Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Характеристика наукової діяльності Гумільова / Видавнича доля творів Гумільова

Життя і творчість Льва Гумільова

Характеристика наукової діяльності Гумільова

Видавнича доля творів Гумільова

Жарких М.І.

В кінці життя Л.М.Гумільов був потішений руйнацією комуністичної системи і хвилею перевидань своїх книг. За період 1989 – 1995 рр. я нарахував 20 окремих книжкових видань творів Гумільова; їх загальний тираж перевищує 585 тис. примірників і, напевно, наближається до 800 тис. Ця нечувана для історичної літератури видавнича хвиля [1] знаменувала собою закінчення періоду боротьби за та проти Л.М.Гумільова. Нині публіка має змогу ознайомитись з поглядами Гумільова у повному обсязі, і я вважаю, що настав уже час розглянути, що ж саме було предметом боротьби.

Гумільова нині видають багато й охоче, але як видають! Бий мене сила божа! Ділки, які спеціалізуються на виданні Чейза та Едуарда Тополя, відчули смак наживи – а як же, заборонена література! – і заходились видавати й перевидавати Гумільова тими самими засобами, як прибуткове "чтиво". Ось факти.

"География этноса в исторический период" – якісно видана в Ленінграді видавництвом "Наука" в 1990 г. Є покажчики імен історичних діячів (але не авторів наукових праць), географічних та етнічних назв, що значно полегшує користування книгою. Спеціально звертаю на це увагу, бо покажчики до видань праць Гумільова трапляються рідко. Слід зауважити, що під час перевидань перевидавці вирішили вдосконалити текст Гумільова і дали книзі назву "Кінець і знову початок". В оригінальному тексті ця фраза слугувала назвою вступного розділу. Я цих перевидань не бачив і думав – усе, кінець, аж тут вигулькнув новий початок у вигляді веб-передруку, звідки я довідався, що "Кінець і знову початок" – це дещо спотворена книга "География этноса в исторический период".

"Древняя Русь и Великая степь" – є дуже якісне видання московського видавництва "Мысль" 1989 р., просто зразкове для наукових видань, але мені доводиться користуватись перевиданням московського товариства "Клышников, Комаров и Ко." (1992 р.): якнайдешевший і найгірший газетний папір, науковий апарат у вигляді підрядкових приміток набрано таким дрібним кеглем, що він не надається до читання (в Чейза підрядкових приміток нема, на них можна і треба економити). Сила помилок у примітках. Неякісні ілюстрації не можна розібрати. І в кінці – примітка Л.Гумільова: "Автором підготовано покажчики, термінологічний словник та примітки, які будуть уміщені у наступних виданнях цієї книги" [ДР, с. 509]. Я дуже добре пам’ятаю, що такою обіцянкою закінчувалось видання 1989 р. І ось ми маємо "наступне видання" з механічно відтвореною приміткою і, звісна річ, без заповіджених додатків. Я думаю, що це піратське перевидання, не узгоджене з автором, тим більше що на звороті титульного аркуша гордо красується © – символ авторського права панства Клишникова, Комарова та спілки, без зазначення авторських прав Гумільова. Перевидання цієї книги у "Мысли" в 1992 і 1993 роках містять так необхідні для неї покажчики.

"Древние тюрки" того-таки панства Клишникова, Комарова та спілки (1993 р.). Обгортковий папір та підрядкові примітки, що неможливо прочитати – це ми вже проходили. Помилки набору набувають розмаху справжнього стихійного лиха. Варто тільки подивитись на "Песню о Воланде" (= Роланде), в якій "бой вешался атакой…" (= решался) – це на с. 335. Або "На площади Лхасы был устроен диспут между сторонниками чёрной веры, причём последние, конечно, победили" (с. 419 – напевно, пропущено слова "та буддістами", бо далі йдеться про перемогу буддістів). Це смішно, але ще не дуже заважає розумінню. А ось коли ми читаємо: "Полководец убил своего зятя, уйгурского хана, к двукратному возвращению столицы" (с. 396) або "Победившие шесть племён больше всего не желали, уничтоженное положение возродилось" (с. 421) – то тут зміст спотворено так, що його не можна відновити. І все це розійшлось в накладі двісті тисяч примірників по всьому "постсовєтському простору". Добре, що нема відповідальності за забруднення інформаційного середовища. Подекуди в підрядкових примітках наведено написання слів з джерел східними алфавітами – звісно, ці слова лишились невписаними, і пояснення щодо особливостей їх прочитання – незрозумілими. І це у виданні наукової книги! На с. 63 подано посилання на роботу "Социально-экономический строй орхоно-енисейских тюрок в 6 – 8 вв." як на працю Гумільова (примітка 44), а на с. 95 та інших – як на роботу Бернштама. Це насправді – робота Бернштама, але нашим видавцям такі дрібниці ні до чого: що Гумільов – не Бернштам (у них навіть прізвища різні!), що Гумільов незгоден з Бернштамом по цілому ряду питань [2]. То все наука. На прибуток не впливає. Останні п’ятдесят сторінок книги не нумеровані – ну який дурень читатиме хронологічні таблиці, генеалогічні дерева, покажчики назв і список літератури? Подякуйте за те, що якісь покажчики взагалі є! Наскільки художньо виправдано набирати заголовки частин на кшталт шрифтом, що імітує кириличні стародруки 16 – 17 ст.?

