Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Культурна спадщина Києва / Середньовiчнi чернецькi шкiрянi вироби з тисненими зображеннями

Культурна спадщина Києва

Середньовiчнi чернецькi шкiрянi вироби з тисненими зображеннями

Тимур Бобровський, Олена Воронцова

(попереднє повiдомлення)

Комплекси печерних споруд стародавнього Києва є унiкальними пам’ятками середньовiчної доби, оскiльки складають архiтектурно-археологiчну спадщину специфiчної i маловивченої верстви давньоруського суспiльства – православного чернецтва. Довгий час київськi печернi монастирi лишалися поза увагою науковцiв i лише в останнi роки розпочалось їх систематичне вивчення. Втiм, вже тепер можна стверджувати, що давньоруськi ченцi-печерники залишили по собi особливу, надзвичайно цiкаву матерiальну культуру, що вирiзняється, з одного боку, досить обмеженим, аскетичним набором артефактiв, з iншого, деякими своєрiдними, притаманними лише ченцям категорiями речей [Бобровський Т.А. Печернi монастирi й печерне чернецтво в iсторiї та культурi середньовiчного Києва // Автореф. дис. … канд. істор. наук, К., 1995, с. 9-10].

До одного з найцiкавiших рiзновидiв археологiчного матерiалу, здобутого пiд час розкопок київських печер, належать деякі вироблені зі шкіри елементи чернецького вбрання. Мова йде про т.зв. парамани та пояси з тисненими на них зображеннями. Абсолютна бiльшiсть знахiдок цих предметiв походить з печерних поховань київських монастирiв. За межами Києва вiдомi лише поодинокi речi такого гатунку. – Два фрагментованi пояси та параман з тисненими на них зображеннями були знайденi у 1836 р. при вiдкриттi поховання кн. Феотiнiї (середина – друга половина XIV ст.) в притворi московської церкви Спаса-на-Бору [Снегирев И.М. Памятники Московской древности, М., 1842-45, с. 128-129]. Фрагмент аналогiчного пояса зафiксовано у 1929 р. у похованнi преп. Євфросiнiї (+ 1407 г.) у Вознесенському соборi московського Кремля [Панова Т.Д. Некрополь Вознесенского монастыря // Глаголы жизни. – 1992. – N 2. – С. 80-82]. Крiм того, у Смоленську, при влаштуваннi водопроводу бiля фортечного муру, зведеного близько 1596 р. на мiсцi старого монастирського кладовища, в зруйнованих чернецьких похованнях було знайдено два пояси з витисками [Петров Н.И. Альбом достопримечательностей Церковно-Археологического музея при Киевской Духовной Академии, в. 3, К., 1913, с. 16, табл. 2]. Нарештi, у 1933-35 рр. пiд час розкопок Георгiївського собору новгородського Юрьєва монастиря у похованнях першої половини XIII ст. було вiдкрито залишки двох поясiв «с тиснеными изображениями двунадесятых праздников, архангелов и херувимов в круглых медальонах» [Каргер М.К. Раскопки и реставрационные работы в Георгиевском соборе Юрьева монастыря в Новгороде (1933-1935) // Советская археология. – 1946. – N 8. – С. 206, 208].

Кажучи про надзвичайну концентрацiю подiбних знахiдок у Києвi, де їх зафіксовано декілька десятків, ми безумовно враховуємо, що збереженню цих речей значною мiрою сприяв особливий мiкроклiмат печер, прокладених у шарах лесового суглинку та каолiнiзованого пiсковику. Втiм, пояснення масовостi цих знахiдок лише особливостями середовища нам уявляється недостатнiм, адже саме у Києвi, поряд з повноцiнними виробами, зустрiчаються й окремi зразки напiвфабрикатiв. Крiм того, з київського Вишгороду походить бронзовий штемпель для витискування зображень, аналогiчних тим, що зафiксованi на поясах [Петров Н.И. Вказ. праця, с. 16, табл. 2]. Це дозволяє припустити, що саме у Києвi (або в його найближчих околицях) iснував ремісничий центр по виготовленню вказаних виробiв. Втiм, питання походження та поширення чернецьких шкiряних виробiв з тисненими зображеннями вимагає окремого дослiдження.

