Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Тінь Горгони

Тетяна Гедзь

Дослідники Геродотової Скіфії [1] іноді не уникають спокуси розмістити Пантікапей, Ексампай та Геррос на місцевості, що з певних причин є для них важливою, наприклад, на своїй “малій батьківщині”, або на тих землях, що стали предметом їх зацікавлення та вивчення у зрілому віці. Такої спокуси не уник і Анджей Підберезький (Andrzej Podbereski), створюючи свою карту “Gerros na Gerrach z okolіcami”, що знаходиться у фонді Володимира Антоновича в Інституті Рукопису НБУВ (рис 1 і 2) [2].

Рис. 1. Карта “Gerros na Gerrach z…

Рис. 1. Карта “Gerros na Gerrach z okolocami”

Рис. 2. Легенда карти “Gerros na…

Рис. 2. Легенда карти “Gerros na Gerrach z okolocami“

Про автора карти Анджея Підберезького відомо небагато. Народився він на Брацлавщині [3]. Був молодшим братом Ромуальда Підберезського, журналіста і літератора, редактора у 1843–1846 роках щорічного видання “Rocznik literacki”[4], до кола знайомств якого входив, зокрема, польський письменник Міхал Грабовський. У 1842 році Анджей Підберезький проживав у маєтку Грабовського в містечку Олександрівка Чигиринського повіту в якості його секретаря [5]. Його “Матеріали з з демонології українського народу”[6] було зібрано, в основному, в селах Чигиринського повіту. На території Чигиринського повіту Підберезський пізніше розмістив і свої Герри. Анджей Підберезський є автором ще кількох праць, частина яких не була надрукована, інша частина була надрукована невеликим накладом і нині стала бібліотечним раритетом. Так у 1861 році було надруковано працю "Przejazdka do charnomorskich i azowskich pobrzezach tudziez po dnieprowskim Zaporozu"[8], стаття “O kamiennych Babach” надійшла для друку у видання Album Piastowskie[9].

Більшість праць було написано Підберезським у той час, коли він жив на Київщині. Так, “O kamiennych Babach” була написана 1863 року у селі Любомирці Чигиринського повіту (згідно з Похилевичем це село на той час належало кільком польським родинам і біля нього був костел[10]). Найвідоміше його дослідження, “О курганах обрядовых в Южной России”, про яке піде мова далі, було створено у 1868 році в м. Сміла. Є дані, що якийсь час Підберезький проживав у с. Ярова Київської губернії.

Рис. 3. Анджей Підберезький

Рис. 3. Анджей Підберезький

У 1869 році Анджей Підберезький переїхав до Ялти. Був автором публікацій у Записках Одесского общества истории и древностей (ЗООИД) “Геркулесовы столбы на Днепреˮ, “О курганах обрядовых в Южной Россииˮ, “Киммерийские памятникиˮ[11] та невиданого перекладу на польську мову четвертої книги “Історіїˮ Геродота “Мельпоменаˮ, що містить опис Скіфії. Також Підберезький підготував статтю про Геродотову Скіфію для участі в конкурсі Російського Імператорського археологічного товариства на найкращу наукову працю. Цей твір не був прийнятий до участі в конкурсі, бо був написаний не російською, а польською мовою [12]. Наведена вище карта “Gerros na Gerrach z okolocami”, датована приблизно 1880-ми роками [13] , можливо, є додатком до цього невиданого твору.

Автор не ставить на меті оцінити вірогідність “прив'язкиˮ топонімів Геродота до певної місцевості Центральної України. Хоча, карта має принаймні два моменти, вартих уваги. Перший: на карті Підберезького Ексампай співпадає з ділянкою шляху по водорозділу Дніпра і Південного Бугу. Приблизно з XVI ст. ця ділянка була фрагментом відомого Чорного Шляху. Другий: це єдина карта, де позначено і навіть винесено у заголовок карти старе городище Бірки (гіпотетичний Костелець з карти Ваповського – Т. Г.) [14]. Але увагу автора привернув інший топонім, відсутній у Геродота – Горгона, розташована на лінії, позначеній як “Эксампай или Святая Дорогаˮ (див. Рис. 1).