"От Руси к России" видано московським видавництвом "Экопрос" (1992 р.) досить якісно. Це науково-популярна книга без будь-якого наукового апарату. Слід зауважити, що є перевидання книги з такою назвою видавництва "Танаїс" в 1995 р. – про нього докладніше нижче.

"Поиски вымышленного царства" наших добрих знайомих Клишникова, Комарова та спілки (1992 р.). Здається, це їх перша спроба на ниві видання Гумільова: папір обгортковий, але підрядкові примітки ще можна прочитати. Назва твору, дана автором – "Поиски вымышленного царства" – чомусь не сподобалась видавцям, і вони вирішили її покращити на "В поисках вымышленного царства". Остання сторінка з технічною інформацією про видання сповіщає, що перед нами книга "Древняя Русь и Великая степь" – але яка, зрештою, різниця? Головне, що на попередніх сторінках розміщено "Поиски…". До книги не додано ніяких покажчиків, так само як нема їх і в "Давній Русі та Великому степу". Такі дрібниці, як неоковирна верстка і страшна кількість помилок набору [3], бліднуть перед тим фактом, що в книзі відсутня бібліографія праць європейськими мовами. Посилання на джерела в книзі подано скорочено, а повні описи дано в бібліографії; а як її нема, то й знайти ці праці неможливо. Таке ось наукове видання! "Гряде чумазий, і можна сказати – вже прийшов" … [М.Е.Салтыков-Щедрин "Благонамеренные речи"] Після цього нездалого видання було дбайливе видання "Танаїсу" – про нього нижче.

"Тысячелетие вокруг Каспия" було перевидано в Москві товариством "Мишель и Ко." в 1993 р. Папір гарний – це найбільший позитивний момент видання; підрядкові примітки читаються – на загальному фоні також плюс. Шрифт титульного аркуша та обкладинки злегка стилізовано під арабський квадратний шрифт, а не під кириличні стародруки (теж прогрес). Попри це – сила помилок набору [4]. На с. 176 кілька уступів повторено двічі з незначними змінами. Це вже не помилка набору, а редакційний недогляд. На с. 67 показане "VI ст. до н.е." замість потрібного 4 ст. до н.е. Ніколи не вживайте римських цифр, якщо Ви – не римлянин! На с. 4 сказано, що словник термінів складено В.Ю.Єрмолаєвою, а на с. 325 – що В.Ю.Єрмолаєвим (останнє, як мені здається, ближче до істини). Малюнки зроблені недбало. Покажчиків нема ніяких. Все як завжди, навіть без ознак бажання зробити як краще.

"Хунны в Китае" перевидано в Петербурзі видавництвом "Абрис" в 1994 р. – якісно й легко читається. В одному місці видавці застерегли помилку: в 1 виданні надруковано "446 р.", а за контекстом видно, що йдеться про 444 р. [ХК, с. 193]. Звідси випливає, що під час перевидання текст з рукописом автора не звірявся; це трохи дивно, оскільки в анотації сказано, що перевидання здійснюється з рамена "Фонда Льва Миколайовича Гумільова". Від себе додам, що ще одна аналогічна помилка лишилась непоміченою: 423 – 426 рр. замість потрібних за контекстом 523 – 526 рр. [ХК, с. 222]. На с. 233 відтворена діаграма чисельності населення Китаю зі старим підписом: "Вертикальний масштаб 10 млн в 1 см", але риски на вертикальній шкалі поставлено через 4 мм (вертикальний масштаб зменшено в 2.5 рази), що погіршило якість діаграми. До кожного розділу праці додано цінні історичні карти, які, на жаль, цілком позбавлені підписів. Крім того, на цих картах не позначено навіть найбільші міста, не кажучи вже про напрямки походів чи місця битв. Напевно, так були підготовані карти для 1 видання, а для другого видання їх не здогадались відредагувати. Покажчиків знову нема ніяких.