Вiдсутнiсть будь-яких письмових джерел з цiєї проблеми, з одного боку, значно ускладнює дослiдницькi завдання, з iншого, – свiдчить про її неабияку актуальнiсть для вiтчизняного iсторичного джерелознавства. Безумовно, така робота потребує чималих зусиль у фiксацiї, систематизацiї та iнтерпретацiї даної категорiї речей. Тут ми хотiли би лише позначити проблему, ознайомити фахiвцiв у галузi iсторiї матерiальної культури з цими виробами, визначити можливостi та перспективи подальших пошукiв.

Шкіряний параман з поховання у московській церкві Спаса-на-Бору

Мал. 1. Шкіряний параман з поховання у московській церкві Спаса-на-Бору, знахідка XIX ст.

Взагалі, чернецькi аксесуари, до яких слiд вiдносити шкiрянi парамани та пояси, добре вiдомi з лiтургiйних джерел та сучасного чернецького побуту. Зокрема, параман (або iнакше – "параманд" чи "парамед") згадується як «четвероконечный лоскут, длиною в одну пядень, который посредством длинных шнурков прикрепляется к рукам и плечам. На нем обыкновенно изображаются знамения страстей Спасителя, крест большой с четырьмя меньшими по сторонам и со словами: IC XC NK» [Древности Российского государства, отделение 1, М., 1849, с. 165]. У сучаснiй чернецькiй практицi використовуються шерстянi, бавовнянi та шовковi "плати" параманiв, що одягаються на груди при посвяченнi у малу та велику схиму; пiсля смертi ними покривають обличчя покiйного. Серед шкiряних виробiв, що їх розглядаємо, параманiв подiбної конструкцiї небагато. Найвиразнiшою є знахiдка великого шкiряного "плату" з витиснутими на ньому в 6 рядкiв євангельськими сюжетами, зафіксована у похованнi XIV ст. в московськiй церквi Спаса-на-Бору (мал. 1). Цей параман вирiшено у виглядi своєрiдного фартуха, що закрiплювався на грудях завдяки шкiряним ремiнцям. Декiлька аналогiчних виробiв, щоправда, менших розмiрiв й у гiршому станi було зафiксовано при розкопках Звiринецьких печер у Києвi [Альбом «Торжество перенесения напрестольного креста и иконы, пожалованных Его Императорским Величеством церкви-скиту над новооткрытыми Киево-Зверинецкими пещерами, 1914 г., Киев». – Російський державний історичний архів. – Фонд 835. – Оп. 2. – Справа № 63. – Арк. 7]. На вiдмiну вiд московського, цi парамани були оздобленi не ремiнцями, а досить широкими шкiряними пасами, на яких також були витисненi iконоподiбнi зображення. Такi ж самi, «портупейного» характеру пояси були знайденi й у Смоленську, де вiдсутнiсть центрального "плату" можна пояснити тим, що виготовлений з якоїсь тканини, вiн спорохнявiв i не зберiгся.

Шкіряний параман з Ближніх печер Києво-Печерської лаври

Мал. 2. Шкіряний параман з Ближніх печер
Києво-Печерської лаври, розкопки 1978-79 рр.