Логічним було зустріти згадку про Горгону в якомусь з інших творів Підберезького. Так і сталося. В додатку до вище згаданої статті “Обрядовые курганы… ˮ є малюнок з написом “Насыпь обрядовая на поле села Рексины Чигиринского уезда. Горгонаˮ. Його, як і інші кургани й насипи, наведені у таблиці III додатку до статті, “рисовал с натуры А. Подберезскийˮ.

Рис. 4. Горгона. Малюнок А.…

Рис. 4. Горгона. Малюнок А. Підберезського

Ось як Підберезький описує Горгону: “… насыпь лежит на равнине возвышенной степи, между верховьями Сухой и Мокрой Тясмины, на половине дороги из нижних Верещак до королевской, некогда пограничной, станицы Рексины, называемой ныне форпост… Мы видели до сих пор насыпи с одним, реже с двумя входами и только Жаботинское представило нам единственный пример тройного отверстия; эта же знаменитая Горгона разверзла свой таинственный круг на четыре стороны мира, раскинув перед каждым отверстием змееобразные валы… В средине своей она имеет насыпанную плоскость, примыкающую к западной части вала, и своей высотой равняющуюся с его горизонтальной линией; покатость по ее бокам обрывистая, спереди прерывающаяся отвесною стеною… Этот таинственный памятник имеет в окружности, считая по валу, 180 шагов, а высоты, измеряя по отвесу внутреннего углубления, около 3 саженей (19 футов) и половину этого, измеряя от уровня степи, с наружной стороны”[16].

Наведений вище опис є класичним описом об’єкту, що має назву “майдан” або “курган-майдан”. Майдани в найпростішій “класичній” формі – це земляні споруди, які складаються з кільцевого валу, входу, що веде до кільцевої заглибини і бокових насипів – крил або буртів. Часто зустрічаються значно складніші споруди цього типу, як правило, з кількома входами і відповідним числом подвійних крил. Деякі майдани мають посередині кільцевої заглибини різноманітні виступи. Подекуди перед входом збереглися сліди напівзасипаних ям [16]. Наскільки поширеними були “майдани” на території України, свідчать дані з книги Міхала Грабовського “Ukraina davna i teraznejsza”: у середині XIX століття лише у Київській губернії їх нараховувалось 142 [17]; а всього на території України на початку XX століття їх було зафіксовано близько1500 [18]. Дослідження у XIX столітті “майданів”, взагалі, і Горгони, зокрема, пов’язане із участю або впливом Анджея Підберезського. Міхал Грабовський, що розробив першу класифікацію курганів і виділив майдани в окрему їх категорію, як згадано вище був знайомий з Підберезським (і, можливо, користувався його ідеями та напрацюваннями). Найвідоміша праця Підберезького “Обрядовые курганы… ˮ була написана 1868 року в Смілі, володінні роду Бобринських. Олексію Бобринському, майбутньому відомому археологу і голові Імператорської археологічної комісії, тоді було чотирнадцять років. А в 1896 році О. О. Бобринський провів розкопки майдану Горгона. Інформація про Горгону міститься у двох його працях. Починаючи з 1887 року О. О. Бобринський випустив три томи дослідження “Курганы и случайные находки близ местечка Смелы”. У другому томі він цитує “Обрядовые курганы… ˮ Підберезького, у тому числі текст про Горгону ‒ величезна, майже на дві сторінки, цитата [19] є свідченням того, що у справі дослідження курганів Бобринський вважав Підберезького своїм попередником.

Детальний звіт про розкопки і знахідки міститься в “Отчете графа А. А. Бобринского по исследованию майдана у с. Цветна (Чигиринского уезда Киевской губ.)”[20]. Проведення наукових розкопок Горгони було спричинено повідомленням про скарб, знайдений на майдані жителями села Цвітна.

