Син свого батька

Жарких М.І.

В 1903 році молодий петербурзький поет Микола Гумільов (1886 – 1921 рр.) познайомився з початкуючою поетесою Анною Ахматовою (1889 – 1966 рр.) [1]. В їхньому короткому й не дуже щасливому шлюбі в 1912 році народився син Лев [2]. Він не став поетом-акмеїстом [3], як його батько та мати, натомість зумів стати дуже визначним природознавцем, творцем нової моделі всесвітньої історії.

Малюнок 1. Микола Гумільов, Анна Ахматова та Лев. 1915 р.

Чому "зумів стати", а не просто "став"? Це там, на Гнилому Заході, все просто: схотів стати науковцем – і став. А в колишньому Советському Союзі все було непросто. По-перше, в 1921 році петроградська ЧК [4] розстріляла його батька – звісна річ, без будь-якої провини з боку останнього. Що значить бути сином репресованого – ніхто, окрім колишніх радянських людей, не може собі уявити. Це щось на кшталт природженого гріха, який не можна нічим спокутувати і який назавжди відкидав людину в другий сорт. Якщо таким людям таланило отримати вищу освіту, то це виключно через більшовицьку безгосподарність: дітей благонадійних батьків було так мало, що ними не можна було заповнити всі посади, і тому доводилось допускати туди дітей неблагонадійних і навіть самих неблагонадійних.

До 1929 р. він жив разом з бабусею Анною Іванівною Гумільовою (до 1918 р. – в селі Слепнево біля Бежецька, в 1918 – 1929 рр. – у Бежецьку), навчався в школі у Бежецьку:

"Вони не голодували, хліб був. Але вже картопля із лляною олією здавалась ласощами" [Варустин Л., с. 7; ЭС, с. 12].

Мати відвідувала його двічі, у 1921 і 1925 роках. Під час приїздів до Ленінграда він зупинявся у родичів А.І.Гумільової [Варустин Л., с. 6 – 7; Лукницкий П.Н. Из дневников и писем. – "Воспоминания об Анне Ахматовой", М., 1991 г., с. 147].

Влітку 1929 р., закінчивши дев’ять класів школи у Бежецьку, він переїздить до матері в Ленінград:

"Обставини загибелі його батька створювали ускладнення для продовження навчання. За допомогою брата [Миколи] Пуніна, Олександра, Льва Гумільова влаштували до школи, де той був директором" [5].

Десятий клас школи він закінчив у Ленінграді в 1930 р. Спробував поступити на німецьке відділення педагогічного інституту, але до іспитів його не допустили за класовим принципом: дворянське походження та відсутність трудової біографії [6]. І от перші чотири роки після закінчення школи Лев Гумільов працює чорноробочим – заробляє "пролетарську біографію". В цей час його більше захоплювала поезія. П.М.Лукницький записував у своєму щоденнику (21.06.1926 р.):

"Я наводив такі приклади з моїх розмов з Льовою, що проти них не можна було заперечувати, що в 15-річному віці так відчувати вірші, як Льова – незвичайно!

АА розмірковувала – потім: 'Невже буде поет?'

АА хотілося, щоб Льова знайшов достойними своєї фантазії предмети, що його оточують, і Росію. Щоб не пірати, не давні греки фантастичними образами приходили до нього… Щоб він міг знайти фантастику в плакучій вербі, в березі…" [7]

- тобто мати не хотіла, щоб син повторив поетичний шлях його батька. В листі до М.Л.Лозинського 19.10.1933 р. вона пише:

"Син Лев переклав вірші і мріє показати Вам свій переклад. Дозвольте Льву приїхати до Вас у зручний для Вас час і поговорити з Вами".