Дещо iнший опис параману знаходимо в "Повному православному богословському енциклопедичному словнику" (вид. П.П.Сойкiна): «Параман или аналав, как предмет монашеского одеяния, состоит из двойных перевязей, сплетенных из шерстяных ниток; спускаясь с шеи крестовидно, обнимает плечи и под мышками перепоясывает одежду» [Полный православный богословский энциклопедический словарь, т. 2, СПб., с. 1760]. При цьому зазначається, що «своей крестовидной формой параман означает тот крест, который инок берет на себя, чтобы следовать за Христом» [Там само]. Оскiльки даний опис не згадує будь-яких «плат», можна припустити, що тут мова йде про iнший рiзновид параманiв, який точнiше було б назвати "хрести-парамани". У київських печерах залишки подiбних виробiв знайденi у великiй кiлькостi. Такi парамани складались з двох (або кiлькох) хрестiв, зплетених з тонких шкiряних ремiнцiв. Являючи собою складну плетену конструкцiю, вони за допомогою аналогiчних ремiнцiв оперiзували тiло таким чином, що хрести розташовувались на грудях та спинi ченця (мал. 2). Подiбнi "плетенi хрести" були свого часу знайденi й у чернецьких похованнях XIII ст. у новгородському Юрьєвому монастирi [Каргер М.К. Вказ. праця, с. 206, 208-210, рис. 28, 41]. Навряд чи можна погодитись з Т.Д.Пановою, яка визначала їх як натiльнi хрести [Панова Т.Д. Нательные кресты в погребальной практике русского средневековья (XI-XVI вв.) // Церковная археология (Материалы Первой Всероссийской конференции), часть 2, СПб – Псков, 1997, с. 73]. Складнiсть їх конструкцiї, а також данi церковної археологiї дозволяють приєднатись до точки зору о. Олександра (Мусiна), який зазначав, що «указанные кресты суть настоящие параманы древнерусских иноков» [Диакон Александр Мусин. Погребальный обряд древнерусского монастыря: Студийский устав, письменные памятники, данные археологии // Памятники старины. Концепции. Открытия. Версии, т. II, СПб – Псков, 1997, с. 88]. Не виключено, що спiвiснування двох наведених типiв середньовiчних параманiв вiдповiдає двом рiзним термiнам, якi застосовуються до них: "параман" та "аналав". Рiзниця мiж останнiми, згiдно чину чернецького посвячення, полягає лише в умовах їх носiння, пов’язаних з iєрархiєю ченцiв. Параман носять одягнутим зверх хiтону рядовi монахи (або малосхимники), тодi як аналав призначається для носiння великосхимниками поверх всього одягу [Полный словарь…, с. 1760]. Можливо, у нашому випадку аналавами треба вважати фартухоподiбнi "плати", а власне параманами – плетенi з ремiнцiв хрести (як найбiльш масовi знахiдки).

Нарештi, невiд’ємною частиною чернецького одягу є пояси. Про це свiдчить найдавнiший (початку IV ст.) монастирський статут преп. Пахомiя, згiдно якому «поясом опоясывали чресла в подражание полагавшим начатки чина иноческого в Ветхом Завете, Илье и Елисею, а в Новом, св. Иоанну Предтече и в ознаменование всегдашней готовности на брань мысленную, при трезвлении и внимании к себе» [Древние иноческие уставы, М., 1892, с. 108-109]. При цьому, вимагалося, щоби пояс був обов’язково полотняним, а не шкiряним, i не знiмався нiколи, навiть пiд час сну [Там само, с. 107]. Втiм, вже у VI-VII ст. у побутi єгипетських ченцiв зустрiчаємо й шкiряни пояси; деякi з них навiть прикрашенi витисненими зображеннями орнаментально-геометричного характеру [Patrich I. Sabas, Leader of Palestinian Monasticism, Washington, 1995, p. 213-214, fig. 71].

Шкіряні пояси з Ближніх печер

Мал. 3. Шкіряні пояси з Ближніх печер:
А – розкопки 1978-79 рр.; В – розкопки 1937 р.