"Хунну" перевидані в Петербурзі видавництвом "Тайм-Аут-Компасс" в 1993 р. Поліграфічний рівень видання пристойний (такі дрібниці, як список літератури, обрубаний на 121-й позиції заради того, щоб зекономити одну сторінку, і наявність в цьому списку 23 позицій, на які нема посилань з тексту, в рахубу не йдуть). До відсутності покажчиків ми вже звикли. Набагато істотніше те, що текст для цього перевидання перероблено:

"Редакційні купюри, присутні в першому виданні, не можуть сьогодні задовольнити читача. Дане видання виходить в редакції, запропонованій самим Львом Миколайовичем Гумільовим […] Наукове редагування згідно волі автора здійснив В.Ю.Єрмолаєв. Таким чином, ми пропонуємо читачам перше досить повне і коректне по відношенню до автора видання" [ХН, с. 5, виділення моє – М.Ж.]

Це якась містифікація: текст книги насичено етногенетичною термінологією Гумільова, яка подається як самозрозуміла, але яка не була розроблена на момент написання цієї книги в 1960 р. – вона була вироблена щойно в 1970 – 1975 рр. Безсумнівно, що ця переробка належить Гумільову, але твердження, що у виданні 1960 р. ця термінологія була скреслена редакційними купюрами, не відповідає дійсності й тільки спотворює правдиву картину вироблення теорії етногенезу. До того ж під час перевидання редактори не дали собі клопоту показати, які саме місця не потрапили до видання 1960 р. (а вимога науковості це передбачає). Тому дане перевидання не можна вважати науковим [5].

Я порівняв це видання з виданням "Ді-Діка" (1998 р.) [6]. Виявилось, що у виданні 1993 р. повністю переписана передмова, зроблено кілька "етногенетичних" вставок і ряд дрібних правок. Разом цих розбіжностей налічується кілька десятків, ось деякі показові.

Таблиця 1. Порівняння текстів двох видань книги "Хунну"

Місце Ді-Дік, 1998 р. Тайм-Аут, 1993 р.
Передмова, перше речення "Про існування народа хунну стало відомо з китайських джерел" "Євразійський континент не монолітний"
Розділ 13 "Розкол", кінець "Розкол хуннів в 47 р. відбувся не за родовою ознакою: так, наприклад, представники роду Хуян були і у північних, і у південних хуннів" "Розкол хуннів в 47 р. відбувся зовсім не за родовою, а за пасіонарною ознакою,: так, наприклад, представники роду Хуян були і у північних, і у південних хуннів"
"Всі ці зміни істотні не самі по собі, а як показник внутрішніх процесів становлення суспільства. Порівняльна етнографія дає можливість заключити, що у застійному суспільстві установи не змінюються. Сама потреба у перебудові обумовлена процесом розвитку і віддзеркалює його. Вивчення поверхні явищ дозволяє нам судити про глибинні суспільні течії." "Всі ці зміни істотні не самі по собі, а як показник внутрішніх процесів зміни пасіонарності в ході етногенезу. Сама потреба у перебудові обумовлена цими процесами і віддзеркалює його. Вивчення соціальної поверхні явищ дозволяє нам судити про глибинні природні течії."
"Загальний підйом хуннського суспільства був використаний Моде для придушення сепаратистських тенденцій родів та об’єднання їх у монолітну державу." "Загальний підйом пасіонарності у давньохуннському етнічному субстраті суспільства був використаний Моде для придушення сепаратистських тенденцій родів (субетносів) та об’єднання їх у монолітний етнос."