У звіті Бобринський детально описав місцезнаходження об’єкта, його розміри та навколишні кургани. “Майдан… расположен на краю возвышенной плоскости в Чигиринском уезде, на границе Херсонской губернии, на пересечении двух дорог, а именно: а) дороги из с. Нижние Верещаки и дер. Тарнавки в дер. Форпост (Рексино тож) и с. Красноселье, Александрийского уезда, Херсонской губернии, и б) дороги из с. Цветна в с. Сосновку. Насыпь эта называется также “Майдан Бурты” и “Старое Замковище”…Длина окружности всей площади, занимаемой майданом и его отростками, свыше 190 саж., длина окружности внутреннего вала около 75 саж., диаметр пространства, занимаемого майданом, от края сев.-вост. отростка до конца юго-вост., 65 саж.; диаметр с С.-В. на Ю.-З. ‒ 67 саж. Длина боковых отростков по прямой линии, перпендикулярной к валу, около 15 саж.”[21] (1 сажень = 2,13 м).

Рис. 5. Горгона (позначена як Сrab…

Рис. 5. Горгона (позначена як Сrab Maidany) та навколишні кургани на німецькій карті 1942 року. На сьогодні Рексино є частиною села Красносілля

Під час розкопок було досліджено поховання із золотими та срібними речами (Рис. 7), ідентифіковане Бобринським як “багата могила скіфського часу” IV ‒ II ст. до н. е. За висновком археолога, поховання належить до більш пізнього часу, ніж час створення земляної споруди. Вслід за Підберезьким Бобринський висловив думку, що цей насип складної конфігурації є обрядовою спорудою: “Местоположение описанного кургана, в цепи подобных же насыпей, тянущихся одна за другой по возвышенной гряде, близость этой насыпи к большому майдану, заканчивающему сказанную цепь курганов, и, наконец, результаты исследования майдана дают повод предположить, что время сооружения майдана относится к той же отдаленной эпохе, т. е. каменно-бронзовой. Отсутствие же подгрунтовых могил под майданом, его своеобразная форма с боковыми валами и выходами; подземные ходы и коридоры, все это, в общем, оправдывает предположение, что сооружение такого рода следует относить к насыпям, имеющим цели не погребальные, а иные, например, обрядово-религиозные”[22].

Рис. 6. Горгона. Малюнок О. О.…

Рис. 6. Горгона. Малюнок О. О. Бобринського з позначенням місць розкопок. Текст під малюнком: Раскопки Гр. Бобринского; Кладоискательские ямы; Место, где найдена могила

Рис. 7. Окремі речі з поховання Горгони

Рис. 7. Окремі речі з поховання Горгони

На сьогодні щодо майданів в українській історичній науці склалася така ситуація. Не існує ніякої історично достовірної інформації про вірування та обряди, для яких майдани могли бути створені. Незважаючи на ставлення фахівців до курганів загалом (“альтернативи погляду на кургани, як на складні культові споруди, які зберегли інформацію про світогляд первісного населення, не існує” ‒ археолог Ю. Я. Рассамакін), “обрядова” версія призначення майданоподібних споруд визнана анахронізмом та похована. Майданоподібні споруди вважаються результатами виробництва селітри у XVI–XVIII ст.

Селітроваріння в Україні набуло особливо значного поширення у ХVII – ХVIII століттях. Це було пов’язано з великим попитом на порох для вогнепальної зброї. При виготовлені пороху головною складовою частиною була селітра. Технологія виробництва селітри включала процес відварювання землі, при чому земля часто забиралася з курганів. Відпрацьована земля складалася у продовгуваті вали ‒ бурти.

“…Майданове кільце є залишок могили, що з неї землю зужито на виварювання селітри. А вуса майдану ‒ це є покиди вивареної землі, які прийняли форму правильних валів через те, що чан, у якому вилужувалась земля, з середини могили взята, повільно пересувався, й зужиту землю викидали в певному порядку, щоб не заважати довозити нову землю”[24].

Іншою діючою версією є створення конфігурації майданів у результаті діяльності шукачів скарбів. Вважається, що археолог початку XX століття В. О. Городцов першим довів, що “вуса” майданів були створені пізніше, ніж центральна їх частина, і з’явилися в результаті розкопок центральних курганів шукачами скарбів починаючи з XVI століття. Розглянемо публікацію Городцова, яка вважається підставою для таких тверджень[25].

