Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Культурна спадщина Києва / Цементні мешканці Хрещатика або Життя на фасадах

Культурна спадщина Києва

Цементні мешканці Хрещатика або Життя на фасадах

Олена Мокроусова

Посреди улицы угнездился дворец… на цоколях — башни, на башнях — зубцы, промеж зубцов ленты да венки… посередке вспучился обелиск, а на нем плотно стоит, обнявши сноп, плотная гипсовая жена… Так и чудится, что сейчас протрубят какие-то трубы, где-то ударят в тарелки, и барабаны сыграют что-нибудь государственное, героическое.

Т.Толстая. Факир. 2002 рік

Обличчя міста формують не тільки значні містобудівні комплекси і величні пам’ятки архітектури, а й всі ті «дрібниці», які часто не помічає око перехожого — вигадлива ліпнина на фасадах, ажурні металеві решітки балконів, дерев’яне різьблення дверей. Скульптура та різноманітні сюжетні композиції, що оживляють мовчазні стіни, інколи роблять будинок неповторним. Дають йому «особисте ім’я», вводячи у міфологію Міста — Будинок із хімерами, Будинок удови, яка плаче, Будинок з левами… Згадаємо влучні слова зі спогадів «Городские прогулки» Віктора Некрасова, письменника і архітектора : «Дома нужно рассматривать как книжки. И тогда тебе многое откроется …тогда ты испытаешь то наслаждение, которое хотел доставить тебе архитектор…» [Некрасов В. Дни Турбиных. – К., 1998]

Показовим у цьому відношенні є Хрещатик, що пройшов шлях від звичайного яру до центральної магістралі столиці. Вулиця в межах Хрещатої долини почала формуватися лише з кінця XVIII століття. А наприкінці XIX ст. Хрещатик вже був основною віссю Києва. Тут знаходились губернські і міські адміністративні установи, головний поштамт, телеграф, найкращі крамниці, кінотеатри, ресторани, готелі, сім найважливіших київських банків. На початок XX століття остаточно склався єдиний архітектурний комплекс вулиці. Забудова, створена зодчими передреволюційної доби — В.Городецьким, В.Ніколаєвим, Е.Брадтманом, Г.Шлейфером, П.Андрєєвим, Ф.Лідвалем, А.Краусом, О.Кривошеєвим, П.Спарро, О.Шиллє, — ставила вулицю на рівень європейських міст.

Будівельний підйом кінця XIX століття в Києві проходив під знаком стилістики історизму. Різні за рівнем та уподобаннями зодчі активно використовували класицистичні, ренесансно-барокові, готичні, неоросійські та мавританські елементи, які часто досить дивно поєднувалися на одному фасаді. Невипадково, ще кілька десятиліть тому така архітектура вважалася не вартою уваги і зневажливо називалася еклектикою. З початку XX століття в моду увійшов новий стиль — модерн, різні напрямки якого проіснували до середини 1910-х років.

Фасади доби історизму та модерну, як правило, оздоблювалися пишним ліпним декором, що формувався з гіпсу або цементу — маскаронами, геральдичними композиціями, вазами, рослинними елементами. Кругла скульптура — атланти, каріатиди, античні боги та алегоричні фігури — зустрічалася в Києві значно рідше. А фігуративні рельєфні композиції з певним сюжетом характерні переважно для стилістики модерну, були взагалі рідкістю. Варто згадати, що на сьогодні з 1 503 будинків — пам’яток житлової і цивільної архітектури, що перебувають у Києві на державному обліку, тільки близько 100 є також пам’ятками монументально-декоративного мистецтва (тобто близько 7% від загальної кількості) [Дані автоматичної бази даних пам’яток Управління охорони пам’яток історії та культури м. Києва та Київського науково-методичного центру по охороні та використанню пам’яток історії, культури та заповідних територій]. Причому всі вони були виділені в цій категорії в останні роки. На жаль, мистецтву на фасадах і сьогодні не приділяється належної уваги, тому воно найбільше страждає від часу. «Время нарубило мрамор в капусту…» — писав про Давню Грецію відомий культуролог О.Геніс [Генис О. Письма из Древней Греции // Билет в Китай. — СПб., 2000. — С. 10].