Тобто видавництво "Тайм-Аут" виправдало свою назву і довело, що його видання – це справді аут; тим більше прикро, що він подається як "виправлення тексту". Звичайно, історію хуннів можна і треба вивчати з позицій етногенезу, але така робота потребує окремої книги, для якої монографія Гумільова 1960 р. дає висхідний матеріал. Зрештою, сам Гумільов неодноразово підкреслював, що етногенетичні узагальнення повинні будуватись на фактах, перевірених історичною критикою і відділених від джерел. Але цей другий (етногенетичний) поверх історії хуннів Гумільов у кінці життя уже не зміг написати і вдався до поверхової і несерйозної правки тексту 1960 р. Гіршої дискредитації етногенетичної теорії годі й вигадати: адже якщо для перетворення "звичайної" історії на "етнічну" досить замінити "суспільне" на "природне", "державу" – на "етнос" і час від часу вставляти в текст слово "пасіонарність", то ясно, що обом цим "теоріям" ціна гріш і ніякого відношення до науки вони не мають.

В 1993 р. московське видавництво "Экопрос" з інтервалом 4 місяці випустило два збірники праць Л.М.Гумільова – "Этносфера" та "Ритмы Евразии". Це наукові видання з претензіями на якість, до того ж оформлені в єдиному стилі, що мало б підкреслити їх належність до якогось єдиного плану. Та ба! Ніякого єдиного плану нема. По-перше, статтю "Етноландшафтні регіони Євразії" вміщено в обох збірниках; по-друге, цикл "Ландшафт і етнос" розтягнуто між двома збірками (ЭС – 9 статей, Р – 3 статті); по-третє, навіть обидві збірки разом не містять повного циклу (12 статей з 14). Чи це повага до вченого? Якщо він об’єднував певні статті в цикл, то добачав у цьому внутрішню логіку, і видавці, якщо вони претендують на науковість, мали б донести до читачів цю цілісність. По-четверте, розподілу обов’язків між збірниками нема. "Етносфера" більше присвячена теоретичним проблемам етногенезу, а "Ритми Євразії" – останнім працям Гумільова (1990 – 1992 рр.) та його інтерв’ю. Слід відзначити, що "Ритми Євразії" мають при собі покажчики авторів праць та історичних діячів, хоча й не досить повні [7], а покажчиків географічних та етнічних назв зовсім нема. "Етносфера" ж не містить ніяких покажчиків. Сила друкарських помилок [8]. "Вам треба ще дуже довго вчитися, щоб переконатись, що ви нічого не вмієте…"

В 1994 р. справу видання творів Гумільова спробувало перебрати на себе "бібліотечне об’єднання Танаїс". Стомлене безладною штовханиною навколо спадщини Гумільова, воно заявило:

"Згідно волі Н.В.Гумільової, виключне право на друкування його праць належить бібліотечному об’єднанню 'Танаїс' […] Видавництво 'Екопрос' випускає 3 книги, видавництво 'Наука' (Спб.) – 2 книги [і зась. На цьому анархія закінчується]. Жодне інше видавництво не має прав на видання книг Л.М.Гумільова" [9].

Пікантність заяви полягає в тому, що "Танаїс" – НЕ видавництво. Видані за його участі книги несуть видавничу марку фірми "Ді Дік", а на книгах, виданих фірмою "Ді Дік", стоїть видавнича марка "c&t" (не вмію пояснити, що це мало б означати). Щоб позбутись всіх можливих непорозумінь й остаточно з’ясувати, хто є ким і що є чим, видавництво "Ді Дік" десь з 1998 року почало іменуватись "Інститут Ді Дік". Звичайно, було б цікаво довідатись, чи зуміли їхні юристи відсудити щось у видавців "с большой дороги" – принаймні, моральна шкода для Гумільова від їхніх неякісних піратських видань очевидна.

