень відображає показники якості за призначенням, що визначає спроможність продукту виконувати функції відповідно до проекту, а характеристики ці зводяться до визначення вогне-, волого-, морозо-, сейсмо- та тріщиностійкості, жорсткості, звукоізоляції, міцності, світлопроникнення, стійкості до впливу сонячної радіації, теплоізоляції; конструктивність, в свою чергу, характеризує геометричні габарити, розміри і форму, склад, структуру і ступінь технічної досконалості та прогресивності продукту при застосуванні її в різноманітних видах промисловості; надійність – це довговічність, зберігання продукції в заданих межах первинних характеристик при можливих ймовірних відмовах, що приводять до втрати провідних механічних чи фізичних властивостей, стійкості до корозії, строку служби, руйнування, скорочення строку експлуатації; ремонтопридатність чи відновлюваність – це вартість, тривалість і трудомісткість відновлення; технологічність – енерго- і матеріалоємкість, ступінь автоматизації і механізації і ефективність споживання, трудомісткість виготовлення. Перелік характеристик можна продовжувати, але в даному разі увага фахівців звертається на ті з них, що є більше технологічними і до них найчастіше звертається технологи казенного підприємства. Так, методично звертається увага на стабільність показника якості продукту, що визначається величиною коефіцієнта варіації основних властивостей, що характеризує роз-сіювання параметрів або показників якості продукції даного виду по відхиленням кількісних значень ряду властивостей від номінальних, дотримання умов, визначених у стандартах, технічних умовах, нормах і правилах, що дозволяє встановлювати відповідність продукту їхнім вимогам, а також по відсотку браку, кількості рекламацій і т. ін.

Наряду з технічними показниками і вимогами в системі діє, але є менш впливовою і суттєвою сукупність економічних параметрів, синтетичними показниками серед яких є економічна ефективність і економічний ефект, вимір яких пов’язується з питомою вагою капітальних вкладень, собівартістю, рентабельністю, річним економічним ефектом. Оскільки капітальні вкладення плануються фахівцями держави, що знаходяться за межами пенітенціарної системи, то розгляд таких показників, якими є рентабельність і річний економічний ефект є умовною.

Але, окрім того, в останній час на казенних підприємствах проявляється професійний інтерес до маркетингового використання показників конкурентоздатності, які визначаються за патентно-правовими показниками, що характеризують ступінь патентного захисту і патентної чистоти продукту, а також потенційні можливості її продажу споживачу. Оскільки названі складові системи не доступні, то треба зразу ж тут визначитися однозначно, що в середовищі виробництва пенітенціарної системи держави розрахунки названих показників виконуються на початковому рівні, бо така вправа, що є складною, не є доцільною.

Але матеріали маркетингового опрацювання нових виробів і поширення їх на ринку є, і про ці елементи вести мову можна повноцінно. Як правило, починаючи з моменту розробки принципово нового виду продукту, на нього складається карта технічного рівня і якості продукції і виконуються необхідні узгодження з нормоутворюючими державними установами. Такий документ ведеться за всіма етапами життєвого циклу вироблення продукту і є дієвим джерелом для обгрунтування рішень не тільки по ефективності виробництва, але й щодо прийняття технологічних рішень по зміні і забезпеченню технічної якості продукту, що визивається якістю сировини.

Продукту, що підлягає розробці і впровадженню у виробництво, за технічним рівнем і якістю повинна відповідати вимогам державних стандартів, що розроблені на відповідні вироби як на час її освоєння, так і на весь поточний термін масового її виробництва. Оскільки у більшості фахівців пенітенціарної системи держави особистий досвід відсутній, то для отримання обгрунтованих даних про технічний рівень продукції, показники її прогресивності і конкурентоздатності за характеристиками патентного захисту і патентної чистоти технічних рішень, що використовувалися в ній, можуть бути виконані запити у наукові центри, в яких проводяться детальні патентні дослідження. Завдяки використання досвіду наукових центрів із метою оцінки технічних рішень, прийнятих для розробки продукту, проводиться експертиза технічної документації, включаючи і метрологічну експертизу ефективності вимірів при контролі виробів у процесі їхнього виготовлення, експлуатації і ремонту. Для оцінки технічного рівня і якості знов створюваного продукту і технологічних процесів експертиза повинна здійснюватися виключно установами відповідних відомств і організацій. Кожного разу висновки експертизи оформлюються актом експертизи і експертним висновком встановленого зразка.