Звичайно, передреволюційна забудова Хрещатика відповідала загальним містобудівним тенденціям розвитку Києва. Але скульптура періоду історизму була тут представлена скромно. Можна навести лише кілька прикладів. Будинок Міської думи 1874 року будівництва (архітектор А.Шиллє) увінчував шпиль із постаттю архангела Михаїла роботи скульптора Еви Куліковської. Завершення фасаду будинку біржи (1883 рік, архітектор Г.П.Шлейфер) доповнювали фігури, що тримали картуш [Стояв на розі вул. Інститутської. Не зберігся]. Каріатиди, атланти та численні рослинні рельєфи прикрашали фасади 3-поверхового будинку № 21/2, що стояв до війни на розі Хрещатика та вулиці Миколаївської [На його місці — повоєнний будинок № 13/2]. Його декорування відзначалось монументальністю та пластичною виразністю стилізованих ренесансно-барокових форм. Як одна з найкрасивіших новобудов міста, будинок часто друкувався на поштових листівках початку XX ст.

У садибі № 34 [Сьогодні тут знаходиться будинок із магазином «Фарфор-Фаянс»] існував великий торговий комплекс, так званий «Старий Пасаж», або «Пасаж Ждановського» (за ім’ям домовласника). Його формування розпочалося ще у 1870-х роках і було завершено 1900 року. Центральний ризаліт флігеля в глибині курдонеру акцентувався двома жіночими скульптурними постатями в нішах (одна над одною) [ЦДАКФФД (Центральний державний архів кінофотофонодокументів) №№2-28958, 4-2102].

Каріатиди у довгому античному одязі (кори) прикрашали донедавна балкон будинку № 50, що був споруджений у 1881 році. Цікаво, що авторський проект А.Р.Хойнацького не містить скульптури [ДАК (Державний архів м. Києва). – Ф. 163. – Оп. 41. – Спр. 21876]. Вона була виконана вже в процесі будівництва. Нещодавно була закінчена реконструкція будинку, при якій фігури були відновлені.

Найповніше на Хрещатику представлено монументальне мистецтво доби пізнього модерну, так званого модерн-класицизму (1910-і рр.). Збереглися чотири види споруд цього періоду, оздоблені скульптурними та рельєфними зображеннями. Ці приклади є найціннішими за чистотою стилю та художнім рівнем. Взагалі модерн-класицизм (або модернампір) важко уявити без фігуративних рельєфів. Великі площини фасадів, без дрібного членування, не перевантажені ліпниною, були немовби створені для творчості скульпторів.

Так, колишній Російський для зовнішньої торгівлі банк по Хрещатику, 32, зведений у 1911 році за проектом відомого петербурзького зодчого Ф.Лідваля, доповнений цементною скульптурою та рельєфами, що виконані В.Кузнецовым [ДАКО (Державний архів Київської області). — Ф. 1. — Оп. 247. — Спр. 204; Лукомский Г. О старом и новом Киеве // Зодчий. — 1913 — № 48. — С. 491—498; Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать. — СПб. 1913; Малаков Д. Колишній банк на Хрещатику 32 / Янус. Нерухомість. — № 13. — 1997. — С. 13]. Це один із небагатьох випадків, коли нам відомо ім’я майстра. Найчастіше київське монументально-декоративне мистецтво залишається безіменним.

Фасад Будинку трестів по Хрещатику, 6 (1911—1914 роки, архітектори Й.Зекцер і Д.Торов) увінчаний трьома фронтонами з барельєфними зображеннями, серед яких, у центральному фронтоні вміщено парафраз відомого твору К.Меньє «Індустрія». Фасад колишнього будинку Волзько-Камського банку по Хрещатику, 10 (1912—1913 рр.) також прикрашають зображення, що символізують торгівлю, промисловість і мореплавство (архітектор П.Андреев, скульптор В.Кузнецов) [Кальницький М. Київ. Туристичний путівник. — К., 2002]. Головними героями стилізованих античних сюжетів виступають Меркурій, Гефест та Плутон.