"Танаїс" оголосив амбітний план – на протязі 1994 року видати 15 (п’ятнадцять) томів творів Л.М.Гумільова. Кожен том має бути 30 аркушів завгрубшки, опоряджений картами, коментарями, додатками та документами. Все це блискуче, але…

Таблиця 2. План видання творів Л.М.Гумільова

Згідно оголошення: Арабески истории. – М.: Ди Дик, 1994 г., т. 1, с. 4 [Таке саме оголошення уміщене на початку книги "Поиски вымышленного царства" (М.: Ди Дик, 1994 г.)]. Згідно оголошення: ЭБЗ, с. 4 [Таке саме оголошення уміщене в кінці книги "От Руси к России" (М.: Ди Дик, 1995 г.)]. Виконання
1 Пошуки вигаданого царства Пошуки вигаданого царства Пошуки вигаданого царства. – 1994 р.
2 Жовтий хрестовий похід, або Легенда про пришестя "дьяволів" Кінець і знов початок
3 Кінець і знов початок: прихід на Землю народів Етногенез та біосфера Землі Етногенез та біосфера Землі – 1994
4 Євразійська трагедія Від Русі до Росії Від Русі до Росії – 1995
5 Між Руссю та Росією Давня Русь і Великий степ (у 2 кн.) Давній Тибет – 1996
6 Давня Русь та Великий степ Етнос, історія і культура Відкриття Хозарії – 1996
7 Тисячоліття довкола Каспію. Образ Євразії Мистецтво. Живопис буддизму. Філософія. Картографія Давня Русь і Великий степ, т. 1 – 1997
8 Трактат про етногенез та біосферу Землі Велика історія Хозарії. Зигзаг історії Давня Русь і Великий степ, т. 2 – 1997
9 Етнос, історія і культура Жовтий хрестовий похід, або Легенда про чорне пришестя "дьяволів" Історія народу хунну, т. 1 – 1998
10 Мистецтво. Живопис буддизму. Філософія. Покажчики імен. Карти Історія народу хунну Історія народу хунну, т. 2 – 1998
11 Історія народу хунну Хунну в Китаї. Гуни в Європі
12 Історія давніх тюрків Тисячоліття довкола Каспію
13 Легенди і факти вторгнення: хунну в Китаї, гуни в Європі Євразійська трагедія
14 Велика історія Хозарії. Зигзаг історії Давні тюрки
15 Додаток. Справжня історія Росії та Євразії Справжня історія Росії та Євразії

Аналіз видавничого плану показує, що це справді євразійська трагедія. Я читав багато різних видавничих планів, але такого нездалого і некомпетентного не пригадую. Те, що на протязі одного року план перетрясався – дрібниця, але він і після перегляду лишився так само нездалим, як і був. По-перше, у плані нема ідеї (ані хронологічної, ані тематичної). По-друге, є традиції формування зібрань творів. Якщо сам автор не уклав зібрання, то видання формується за хронологічним принципом, в міру необхідності – з підрозділом на серії. Наприклад, твори І.Франка розділено на дві серії (художні твори; наукові та публіцистичні твори, з яких виділена підсерія листів); всередині кожної серії порядок праць хронологічний. По-третє, у плані майже нема усталених назв праць, даних самим автором. В зв’язку з цим треба нагадати, що традиція формування зібрань передбачає публікацію творів за останнім прижиттєвим виданням; відхід від цього принципу вимагає серйозного текстологічного обґрунтування. Публіці під виглядом творів Гумільова пропонують щось невідоме. Виконання, в свою чергу, тільки в трьох пунктах відповідає плану.

Практично на початок 1997 р. план було виконано незначною мірою: випущено 1, 3 та 4-й томи (згідно другого плану; оголошено, що вийшов і 2-й том, але я його не бачив); випущено також 2 томи збірника "Арабески історії". Оскільки "Арабески" розпочинають цю серію, то з них і почнемо.

Перший том "Арабесок" – безладна мішанина з:

  • 4 глав із різних книг Л.М.Гумільова (невідомих його праць нема);
  • 2 глав з книги М.І.Артамонова "Історія хозар";
  • наукової статті А.Н.Насонова "Тмуторокань в історії східної Європи в 10 ст.";
  • уривків з науково-популярних праць;
  • уривків з пригодницького роману.

За ідеєю це – науково-популярне видання, яке теж потрібне; але чому тоді глави з наукових праць дано з повним науковим апаратом? кому потрібен складний апарат до гумільовських "Давніх тюрків", коли в ньому видання подано скорочено, а списку скорочень нема? До того ж редактори збірника не дали собі труду показати, звідки який уривок взято, де він був надрукований вперше.