Як вже згадувалось, окремі шкiряні пояси з витисками на них були знайдені у чернецьких похованнях XIII-XV ст. в Москвi, Новгородi та Смоленську. У Києвi ж подiбнi речi вперше були відкриті у 1888-1913 рр. пiд час розкопок середньовічного монастирського кладовища у Звiринецьких печерах [Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии, М., 1895, с. 39-40]. Бiльшiсть з них дотепер не збереглась i їх вивчення можливе лише за публiкацiями материалiв розкопок того часу [Каманин И.М. Зверинецкие пещеры в Киеве (их древность и святость), К., 1914]. Аналогiчнi знахiдки, щоправда, у меньшiй кiлькостi, були зробленi й пiд час повторних розкопок Звiринецьких печер, здiйснених спiвробiтниками вiддiлу "Київ-пiдземний" Музею iсторiї мiста Києва у 1991-93 рр. [Воронцова О.А. Дослiдження та вiдродження середньовiчної пам"ятки iсторiї та культури України – Звiринецького печерного комплексу у Києвi // Автореф. дис. … канд. істор. наук, К., 1996, с. 12-13] Всього з печер київського Звiринця походить понад 20 знахiдок. Не менше десятка поясiв з витисненими на них зображеннями було вiдкрито й пiд час розчистки на межi XIX-XX ст. стародавнiх Гнiлецьких печер на пiвденнiй околицi Києва, втiм, i тут знахiдки, що зберiгалися у дiючому скиту, згодом були втраченi [Щуцкий М.М. "Скит Пречистыя" у пещеры преп. Феодосия Печерского в Церковщине, К., 1911, фот. на с. 40]. Нинi найбiльша колекцiя шкiряних предметiв з середньовiчних чернецьких поховань зосереджена у фондах Нацiонального iсторико-культурного заповiдника «Києво-Печерська лавра» (близько 50 поясiв та їх фрагментiв). Головним чином, їх знайдено пiд час археологiчних дослiджень Дальнiх та Ближнiх печер Печерського монастиря у 1968-69 та 1978-80 рр. [Мовчан І.І. Ближнi печери Печерського монастиря в Києвi // Старожитностi Русi-України, К., 1994, с. 153-160] Таким чином, всього дотепер у київських печерах було вiднайдено близько 80 шкiряних поясiв з витисненими на них зображеннями (мал. 3).

Вiзуальне обстеження цих знахiдок дозволяє видiлити цiлий ряд загальних ознак. Пояси виготовлялись з нарiзаних нешироких (в середньому – 3 см) смужок вичиненої шкiри. Повна довжина цих смужок залишається невiдомою, оскiльки жодного цiлого поясу досi не знайдено. Найбiльшi фрагменти мають 60-70 см завдовжки, втiм, вiдомi випадки, коли пояс зшивався з кiлькох рiзних смужок. Поясом оперiзували живiт й стягували його за допомогою шкiряних або полотняних шнуркiв, просунутих в особливi отвори по краях виробу. На зовнiшнiх, якiсно оброблених поверхнях поясiв розташованi рельєфнi витиски у виглядi iконоподiбних зображень або написiв, окреслених прямокутними рамками зi сторонами 2-3 см. Витиски виконанi спецiальними штемпелями-пуансонами, ймовiрно, пiд пресом у нагрiтому станi по ще сирiй шкiрi. При цьому, кожне зображення виконувалось окремим штемпелем. Здебiльшого, зображення наносились з певними промiжками мiж ними, на вiдстанi вiд 0,5 до 7 см одне вiд одного; iнодi, вони були згрупованi попарно (в парах вiдстань мiж витисками значно менша, нiж мiж парами).

Однотипними є й сюжети зображень. Зокрема, малюнки вiдображають виключно спрощенi схеми iкон т.зв. "двонадесятих" свят («Благовiщення», «Рiздво Христово», «Срiтення», «Хрещення», «Преображення», «Воскресiння Лазаря», «Вхiд до Єрусалиму», «Розпяття Христове», «Зiшестя Христа до пекла», «Вознесiння», «Зiшестя св. Духу» та «Успiння пресв. Богородицi»). При цьому, зустрiчаються пояси, на яких деякi iкони даного ряду вiдсутнi або ж порушено порядок їх чергування. В окремих випадках зафiксовано iншi iконографiчнi сюжети, зокрема, "Хрестовоздвиження" та "Взяття пророка Iллi на небо". Втiм, через граничну схематичнiсть даних зображень не маємо абсолютної впевненостi у такiй iнтерпретацiї.

Написи, як правило, виконанi у три рядки. Вони чергуються з витисками iкон та, називаючи їх, мають пояснювальний характер. Вiдомi також зображення, що сполучають у собi малюнки та пояснювальнi написи. Для останнiх зареєстрованi окремi випадки хибного тлумачення iкон. Зокрема, напис "Покровъ" використано для зображення "Срiтення" або (це менш ймовiрно) "Введення преп. Богородицi до храму". Нарештi, зафiксовано незначний вiдсоток iкон, що супроводжуються iнiцiалами зображених на них персонажiв.