Найцікавішою пам’яткою архітектури і монументального мистецтва є Пасаж — торгово-житловий комплекс по Хрещатику, 15, зведений у 1913—1915 роках за проектом відомого російського архітектора П.Андреєва. Виразність гладким фасадним стінам надають рельєфні вставки — маскарони, гірлянди, фігурні композиції на теми античної міфології, в яких стилізована класицистична іконографія. Автор цих робіт, що мають високу художню цінність, залишається невідомим. Хоча не виключено, що і цього разу, як і на Хрещатику, 10, з П.Андреєвим співпрацював В.Кузнецов. Цементі рельєфи є прикладом досконалого синтезу скульптури з архітектурними формами. Увагу привертають сцени діонісійських процесій із купідонами та Діонісом в образі дитини на леві, парні групи — Венера і Марс та Нептун з нереїдою Амфітрітою і дельфіном, символічні вставки із зображеннями орла (символ Зевса), амурів, сов (символ богині мудрості Афіни), рогів достатку тощо. Вони ефектно контрастують із великими стіновими площинами. Але в пасажі, здається, забуваєш про Давню Грецію і знову згадуєш О.Геніса: «Греческое искусство так долго было образцом для подражания, что оно перестало ощущаться греческим и превратилось просто в искусство» [Генис О. Письма из Древней Греции // Билет в Китай. — СПб, 2000. — С. 13].

Конструктивізм 1920-х років, зрозуміло, не був пов’язаний із монументальним мистецтвом. Тому нас цікавить наступний період у розвитку архітектури, що розпочався у середині 1930-х і характеризувався поверненням до класицистичної спадщини. На початку 1930-х років будівельні роботи на Хрещатику велися неактивно — вільних місць на центральній вулиці було мало. Після переведення до Києва столиці у 1934 році будівництво тут дещо активізувалося. Але більшість дореволюційних будинків були просто реконструйовані. Оновлені фасади інколи доповнювалися скульптурою в стилістиці так званого соціалістичного реалізму.

Хрещатик, 29. Проект єврейського театру. Архітектор І.Каракіс. Не реалізований.

Ще у 1932 році в садибі № 29 розпочалося будівництво Єврейського театру за проектом молодого талановитого архітектора І.Каракіса. Автор виконав декілька різних за стилістикою варіантів, які, на жаль, не були реалізовані. Але всі ескізи містили монументальні зображення [Будова Соціалістичного Киева. — К., 1932; Соціалістичний Київ. — 1936. — № 6; Будівництво. — 1934. — № 5—6]. За одним із них, у нішах на фасаді мали встановити скульптури єврея та єврейки у національному вбранні [Кальницький М. Реконструкція будинку Єврейського театру на Хрещатику // Архівіст. Ювілейний збірник. — К., 2002. — Вин. 5. — С. 121 — 125].

Колишній Дворянський клуб, що стояв на розі з вулицею Інститутською, був реконструйований у 1934 році архітектором М.Шехоніним під Будинок радіо. Його фасад прикрасили фігури робітника і робітниці в нішах [ЦДАКФФД № 2-5581; Соціалістичний Київ. – 1936. – № 3 – С. 8]. У1935—1938 роках на розі Хрещатика та вулиці Б.Хмельницького, № 38/2 був зведений сучасний центральний універмаг (архітектори Л.Мецоян, Д.Фрідман). Два ранні варіанти цієї споруди архітекторів М.Холостенка, І.Каракіса, Л.Кисилевича та В.Фідмана і М.Манусова також передбачали появу великомасштабних скульптур або скульптурних груп [ДАК – Ф. Р1. – Оп. 1. – Спр. 1917; Соціалістичний Київ. – № 7. – 1934].