З цих коротких свідчень я виводжу, що на той час вправи з поезії розглядались як цілком поважне заняття, як майбутня професія. Однак Лев не став поетом. Можливо, він зрозумів, що на цьому шляху він завжди перебуватиме в тіні батьків. До своїх власних віршів він ставився дуже суворо й ніколи – наскільки мені відомо – сам їх не публікував [8]. Один з них, написаний 1936 р., носить дуже характерну назву "Історія" [текст: Р, с. 342]. Свої віршовані переклади давніх поетів він уміщував у своїх наукових працях, подекуди навіть не зазначаючи, що переклад виконано ним самим. Так чи інакше, саме на початку 1930-х років відбувалось самовизначення Льва як історика.

Етапи свого пролетарського життя Гумільов докладно розповів у бесідах з Варустіним: спочатку він працював сторожем у трамвайному депо. Навесні 1931 р. він поступив в геологічну партію і влітку того року працював в експедиції на хребті Хамар-Дабан, що біля Байкалу. В 1932 р. він поїхав до Таджикистану як лаборант загону паразитологів у комплексній експедиції Академії наук; приїхавши до Таджикистану, він посварився з начальством і влаштувався малярійним розвідником в Дангарі [9]. У Таджикистані він познайомився з цікавою й високоосвіченою людиною – Аліфбеком Хийшаловим,

"вченим ефталітом-памирцем, який одержав подвійну освіту: він пройшов навчання в ісмаїлітського 'пира'-старця, а потім курс в Сталінабадському педагогічному інституті" [ЭС, с. 14; Р, с. 369].

Це знайомство справило сильне враження на Гумільова, причому не тільки як поштовх до вирішення ефталітської проблеми [ЭС, с. 14]. Мені здається, що внаслідок цього знайомства Гумільов зацікавився питанням про роль ісмаїлізму в житті мусульманського суперетносу (він вважав цю роль дуже визначною), а через приклад ісмаїлізму він прийшов до поняття антисистеми, яке відіграє важливу роль в його етногенетичній концепції.

Малюнок 2. Л.М.Гумільов. Фото 1930-х років

Влітку 1933 р. він працює в археологічній експедиції Г.А.Бонч-Осмоловського, яка досліджувала палеолітичну стоянку Аджи-Коба у Криму, а після її закінчення (тобто восени 1933 р.) влаштувався на роботу в Геологічний інститут АН СССР. У грудні 1933 р. Гумільова вперше заарештували. Це сталось на квартирі арабіста Ебермана, з яким Гумільов обговорював свої переклади арабських віршів. Чекісти прийшли по господаря, а заодно прихопили й гостя. Гумільова відпустили через 10 днів.

В 1934 р. він поступає на щойно відкритий історичний факультет Ленінградського університету – у віці, коли інші студенти його закінчували [Варустин Л., с. 11, 14].

Влітку 1935 р. він бере участь в археологічних розкопках М.І.Артамонова на хозарській фортеці Саркел на Дону [ОХ, с. 166]. З цього часу розпочалась його довга дружба та співпраця з М.І.Артамоновим, його зацікавлення хозарською проблематикою.

Примітки

[1] В молодості вона була українкою і мала прізвище Горенко; Ахматова – її поетичний псевдонім, який став і її прізвищем.