Якість видання – на клишниковсько-комаровському рівні. Ось що можна прочитати на с. 14: "Эти зигзаги описали Л.Н.Гумилева и многие замечательные ориенталисты" [здогадуюсь – описали ДО Л.М.Г.]; "Григорий Грумм-Гржимайло, учитель Л.Н.Гумилев, был…" [здогадуюсь – Л.М.Гумільов-А]; "Дмитрий Михайлович Каратеев" [не здогадуюсь, а дивлюсь на с. 426: Михайло Дмитрович Каратеєв. Не знаю, як правильно]. І в кінці – грізне попередження: "І так буде надалі" (с. 16). Якщо виникне питання про моральну шкоду, заподіяну таким виданням, то хто тепер буде стороною поводовою, а хто – відповідальною?

"Поиски вымышленного царства" (1994 р.) в серії "Мир Л.Н.Гумилёва" (серія 1, т. 1). Ціна його, як пам’ятаю, була в півтора рази вище, ніж у Клишникова, але якість першого незрівнянно вища. Це видання містить корисні додатки: спогади Н.В.Гумільової про свого чоловіка, вступну статтю А.Куркчи "Гумільов та його доба", коментарі А.Куркчи до основного тексту книги та бібліографію як російською, так і європейськими мовами. Є в ньому й певні недоліки: так, у передньому слові відзначено, що дане видання випущене за виданням 1970 р., тому слово "кровопротыя" (с. 372) тут збережено у повній недоторканості [10]. Покажчиків нема.

Книга "Этногенез и биосфера Земли" видавалась раніше в Ленінграді. Видання з рамена "Танаїсу" ("Мир Л.Н.Гумилёва", серія 1, т. 3) виглядає дуже ошатно, помилок набору практично нема (отже, "надалі" стало трохи "не так", як було обіцяно, але з користю для справи). До цього видання долучено корисні біографічні документи про Л.М.Гумільова, але покажчиків нема і в цьому виданні (це тим більше незрозуміло, що покажчики були у виданні 1990 р.). Нема також і заповіджених коментарів, не вказано навіть джерел тексту. Мимоволі пригадуєш:

О жертва бедная двух адовых исчадий!

Тебя убил Дантес и издаёт Геннади.

Книга "От Руси к России" (1995 р. – "Мир Л.Н.Гумилёва", серія 1, т. 4) мало не вдвічи грубша за згадане вище видання "Екопросу". Насправді власне книга Гумільова займає стор. 22 – 313, тобто точно така за обсягом, як і раніше; перед нею вміщено зображення російських державних регалій з Оружейної палати та коротку вступну статтю О.М.Панченка "Ідеї Л.М.Гумільова і Росія 20 ст." (с. 14 – 21), після неї – ще ілюстрації (с. 318 – 351), уривки з джерел (с. 353 – 490), синхроністичні таблиці (с. 492 – 532), родослівні таблиці (с. 534 – 545). Ніяких коментарів та покажчиків нема, джерело тексту не вказане. Це чисто науково-популярне видання, всі додатки до нього мають характер елементарної хрестоматії. Можливо, такий склад видання пояснюється тим, що воно рекомендоване Міністерством освіти Росії як посібник для вчителів. "Книги з такою назвою на російській мові не було" – твердить упорядник видання А.Куркчи у своїй передмові. Лукавить пан Айдер! Книга саме з такою назвою, і саме в російській мові, з’явилась за три роки перед даним виданням в "Екопросі". Скажу навіть більше – це була та сама книга!

Гумилёв Л.Н., Куркчи А.И. "Чёрная легенда" – відповідно до детективної назви має й детективну історію видання.

Вперше праця під такою назвою з’явилась в часописі "Хазар" в 1989 – 1990 рр. (отже, ще за життя Л.М.Гумільова). Що це за часопис – я пояснити не вмію, і який текст був там опублікований – сказати не можу, не бачив. Не знаю я і складу авторів цієї публікації [11].

Після цього науково-популярне видання без наукового апарату, але з великою кількістю друкарських помилок [12] вийшло в Баку в 1995 р. Попри суворе попередження "Танаїсу", воно вийшло із символом У видавництва "Азернешр", без будь-якого посилання на "виняткові права" "Танаїсу". Можливо, "Азернешр" вважає, що ці виняткові права діють лише на північ від Дербенту. Ситуація тим більше цікава, що Айдер Куркчи є головним редактором гумільовської серії "Танаїсу", отже, конвенцію порушує сам її ініціатор. З цього можна зробити висновок: авторське право на терені нашого суперетносу нежиттєздатне, натомість діє відкритий Аркадієм Райкіним закон: "Що охороняєш – те й маєш". Це видання у мене є, і я можу впевнено сказати, що воно вийшло за підписом двох авторів: покійного вже на той час Л.М.Гумільова та А.Куркчи. Ніяких згадок про інші варіанти книги Гумільова з такою назвою там немає; немає і вказівок, в чому могло б полягати співавторство А.Куркчи.