Під час руйнувань 1941—1943 років Хрещатик зазнав значних втрат — була знищена основна частина забудови кінця XIX — початку XX століть. Збереглися лише будинки №№ 2—14, 40—52, а з непарного боку — Пасаж № 15.1944 року був оголошений конкурс на створення проекту відбудови Хрещатика. Кращими визнали рішення авторської групи інституту «Київпроект» у складі архітекторів О.Власова, А.Добровольського, О.Малиновського, В.Єлізарова, Б.Приймака, О.Заварова. Внаслідок відбудови та реконструкції 1940—1950-х років Хрещатик одержав новий образ, збагатившись оригінальними громадськими та житловими спорудами, в яких були творчо переосмислені класичні та національні архітектурні форми. Парний бік Хрещатика забудований суцільним фронтом адміністративних, торговельних, громадських споруд, непарний — житловими будинками з магазинами на перших поверхах.

У сучасному мистецтвознавстві радянська архітектура періоду 1950-х років, одержавши більш об’єктивну оцінку, умовно названа «радянським ампіром», або «радянським бароко». У цьому напрямку знайшов відображення повоєнний оптимізм суспільства, гордість за «мощь советской страны». Невипадково спеціалісти відмічають, що «архитектура «сталинских домов» до сих пор привлекает современников прочностью, добротностью, широтой и комфортабельностью планировки, духом искренней радости и бодрости» [Власов В.Г. Стили в искусстве. Словарь. — Т. Т. — СПб, 1995. — С. 525—527].

Незважаючи на масштабність змін, повоєнна забудова Хрещатика відображена в архівних матеріалах фрагментарно. Більшість ескізних і технічних креслень зберігаються в архіві АТ «Київпроект» та у Центральному державному архіві технічної документації України у місті Харкові. Деякі документи можна знайти у Державному архіві м. Києва. Освітлена проблема забудови вулиці і у спеціалізованих архітектурних журналах та у періодиці того часу. Цікаво, що перші проектні креслення, створені наприкінці 1940-х років, значно відрізняються від реалізованих варіантів. Ескізний Хрещатик виглядає пишнішим, помпезним. Він «населений», чи навіть «перенаселений» десятками фігур, що увінчують шпилі та карнизи, стоять на балконах, парапетах, сходах. Здається, автори у запалі творчого ентузіазму не могли стриматися і всі можливі і неможливі місця на фасадах, вільні від конструктивних елементів, заповнила скульптура, що символізувала перемогу. Всі фігури начебто зливаються в єдиний образ народу-переможця, узагальненого та ідеалізованого.

Така символічно-алегорична скульптура надавала архітектурним спорудам відповідного смислового звучання, утверджуючи ідеї «торжества соціалізму», трудових здобутків радянського народу. У синтезі з монументалізованими архітектурними формами скульптура намагалася відтворити основні ідеологічні засади радянської влади. Про важливість монументальної скульптури для державної ідеології свідчить спроба організації у 1945 році Інституту монументального живопису й скульптури, який розробляв теми монументального мистецтва. В 1947 році у відділі монументального живопису, скульптури і художньої промисловості Академії архітектурних наук У РСР була розглянута доповідь «Про спроби синтезу архітектури, живопису і скульптури» [Хроніка робота інститутів // Вісник Академії архітектури УРСР. — № 1. – 1946. — С. 46; Наукові наради відділів академії // Вісник академії архітектури УРСР. — 1947. — № 3. — С. 37].

На кресленнях та малюнках забудови Хрещатика більшість зображень ледь намічені пензлем архітектора, тому їх навіть важко атрибутувати. Невипадково, ще у 1930-х роках дослідники звертали увагу на такий розрив проектування і будівництва: «Скульптура появляется в эскизах и исчезает в окончательных проектах, потому что в массе архитектор ею не владеет, и скульптура, предоставленная на усмотрение только архитектора, фактически предоставлена самотеку» [Полищук М. Архитектура н скульптура // Вопросы архитектуры. — М., 1935. — С. 37].