Якість продукту, що встановлена у технологічній карті, в ході виробництва забезпечується за рахунок здійснення наступних трьох організаційних моментів, а саме:

– дотримання умов стабільності і точності виконання технологічного процесу;

– організації праці, за якою забезпечується бездефектна праця виконавця;

– технічного контролю за технологічним рухом виробу з метою вилучення матеріалів і сировини, якість яких не відповідає технічним вимогам.

Якщо два перші моменти за змістом є сприйнятними без пояснення, то останній – третій – треба пояснити, бо існує вхідний, оперативний, технологічний, приймальний і інспекційний контроль. За цим вхідний контроль повинний здійснюватися працівником за якістю сировини, операційний – включається зазвичай до технологічного процесу і здійснюється бригадирами і майстрами за вимогами, що окреслені у технологічній карті виготовлення виробу та картах контрольних операцій, технологічний – проводиться згідно з графіком, а також у разі виявлення в процесі операційного контролю відхилення у роботі обладнання як технологічного процесу, так і технічного забезпечення, а приймальний – виконується на заключному етапі виробничого процесу чи, навіть, і після закінчення технологічного процесу. Окремо, без встановлення строку, із залученням провідних працівників з метою отримання загальної оцінки якості продукції, що випускається, за межі підприємства, здійснюється інспекційний контроль.

Оскільки сучасна економіка грунтується на застосуванні єдиних вимог, показників, правил і норм якості, то важливим фактором взаємодії є єдність сприйняття і розуміння працівниками казенного підприємства ви-мог, що висуваються до продукції чи послуги завдяки застосуванню еталонних значень, що розміщені у нормативно-технічних документах держави. За умови послідовного виконання висунутих вимог виробничі дії полегшується, бо виконується вони за нормативним документом, у якому встановлюються загальні правила, принципи і характеристики виконуваних операцій, робочих рухів, технологічних переміщень, а за цим і видів діяльності і результатів від витрати праці. Тобто нормативний документ оперує стандартом, кодексом усталеної практики, технічними регламентами, технічними умовами чи чимось іншим, аналогічним строкової дії регламенту. Якщо підходити до висвітлення питання поверхнево, то скажемо про наступне:

1) стандарт – це документ, у якому встановлюються загальні принципи, правила чи характеристики як для загального, так і багаторазового застосування, що стосуються процесів діяльності чи результатів діяльності за метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певному виді;

2) кодекс усталеної практики, інакше фахівцями називається «зведення правил» – це документ, що містить у собі правила і процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації виробу, обладнання і конструкцій і має форму стандарту, частини стандарту чи окремого документу;

3) технічний регламент – це нормативно-правовий акт, що приймається органом державної влади, де викладаються технічні вимоги до продукту, технологічних процесів і видів послуг безпосередньо через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст;

4) технічні умови – це документ, у якому встановлюються технічні вимоги, яким повинні відповідати продукт, технологічні процеси чи послуга у формі стандарту, частини стандарту чи окремого документу.

Аналіз стану вказує на те, що забезпечення якості продукції виконується за методом вимірювання тієї чи іншої фізичної величини, що є невід’ємною операцією протікання технологічного процесу, контролю за ним та випробування деталей, конструкцій, матеріалів і процедури задачі – приймання виробленої продукції, і порівняння їх значень з допустимими і еталонними значеннями. Але такі організаційні форми діяльності, якими є державний нагляд, технічний контроль, різноманітні види технологічного випробування, атестація виробництва і робочих місць, при яких за тою чи іншою мірою проводиться оцінка якості продукції, на казенних підприємствах пенітенціарної системи держави діють спонтанно. Більш-менш чільне місце в названому ряді контролю займає сертифікація. За своїм змістом сертифікація являє собою дію, яка проводиться державним органом з метою підтвердження з необхідною достовірністю відповідності продукції конкретному стандарту чи технічним умовам і видачі відповідного документа, що називається сертифікатом, за яким реалізується механізм сертифікації, що за змістом покликаний підтверджувати споживачу певні гарантії якості продукту чи послуги. Якщо продукт виготовлений з відхиленнями від стандарту чи технічної умови, то він класифікується як виробничий брак. Бракована продукція може підлягати виправленню, якщо встановлюється відповідна технічна можливість до здійснення такої вправи, і якщо підтверджується розрахунковою економічною доцільністю усунення дефекту.