“Боковые валы, отходя в стороны от главного кольцевидного вала, всегда одним концом лежат на насыпи последнего и никогда не сопровождаются рвами (рис. 1) (Рис. 8 даної статті ‒Т. Г.) Первое явление доказывает, что современная форма майданов получилась не сразу, а в два приема: сначала существовала только кольцевидная насыпь и лишь спустя некоторое время появились внешние придатки. Второе явление представляет еще больший интерес: оно указывает, что внешние виды майданов насыпались наносом земли, а так как не существовало никакой надобности приносить для этого землю издалека, то естественнее и проще всего допустить, что земля бралась с кольцевидного вала, если только он имел первоначально форму вала, или из средины его, если он представляет, как и есть на самом деле, остатки кургана… Прослои насыпи идут от внешней подошвы, все время возвышаясь, затем сразу обрываются… Такое явление могло случиться только при условии, что вал входил в состав насыпи, имевшей одну общую вершину над центральной впадиной”[26].

Рис. 8 за Городцовим. Використання…

Рис. 8 за Городцовим. Використання волокуш шукачами скарбів

Рис. 9 за Городцовим. “Вуса” майданів…

Рис. 9 за Городцовим. “Вуса” майданів лежать на кільцевому насипі. “Обрив” внутрішнього краю насипу є підставою для припущення, що в центрі первісно знаходився курган

Правильна форма валів майданів за Городцовим – наслідок використання волокуш шукачами скарбів при розкопках центрального кургану (Рис. 9). “Весьма возможно, что число валов органичивалось числом волокуш и числом надзирателей работы”.

Незважаючи на обгрунтовані тези дослідження Городцова, виникають питання. Чи маємо ми достатньо підстав для твердження, що первісною формою центральних елементів майданів були саме кургани, а не кільцеві насипи? Чому ми маємо відносити створення “вусів” майданів до XVI‒XVIII століть, а не до часу, безпосередньо наступного після побудови центру? Чи насправді можливо за допомогою волокуш чи селітроварних чанів створити настільки складний симетричний рисунок валів, які ми бачимо на зображеннях Горгони або на сучасних фотографіях Мавринського майдану? Шукачі скарбів, діяльність яких застав Бобринський, не розорювали насипи за допомогою “волокуш”, а копали в них невеликі ями і траншеї (див. зображення Горгони на Рис. 6.). Чи вони не мали настільки потужних “технологій” пошуку, як їх предки?

Здається, щодо курганів-“майданів” ми маємо справу з випадком, коли людському розуму легше надати явищу будь-які пояснення: від приземлених побутових до космічних, ніж визнати об’єктивну наявність нерозв’язаної задачі.

Повернімося до Горгони, або ж до “майдану Бурти”. Пояснення виникнення подібного об’єкту міститься у тій же статті археолога Ю. Я. Рассамакіна, де він пише, що вважає кургани культовими спорудами: “Звернемось до праці Д. І. Яворницького, а саме до опису воєнних дій між військами Б. Хмельницького та С. Потоцького біля Жовтих Вод. Особливу увагу привертає опис укріплень польського війська, Порівняння форми, окремих деталей, розмірів, принципів побудови та планування показує повну ідентичність останніх з майданом Бурти. Різниця полягає лише в більш розгалуженій системі валів в Буртах, що пов’язано з особливостями місцевості, що вимагала укріплення з усіх сторін, а також використання для будівництва скіфського великого кургану, про що свідчать залишки тризни [27] у західній частині”[28].

Укріплення біля Жовтих Вод Яворницький описує так: “Поляки влаштували уздовж берега подовгасте коло; з південного боку цього кола залишили вхід і захистили його шанцями у вигляді півкіл, внутрішнім боком обернених до поля. Цих головних шанців влаштували 6, по 3 з кожного боку в’їзду; вони йшли паралельно одини одному, творячи чотири ряди укріплень; окрім того влаштували ще 6 шанців, обернених до укріплень відкритими дугами, що утворювали мовби вулицю від поля до головних окопів, по 3 з кожного боку, один за одним банкетами; один із шанців, біля якого, здається, була криниця, замикав у кінці “вулиці” ворота. Отже, всі укріплення польського табору становили велике коло перетином 234 сажні з півдня на північ і трохи більше зі сходу на захід”[29].