Але спрощення проектів у процесі роботи було пов’язано також із періодом «боротьби з надмірностями в архітектурі», на який припало завершення відбудови Хрещатика. У Постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 1955 року про усунення надмірностей забудова вулиці, навіть значно спрощена порівняно з ескізами, зазнала гострої критики. Радянська архітектурна преса зазначала, що «прикрашатгльство будинків, перевантаження фасадів архітектурними деталями і декоративними фрагментами за рахунок зручностей у планіровці і подорожчанням будівництва дістали масове поширення (…) На Хрещатику, а також в інших районах Києва особливо багато архітектурних надмірностей і надуманих рішень» [Покінчити з надмірностями в будівництві на Україні. — Будівництво і архітектура, – 1955. – № 6. – С. 7-13].

Всього по вулиці було зведено 15 нових будинків (два — значно перебудовані довоєнні), з них лише три прикрасила монументальна скульптура — №№ 15, 23 і 27. Першими були запроектовані будинки №№ 13—17, об’єднані спільним композиційно-стильовим вирішенням. У композицію комплексу був включений старий будинок пасажу № 15, добудований вхідною частиною з крупномасштабним арочним проїздом у вигляді тріумфальної арки, її фланкували круглі гранітні напівколони-постаменти зі скульптурними групами. Праворуч входу скульптори розмістили зображення колгоспниці і колгоспника зі снопом. Ліворуч — фігури двох робітників-метробудівців із рейкою. Ці роботи відрізнялися художнім рівнем від масових прикладів. Невипадково, автори робіт М.Вронський та О.Олійник вже у 1951 році отримали державну премію СРСР [Вронский М., Олейник А. Лауреаты Сталинской премии // Правда Украины. — 4 апр. – 1951]. У 1998 році, під час останньої реконструкції Хрещатика, скульптура була обстежена бригадою промислового альпінізму фірми «Фірн» і визнана аварійною. Для демонтажу і реставрації фігури зняли у тому ж році і на сьогодні їх місцезнаходження невідоме [Матеріали обстеження зберігаються у фонді науково-технічної документації КНМЦ].

Хрещатик, 13. Фрагмент фасаду першого житлового будинку. Мал. 1950 р.

Будинки № 13 та № 17 були закінчені без скульптури, але креслення 1949 та 1951 років передбачали встановлення жіночих фігур на бічних фасадах, звернутих до пасажу [Архів АТ «Київпроект». — № 6110]. Немає скульптурного оздоблення і сучасний будинок № 21 (1954 рік, архітектори Власов О.В., Добровольський А.В., Сазанський В.А.). Але на малюнку 1950 року над аркою до Лютеранської вулиці зображені чотири схематичні фігури в завершенні пілястр [Архитектурная керамика. — К., 1950]. Технічний проект також передбачав арку, прикрашену двома скульптурами.

У 1953 році закінчили будівництво наступних в ряду забудов житлових будинків №№ 23 і 27 (архітектори Малиновський О.І., Власов О.В., конструктор Скачков І.А.). Варіанти їх креслень відрізнялися окремими декоративними елементами: кількістю балконів, скульптур, керамічних деталей, формою віконних прорізів тощо [Архів АТ «Київпроект» – №№ 6306, 1232, 1038, 1037]. Один із проектів пропонував для фасадів скульптури двох жінок з серпом, снопом та циркулем. Вони, зрозуміло, символізували селянство та технічну інтелігенцію. Ці ескізи найбільш відповідали встановленим у 1953 році залізобетонним фігурам на чотирьох кутах балюстради над 2 поверхом [ЦДАТДУ (м. Харків) – №1 – 45 – 146 – 1].

Роботи не відзначалися високим художнім рівнем. Як більшість їм подібних, масивні фігури були виконані у схематизованих грубих формах і не мали досконалої проробки деталей. Це було пов’язано як з особливостями залізобетону та технологією виготовлення, так і зі специфікою жанру.