Якщо розглядати технологічний процес знизу до верху за його структурою устрою, то мова йдеться спочатку про технологічну операцію, що структурно може включати переходи, позиції, робочі рухи, установки, ходи, фази і т. ін. За цим його організаційну структурну вертикаль визначають і складають наступні технологічні осередки, а саме:

– дільниця. Сприймається організаційно як структурна виробнича одиниця, що поєднує окреслений ряд технологічних операцій, які є обов’язковими для виконання. За організацію, забезпечення і контроль виконання робіт на дільниці відповідає майстер;

– технологічний процес. Сприймається технологічно як самостійна частина перетворення предмета праці в продукт праці, а організаційно він об’єднує функціональний ряд дільниць, де здійснюється комплекс паралельних послідовних, чи сполучених технологічних операцій, що обов’язкові для виконання. За організацію, ознайомлення з технологічною схемою і регламент виконуваної праці відповідає технолог;

– цех чи такий собі структурний підрозділ. Сприймається організаційно як промисловий простір, за яким закріплений комплекс технологічних процесів. За виконання організаційно-управлінських функцій відповідає начальник цеху;

– казенне підприємство. Сприймається організаційно як промисловий простір, у якому розташовано декілька основних і допоміжних цехів і інших забезпечуючи і обслуговуючих дільничих структур, якими подається енергія і забезпечується виготовлення комлектуючих виробів. За виконання організаційно-управлінських функцій відповідає директор.

Самостійну промислову галузь пенітенціарна система держави впроваджувати не в змозі, а тому вести про таке мову не є доцільним. Окремим осередком у кожній установі може бути визнана галузь по заготовці сировини для поповнення харчового запасу в’язнів. Досліджувати таку галузь як самостійну можливо за тієї обставини, що вона додає потенційного ресурсу по підтримці відтворення робочої сили.

Взаємозв’язок структурних технологічних ланок виробництва за ланками установ пенітенціарної системи держави по горизонталі відсутній, а казенні підприємства підключаються в систему економік, середовище підприємців і індивідуальних споживачів як вторинні чи допоміжні ланки за залишковим засобом розподілу замовлень і робіт за регіональним принципом. Якраз з відповідної суміжної території в пенітенціарну систему передаються зазвичай фізично найтяжчі, малопривабливі і найменш престижні роботи. Цей мотив очерчує межі розповсюдження виконуваного дослідження, як предмету регіональної економіки.

Усередині казенного підприємства взаємодія по горизонталі здійснюється за функціональними потребами, що виникають за технологічним принципом між структурними підрозділами на рівні окремих цехів і виробничих дільниць. Оскільки виробнича діяльність не є складною, то і комплексна підготовка виробництва в класичному її вигляді відсутня. За даними табл. 1.3, де наведена динаміка виробництва продукту і послуг у пенітенціарній системі держави за ряд років, можна дійти висновку про те, що освоєння якісно нових виробів практично відсутнє, а виконуються переважно одні й ті ж операції, роботи і функції. Окрім того, середовище у порівнянні з задачами, що виставлялися до нього у СРСР, втратило свої позиції, що були державницькими. Треба сказати тут і про те, що осередки пенітенціарної системи держави залишаються без змін, а тому потреби в перебудові як технічного і матеріально-технічного, так і організаційного, соціального і економічного складу не виникають.

В процесі розроблення нового плану виробництва, а він розробляється на кожний календарний рік, виготовлення нових виробів розглядається, але їх зміст обов’язково обумовлюється режимними обмеженнями, що діють на конкретному осередку установи. Тобто конкретне економічне обгрунтування рішення може бути визнане прийнятним після виваження його на терезах доступності ув’язненому робочого місця за критерієм режимних обмежень. Це означає, що в сукупність факторів об’єктивного маркетингового аналізу та розробки економічних і господарських перспектив розвитку казенного

підприємства включається специфічний фактор, який є відсутній у середовищі звичайних підприємств.