Чорна легенда (або Друга євразійська трагедія) про цю "Чорну легенду" полягає в тому, що за рік до бакинського видання книжка з такою самою назвою вийшла в Москві. С.Б.Лавров (розділ 10.5) пояснює, що книги з такою назвою у Гумільова не було, а дане видання зібране зі статей Гумільова Вячеславом Єрмолаєвим [13]. Чому Лев Толстой написав тільки один роман під назвою "Війна і мир", а коли почав писати другий роман, то вже назвав його "Анна Кареніна"? – аби плутанини не було. А тут видавці об’єднують "Севастопольські оповідання" з уривками з "Хаджи-Мурата" і випускають під назвою "Війна і мир". І роблять це не вороги, не інтервенти, а люди, які видають себе за учнів Льва Гумільова…

В січні 1997 р., працюючи над цим розділом, я вирішив поповнити свої запаси книг Гумільова і для цього обійшов усі розкладки, розвали, базари і крамниці Києва, де тільки продаються книжки. Праць Гумільова нема, відчутно менше стало Едуарда Тополя, тримається один тільки Чейз. Видавничо-комерційна хуртовина ущухла так само раптово, як і піднялась.

У 2004 р., продовжуючи працю, я вже не ходив ані на розкладки, ані на базари, а тільки до WWW. Там я прочитав, що Айдер Куркчи мав авторське (?) право на видання творів Гумільова з 1993 по 1998 р., а з 1999 р. це право має тільки видавництво "Сварог" [14]. Право-то воно має, але жодної книги не випустило (принаймні, в моєму списку праць таких видань немає); випускають книги Гумільова найбільше видавництва "Айріс-прес" та "АСТ", але чи мають вони якісь права – поки що невідомо.

Примітки

[1] ДТ – наклад 200 тис.! Для порівняння: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1991 р., т. 1 – 100 тис.; Карамзин Н.М. История государства Российского. – М.: Наука, 1989 г., т. 1 – 350 тис.; Соловьёв С.М. Сочинения в 18 кн. [головно "История России"]. – М.: Мысль, 1990 г., кн. 5 – 200 тис. Але загальні оглядові історичні праці розраховані, здавалось би, на незрівнянно ширше коло читачів, ніж високоспеціалізовані "Давні тюрки".

[2] Навіть більше і гірше: Гумільов твердив, що в 1930-х рр. Бернштам подав на нього донос [Р, с. 25].

[3] Ось один, але доволі яскравий приклад: "В 1257 г. ревнивая султанша отправила своего супруга за измену" [П, с. 159] – замість "отравила". Але чого прискіпуватись? Хіба не ясно – якщо "отправила", то "на тот свет" – зміст той самий. Дякуйте, що "отправила", а не "послала"… Слово "кровопитья" помилково надруковано як "кровопротыя" [П, с. 246], причому на цю помилку вказав ще Б.О.Рибаков в 1971 р. в рецензії на перше видання книги. Звичайно, ані пан Клишников, ані пан Комаров, ані їхні спільники Рибакова не читали.

[4] "Гуран" замість "Гурган" [Т, с. 64]; "бочпорцев" замість "боспорцев" [с. 132]; "Юеленджер" замість "Беленджер" (с. 159); "Манджурия" замість "Манчжурия" [с. 159]; "тюргешеф" замість "тюргешей" [с. 170]; "Бильге-зан" замість "Бильге-хан" [с. 168, 171, 173].

[5] Мені не налазить на вуха (і жоден читач мені не повірить), але дослідник творчості Л.М.Гумільова С.Б.Лавров (в розділі 8.4) хвалить це видання 1993 р. і солідаризується з твердженням, що видання виходить без купюр у редакції самого Л.М.Гумільова. Невже пан Лавров взявся оцінювати твори Гумільова, не читавши ані першого, ані другого видань книги?