Зазвичай подібна монументальна скульптура вироблялася серійно на Комбінаті художніх та оздоблювальних робіт. Виконані роботи розглядалися на засіданнях архітектурно-художньої Ради при правлінні у справах архітектури. Скульптура поділялася за тематикою — політичною, військовою, фізкультурною, промисловою, дитячою, сільськогосподарською тощо. До масового розповсюдження затверджувалися авторські роботи [ДАК. – Ф. Р6. – Оп. 3. – Спр. 3. – С. 1-5].

Хрещатик, 17. Фрагмент оформлення фасаду.

Хрещатик, 25. Варіант забудови. 1950 р. Не реалізований.

Один із довоєнних мистецтвознавців впевнено писав про подібне «ужиткове» мистецтво, узагальнене сьогодні образом Дівчини з веслом: «Живой человек, ставший гипсовым и по твердости и по белизне, отвратителен, как труп, и сколько ни просверливай ему зрачков, он также мертв, как Венера Милосская, сделанная не из мрамора, а из мяса. Однако такие вещи делаются часто и якобы как уступка потребителю, а на самом деле по причине неумения привести в действие мастерство» [Полищук М. Архитектура и скульптура. — С. 53].

Вже невдовзі після встановлення скульптура опинилася у поганому стані, який тільки погіршувався з часом [ДАК. – Ф. Р-330. – Оп. 4. – Спр. 197. – С. 243-244]. Тому фігури були зняті у 1998 році. Дві з них у напівзруйнованому стані ще донедавна зберігалися у дворі ЖЕКу № 103 [Фотографії зберігаються у фонді науково-технічної документації КНМЦ по охороні пам’яток]. Хоча на фоні сучасної монументальної лихоманки можна було б подумати і про відтворення аутентичних елементів оздоблення центральної вулиці Киева, навіть якщо вони і є прикладами масового мистецтва.

Між згаданими будинками, на пагорбі, височить струнка будівля, яка замикас перспективу вулиці Б.Хмельницького. Цей будинок під № 25, що зводичся як житловий для Академії наук УРСР, було закінчено у 1954 році. Проект викопали архітектори Добровольський А.В., Малиновський О.І., Петрушенко П.П. Але у первісних ескізах він мав зовсім інший вигляд. Один із варіантів передбачав будівництво приземкуватої масивної споруди з великим куполом, який увінчувала багатофігурна скульптурна група. На парапеті планувалося розмістити аж 16 фігур. Сходи, що вели до будинку від Xрещатика, та підпірну стінку теж хотіли доповнити скульптурами [Архів АТ «Київпроект». – №№ 1039, 1232].

Останній будинок непарного боку Хрещатика, на розі з Бесарабською площею № 29/2 (архітектори Добровольський А.В., Ладний В.Є., Приймак Б.І.) був закінчений у 1954 році. Креслення технічного проекту 1951 року вже зображують будвлю, що майже не відрізняється від існуючої [ЦДАТДУ № 1-45-176-13]. Тільки більш раннє проектне завдання 1948 року пропонує використання великої кількості скульптур. Над кутом будинку ми бачимо схематичне зображення чоловіка і жінки у традиційній для радянського мистецтва позі «робітник і селянка». Стіни цокольного поверху з боку Бесарабської площі містять 5 фільонок з сюжетними композиціями на теми радянського життя [Там же. – № 1-45-162-4]. Цоколь головного фасаду з боку вулиці прикрашений скульптурною групою сурмача, прапороносця та солдата з гвинтівкою. Цей варіант монументального «здоблення, здаємся том найцікавішим з нереалізованих пропозицій.

Хрещатик, 36. Фрагмент головного будинку міськради. Нереалізований варіант. Архітектори О.Власов, О.Заваров.