Якщо до цього вмотивованого фактору підключаються чинники дефіциту коштів, застарілого обладнання, що є незмінним за своїм складом десятки років, відсутності джерел поточного переоснащення робочих місць і їх переналадки на нові операції, наповнення фондів коштами, то відкривається реальна картина організації праці на казенному підприємстві, що може бути оцінена як вкрай нестабільна. Такий організаційно-технічний напрямок комплексної підготовки виробництва, в яку повинна включатися конструкторська і технологічна підготовка, в процесі якої створюються відповідні технічні документи, виправляє становище, але вона не існує, замінюється вимушено організаційно-управлінським вивченням ресурсу і можливостей, що спрямовані на використання заощадженого в суспільстві досвіду і технічних засобів, що є в наявності. Але, і все ж таки, на окремих казенних підприємствах робиться спроба запровадити сучасні засоби маркетингу, за якими обгрунтовується необхідність як проектування і розробки нового виробу на основі вивчення попиту, так і його вироблення і збуту в окреслених об’ємних і якісних межах, переорієнтувати відділи планування, координації і контролю виробництва на підтримку таких організаційних рішень, розподілення завдань, окреслення строків їх виконання на основах ефективності та збереження сировини і енергоносіїв, а в окремих випадках і створення спеціалізованого відділу підготовки виробництва з функціями виконання комплексу робіт по координації діяльності технічного підрозділу, вирішення нагальних питань технічного розвитку підприємства, систематизації робіт по підготовці виробництва і обліку виконаних робіт, якого дотепер не існує. Досвід розробки таких структурних відділів у державі є, але треба пам’ятати про те, що в середовищі пенітенціарної системи на сучасному етапі розвитку економіки в державі створити передумови для втілення принципово нових організаційних форм управління є процесом важким і нездійсненним. Тому вирішувати питання доводиться за схемою концептуальної структури налагодження промислового виробництва чи надання послуги.

В основу сучасної концептуальної структури інтегрованої системи технічної підготовки виробництва в пенітенціарній системі держави можуть бути покладені найбільш перспективні напрямки організації механізації робіт, що відрізняється за своєю фізичною тяжкістю. Все інше досліджуваній системі недоступне, але все ж таки, діє відоме фахівцям системне інженерне забезпечення, за яким право на самостійну дію мають підходи ескізного проекту, технічного проекту, технічної пропозиції і робочої документації. Їх зміст технологічний і наступний, а саме:

а) ескізний проект відображає принципові конструктивні рішення, що грунтуються на загальному уявленні про устрій і принцип роботи виробу, а також такі дані, що визначають призначення, основні параметри і габаритні

розміри виробу, який замовляється. Такий засіб є найбільш доступним для казенного підприємства;

б) технічний проект включає в себе остаточні технічні рішення, що дають повне уявлення про влаштування виробу, яке розробляється, і вихідні дані для розробки робочої документації. Такий засіб потребує спеціальних знань, яких у спеціалістів пенітенціарної системи держави обмаль;

в) технічна пропозиція містить в собі технічне і техніко-економічне обгрунтування доцільності розробки документації виробу, що виконується за даними аналізу технічного завдання замовника та аналізу різних варіантів можливого рішення виробу, що відомі науці. Такий засіб може бути виконаний на основі взаємодії економіста і технолога казенного підприємства і спеціаліста замовника;

г) робоча документація включає в себе сукупність конструкторських документів, за якими виготовляється і випробовується зразок промислового виробу, в якому забезпечуються основні споживчі властивості виробу. Такий засіб вимагає залучення науковців і працівників конструкторських служб.

Таким чином, критерієм розвитку підприємницької функції людини в умовах пенітенціарної системи є розпізнання послуг, що потенційно є основою господарчої і економічної діяльності пенітенціарної системи держави на основі організаційно-промислової складової технології її виробництва і надання, що може бути складною у середовищі Державної кримінально-виконавчої служби України. Таке положення висуває завдання по дослідженню економічної та технічної сутності розвитку підприємницької функції людини на основі послуги, технології її організації і виробництва, встановленню змісту процесів і класифікації за потенційними можливостями пенітенціарної системи держави.