На веб-сайті "Гумільовіка" було висловлено пояснення, що текст цього видання зіпсував В.Ю.Єрмолаєв (Новикова О.Г. Список "пиратских" изданий книг Л.Н. Гумилёва. – ). Я в це не вірю. Переробка носить характер переписування, а не редагування. Дане пояснення – спроба врятувати Гумільова від самого Гумільова (докладніше – в екскурсі "Четвертий період").

[6] Здавалось би, чому б не порівняти таймаутівський текст просто з авторським текстом видання 1960 року. Виявилось, що в Києві цього видання 1960 р. немає ані в наукових бібліотеках, ані у моїх знайомих. "У Зоні прямо не ходять" ("Сталкер").

[7] Наприклад, каган Бумин згадується не тільки на с. 108, що відмічено, але й на с. 348, що не відмічено.

[8] "Фикция лакун" замість "фиксация" [Р, с. 77]; "Адаманские острова" замість "Андаманские" [Р, с. 450]; "контитент" замість "континент" [Р, с. 453]; "гужи" замість "гузы" [Р, с. 537]; 846 р. замість 864 р. [Р, с. 546].

[9] Арабески истории. – М.: Ди Дик, 1994 г., т. 1, с. 2. "Екопрос" справді випустив три книги Гумільова, але дві його книги в петербурзькій "Науці" так і не з’явились.

[10] В коментарях відзначено, що ця книга перевидана польською, чеською, угорською, англійською мовами [с. 450]. В некролозі сказано: "В 1970-х роках праці ЛМГ перекладаються на численні мови світу, книги його перевидаються за кордоном" (Лев Николаевич Гумилёв. – ВСУ, сер. 7, 1992 г., № 3, с. 124). Реально, за складеним мною списком праць Гумільова, можна говорити про переклади "Поисков вымышленного царства" польською, чеською та англійською мовами, "Древних тюрков" – польською мовою, серії статей "Ландшафт и этнос" – англійською мовою.

[11] У веб-передруці () зазначено, що він здійснюється з часопису "Хазар", де робота опублікована за підписом Гумільова та Куркчи. За що я цю інформацію купив – за те й продаю.

[12] Наприклад: "Візантія народилась в 2 ст. до н.е." [ЧЛ, с, 10] – хоч скрізь Гумільов писав, що вона народилась в 2 ст н.е. (це не одне й те саме).

[13] З анотації видавництва "Айріс-прес" до перевидання "Чорної легенди" в 2002 р.: "В даний збірник включено праці Л.М.Гумільова, присвяченій одній з найгостріших історичних проблем – проблемі упередженого відношення до народів Великого степу, про які склалось уявлення як про одвічно диких, жорстоких та відсталих […] Закінчує книгу панорама думок, висловлених з обговорюваного 'болючого' питання істориками й мислителями різних, в тому числі й прямо протилежних один одному напрямків". Тобто це зовсім інакша книга, аніж видана в Баку. Тільки назва у них співпадає.

І це не єдиний приклад, як сучасні видавництва "поліпшують" твори Гумільова. У 1990 році він мав необережнісь випустити невелику (125 сторінок) книжку своїх бесід з О.М.Панченком під назвою "Чтобы свеча не погасла". І ось у 2002 р. "Айріс-прес" перевидає книгу з такою назвою за авторством одного тільки Гумільова, обсягом 560 сторінок (більше як учетверо!) і поясненням: "Книга незвична і по складу включених до неї творів: це діалоги та інтерв’ю, присвячені проблемам російської історії та збереження вітчизняного культурного і державного надбання, статті з мистецтвознавства та історії релігій. Заключні розділи книги включають поетичну спадщину визначного вченого, а також переклади Л.М.Гумільова з перської та інших східних мов". Знову бачимо, що це зовсім інша книга, яка не має нічого спільного з тим, що писали Гумільов і Панченко, окрім назви.

Змінюються часи, змінюються гравці на полі видання праць Гумільова, але незмінними залишаються священні принципи недбалості, сваволі та байдужості до авторського тексту.

[14] Новикова О.Г. Список "пиратских" изданий книг Л.Н. Гумилёва. – . Знак запитання я поставив не випадково. Річ у тому, що авторське право належить автору або його правонаступникам. Воно не може бути відчужене. Предметом відчуження може бути право на видання в тому чи іншому обсязі, а не само авторське право.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3029

Модифіковано : 4.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.