Парний бік забудови вирішений стриманіше, оскільки більшість споруд закінчувалися вже після згаданої постанови про боротьбу з надмірностями. Але первісні рішення адміністративних будівель також насичені скульптурою. Наприклад, первісне будинок міськради на Хрещатику, 34—36 вирішувався у вигляді 22-поверхової будівлі зі ступінчастою композицією у вигляді своєрідної ратуші зі шпилем. Архітектори майстерні № 1 «Київпроекту» декорували його фасад фігурами робітників і колгоспників окремими та груповими. Цікаво, що перед входом планувалося встановити фонтан або постійну урядову трибуну з бронзовою скульптурою [Архів АТ «Київпроект». — Спр. 1024].

4-поверховий будинок Міністерства лісового господарства УРСР (Хрещатик, 30) був зведений у 1953 році за проектом О.Власова та О.Захарова у досить стриманих архітектурних формах, без використання скульптури. Хоча і тут ранній проект змальовує фігури на парапеті [ДАК. – Ф. Р-6. – Оп. 3. – Спр. 135] Одне з зображень Міністерства вугільної промисловості (Хрещатик, 24), виконане у 1952 році, фіксує аж шість скульптур на парапеті та масивний герб Української РСР [Вісник Академії архітектури УРСР. – № 1.1952 – С. 13-17]. За нереалізованим варіантом архітекторів В.Д.Єлізарова, О.Осьмера та І.Шило пропонувалося встановити пам’ятник В.І.Леніну у великій ніші по центру головного фасаду [Архів АТ «Київпроект». — № 1530].

Одним з останніх, у 1958 році був закінчений 7-поверховий Будинок зв’язку для розміщення головпоштампту та телеграфу (Хрещатик, 22). Проект виконали архітектори Б.І.Приймак, В.Є.Ладний, З.Г.Хлєбнікова, Г.М.Слуцький. За ескізними малюнками масивний одноярусний портик з боку майдану Незалежності планували прикрасити скульптурою. Пізніше автори також відійшли від цього варіанта.

Отже, проекти Хрещатика нараховують в цілому близько 50 однотипних зображень (по 3—4 варіанти на кожний новий будинок). Досить довго такі приклади монументального мистецтва майже не вивчалися у радянському мистецтвознавстві і архітектурознавстві. Найчастіше декоративне оздоблення фасадів не розглядалося окремо від архітектури і цікавило лише ідеологів від мистецтва. Через це у пострадянський період скульптура соціалістичного реалізму взагалі втратила будь-яке значення. Від символів попередньої доби молода держава почала позбавлятися швидкими темпами. Для Хрещатика це мало сумні наслідки — реконструкція 1998 року звільнила вулицю від «плям соціалізму».

З іншого боку, важко сьогодні уявити вигляд вулиці зі всіма втіленими задумами. Мабуть, це нагадувало б сучасний майдан Незалежності, перевантажений несумісними деталями… Проте, можливо, Хрещатик став би унікальною вулицею зі своїм бурхливим життям на рівні покрівель та балконів. Своєрідним музеєм скульптури просто неба. Що ж, сьогодні можна лише шкодувати, що на вулиці, яка гармонійно поєднує різні стилі, не залишилося жодного прикладу мистецтва доби так званого соціалістичного реалізму. Доби, про яку ми вже майже забули. Лише на старих фотографіях та архівних полицях залишаються минулі епохи — епохи пишних каріатид, мужніх атлантів, романтичних облич та нещасних у своєму героїзмі, але щасливих у своєму незнанні радянських героїв…

Р.S. Баллада об архитектурных излишествах

Унизанные кольцами карнизов,
Лепных колхозниц на ладонях крыш
Несущие по небу, словно вызов…
Кого сегодня ими удивишь!

С какой-то непонятною досадой
Ругают их тяжелые фасады.
Ругают так, как будто мстят кому-то,
И непременно связывают с культом.

Страна была разрушена врагами,
Но их любовно строили годами,
А не дома без статуй и без арок
Для жителей подвалов и хибарок.

Но на лепные эти цитадели,
Как на мечту, без зависти глядели
И любовались формами любыми.
А те дома и впрямь мечтою были.

Мечтой о коммунизме и о счастье.
За это я люблю тебя, Крещатик.

Леонид Киселев, 1963.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 113 – 124.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4864

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.