[2] Біографічних праць про Л.М.Гумільова на початку моєї роботи на було; в 2000 р. вийшла цінна книга С.Лаврова – про неї нижче. Біографічні відомості про нього можна знайти в дуже скупих згадках у працях самого Л.М.Гумільова та в біографіях Анни Ахматової, з них я користувався цінною книгою англійської дослідниці Аманди Хейт (Хейт А. Анна Ахматова: поэтическое странствие; дневники, воспоминания, письма А.Ахматовой. – М.: Радуга, 1991 г. – 383 с.), щоденником Л.К.Чуковської (Чуковская Л.К. Записки об Анне Ахматовой. Т. 1: 1938 – 1941 гг. – Нева, 1989 г., № 6, с. 3 – 74; № 7, с. 99 – 153) із змістовною біографічною довідкою про Л.М.Гумільова (с. 63). В цій довідці згадується робота Е.М.Герштейн, спеціально присвячена історії звільнення Гумільова, але я нею не зміг скористатись. Дуже цінною є біографічна стаття, написана Варустіним на підставі бесід з Гумільовим ("Повода для ареста не давал…" / С Л.Н.Гумилёвым беседует Л.Э.Варустин. – Аврора, 1990 г., № 11, с. 3 – 30; далі скорочено: Варустин Л.); вона висвітлює період до 1956 р. Місцем народження Льва інколи подають Царське Село. Це неправильно: Гумільов з Ахматовою тоді жили в Царському Селі, але народився Лев у пологовому будинку в Петербурзі (Лукницкий П.Н. Acumiana. – Париж: YMCA-PRESS, 1991 г., т. 1, с. 74).

У 2000 р. була надрукована книга проф.С.Б.Лаврова "Лев Гумилев. Судьба и идеи" (М.: Сварог, 2000 г. – 406 с.). Я її не бачив і ніколи не зміг би нею скористатись, якби добрі люди не розмістили у вебі її копію (на сайті ). На цьому сайті взагалі є ціла маса корисних і цікавих статей про Льва Гумільова і його творчість.

Користуючись книгою Лаврова, я не ставив собі за мету вибрати звідти максимум інформації; вона для мене – тільки одне з джерел. Тим, хто хоче знати про Льва Гумільова більше, я рекомендую прочитати цю книгу повністю. Але читаючи Лаврова, слід пам’ятати, що він – російський імперіаліст, і для нього утворення незалежної України – гірше ножа гострого, тому що псує всі його "геополітичні" побудови, за якими Росії випадало б панувати над усім світом. І справді, є якась фундаментальна несправедливість у тому, що росіяни відкрили "геополітику", а користатись її плодами і панувати над усім світом випало Америці…

[3] Від грецього кореня "akme", що означає вищу ступінь чогось, походить назва поетичної течії та науковий термін Л.М.Гумільова "акматична фаза", походження якого я довго не міг зрозуміти.

[4] ЧК – "Чрезвичайная комісія", злочинна комуністична терористична організація.

[5] Хейт А., с. 96. Подана в неї дата – 1928 р. – неточна; правильна дата – літо 1929 р. (Варустин Л., с. 8).

[6] Варустин Л., с. 9. Дворянство його було мнимим (це з’ясовано в книзі С.Б.Лаврова, розділ 2): батько його не був дворянином, а тільки любив зватись ним; і сам Лев так інколи звався, що, як бачимо, не лишилось без наслідків. У 1935 р. його виключили з університету через оце "дворянське походження"; у 1938 р. під час слідства в його анкеті проставлено – "з дворян" (Головникова О., Тархова Н. "И все-таки я буду историком!" – Звезда, 2002 г., № 8, с. 114 – 135. Я користувався веб-копією: ; далі скорочено – Головникова О., Тархова Н.).

[7] Лукницкий П.Н. Acumiana. – Париж: YMCA-PRESS, 1997 г., т. 2, с. 192, 196, 197 (додаткові його свідчення про ранні поетичні спроби Льва – т. 1, с. 20; т. 2, с. 188, 190, 191, 193, 240, 338; вони стосуються 1924 – 1927 рр.).

[8] А.Куркчи відзначає: "Його переклади складають дві книги; він приймав участь у більше ніж п’ятнадцяти збірниках поезії" (Куркчи А. Л.Н.Гумилёв и его время. – П94, с. 42); тобто цей аспект творчості Гумільова заслуговує на окреме вивчення. Деякі матеріали для цього зібрані в моєму покажчику праць Л.М.Гумільова в розділах "Поетичні твори" та "Поетичні переклади".

[9] Варустин Л., с. 9 – 11. Дангара, якщо я правильно розумію – місто за 75 км на південний схід від Душанбе.