У деяких випадках спостерігається дзеркальне розташування зображень та написiв, що викликано помилкою майстра, який виготовляв штемпель. Iнодi помилок припускалися й майстри, що витискували зображення на поясах; через це виникла неузгодженiсть орiєнтацiй рiзних витискiв. Важливо вiдзначити, що практично всюди, за поодинокими виключеннями, у розташуваннi зображень дотримується принцип розвитку євангельського сюжету – злiва направо (при одягнутому на тiло поясi – проти руху годинникової стрiлки). Також вiдомi випадки, коли зображення розташованi впоперек пояса, що свiдчить про їх використання у прямовисному положеннi, напевне, як складової частини аналавiв.

Стосовно зображень, представлених найважливiшими євангельськими сюжетами, треба вiдзначити, що їх iконографiя досить традицiйна для середньовiчної доби, хоча, при цьому, помiтно спрощена, iнодi – гранично схематизована. На наш погляд, саме ці ступенi деталiзацiї iконографiчних схем можна покласти в основу типологiзацiї даної категорiї виробiв. Це завдання планується виконати найближчим часом, при пiдготовцi всього корпусу давньокиївських шкiряних поясiв з витисками до публiкацiї.

Нарештi, хотiлося б торкнутися питання хронологiї розглянутої категорiї старожитностей. На пiдставi датувань некиївських знахiдок, їх традицiйно вiдносили до XIV-XV ст. [Орлов А.С. Библиография русских надписей XI-XV вв., М. – Л., 1952, с. 100] Дiйсно, вищезгаданi пояси та парамани з Москви та Смоленська, що походять з закритих поховальних комплексiв, досить точно датуються саме цим часом. Втiм, археологiчно обгрунтованою є й дата побутування новгородських поясiв – перша половина XIII ст. [Янин В.Л. Некрополь Новгородского Софийского собора, М., 1988, с. 100-101] Датування ж київських знахiдок за поховальним iнвентарем є проблематичним, оскiльки тут майже вiдсутнi закритi комплекси. Зокрема, чернецькi поховання у лаврських печерах на протязi XVI-XVIII ст. неодноразово розкривалися (для здiйснення пiд- та перезахоронень, пiд час ремонтних робiт тощо); звiринецькi катакомби, до того як їх обстежили археологи, були значною мiрою пограбованi випадковими вiдвiдувачами тощо. В зв’язку з цим, актуальним постає завдання застосування до цих знахідок нових наукових методик. Так, на базi Iнституту геохiмiї i фiзики матерiалiв НАН України М.М.Ковалюхом було здiйснено радіоiзотопне датування кiлькох зразкiв шкiряного поясу з витисками, що зберiгається у фондах Музею iсторiї мiста Києва й походить, напевне, з розкопок Ближніх печер Києво-Печерської лаври у 1937 р. Дослiдженням були встановленi такi калiброванi дати для зразкiв: 1040-1098, 1052-1074, 1112-1144, 1198-1202, 1032-1217 рр. Середньостатистична дата цього ряду дорівнює 1117±30 р. Таким чином, вказаний виріб вiдноситься, вирогідно, до першої половини XII ст.

Тут важливо вiдзначити, що за попереднiми спостереженнями зображення московських та смоленських поясiв XIV-XV ст., а також певної частини виробiв з київської колекцiї можна вiднести до одного iконографiчного типу. Бiльш того, подекуди серед них помiчено абсолютну ідентичнiсть окремих iкон, для витиснення яких було використано один штемпель (або кiлька штемпелiв, виконанних з однiєї матрицi) (пор. мал. 1 та 3А). Згаданий пояс XII ст. – зовсiм iншого зображального типу (мал. 3В). Ще один "iконографiчний" тип представлено новгородськими поясами XIII ст., на яких, крiм сюжетних малюнкiв, фіксуються унiкальнi для корпусу вiдомих нинi речей окремi зображення архангелiв у круглих розетках [Каргер М.К. Вказ. праця, рис. 29, 39]. Все це вказує на рiзночасовiсть побутування певних типiв шкiряних поясiв з витисками на протязi кiлькох столiть, принаймнi, з XII по XV ст., що також засвiдчує перспективнiсть подальшого вивчення даної категорiї знахiдок.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 88 – 96.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5035

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.