Схожість опису польського військового табору, наведена Яворницьким, із обрисами майданів на зразок Горгони вражає. Та й розмір укріплень не дуже відрізняється від розміру Горгони: 234 сажні проти 190.

Яворницький використав тут статтю Маріана Дубецького “Pole bitwy u Żołtych Wod, stoczonej w maju 1648 r.” Дубецький у 1878 році відвідав місце битви біля річки Жовтої, лівої притоки Інгульця. Оглядаючи навколишні степи, він намагався відтворити розташування військ перед битвою, зокрема, шукав сліди табору польського війська на захід від річки Жовтої. Саме там місцеві жителі вказали йому на “роблену могилу”, яку вважали залишками окопів. Цей об’єкт, майданоподібну споруду, і описав Дубецький як укріплений польський табір. Отже Дубецький насправді описував майдан, який вважав залишками польського табору, а Яворницький, цитуючи опис Дубецького, поставився до цього припущення як до реального опису польського табору [30]. Таким чином наведені вище цитати не вносять нічого нового у пояснення щодо виникнення Горгони зокрема і майданів загалом.

Не ставлячи під сумнів масштаби селітроваріння, частоту воєнних дій та популярність заняття пошуком скарбів в українських степах, зауважимо наступне.

Споруди з конфігурацією, подібною до майданів, поширені в інших частинах кочового степу. У степу Казахстану і Південного Зауралля зафіксовано 343 “кургани із “вусами”[31]. “Вуса” курганів найчастіше викладені тільки з каменю, але інколи застосовувалася і земля[32]. Ці об'єкти з кінця 1950-х років є предметом дослідження археологів. Датуються вони різними дослідниками у широкому діапазоні: від епохи бронзи до середньовіччя (VIII ‒ IX cт.)[33].

Оскільки кургани з “вусами”, як правило, складено з каменю, у їх дослідників не виникало версій щодо появи цих споруд у результаті вироблення селітри чи дій шукачів скарбів. Вважається, що “вуса” виникли у той же час, що і кургани, і є частиною комплексу, який: a) містить в собі поховання та сліди поховальних обрядів, або б) створений на місці ранішого поховання та містить сліди певних обрядових дій, або в) містить тільки сліди обрядових дій, а поховання знаходятьcя у окремих розташованих неподалік курганах. Не виникає сумнівів, що кургани з “вусами” були ритуальними об'єктами, висловлено припущення, що вони були прототипами храмів [34].

Рис. 10. Форми “майданів”…

Рис. 10. Форми “майданів” Чорнобаївського району Полтавської області [35]

Рис. 11. Типові форми “курганів з…

Рис. 11. Типові форми “курганів з вусами” Казахстану і Південного Зауралля [36]

Спробуємо знайти Горгону на сучасних картах. В залежності від року та сезону, зафіксованого на супутниковому знімку, ми або не побачим нічого, або помітимо лише тінь, незначну різницю у кольорі поверхні землі (Рис. 12).

Рис. 12. Тінь Горгони

Рис. 12. Тінь Горгони

У XIX столлітті майданоподібні кургани в степах України були помітними та звичними елементами рельєфу. Але нехай сучасні українці, народжені після 1960-х – 1970-х років, яким довелося бачити степ, спробують згадати, чи бачили вони в степу подібні кургани? Ні. Бо за останні сімдесят років переважна більшість таких курганів були розорані. Відбувся злочин. Один із багатьох, скоєних на цій землі, але все одно злочин – знищення темними і несвідомими людьми своєї історії.

Нехай цей текст буде меморіалом одній з українських таємниць.

Література

1. Мається на увазі опис Скіфії, наведений у четвертій книзі “Мельпомена” Історії Геродота (V ст. до н. е.). Серед численних досліджень питання локалізації Скіфії можна згадати: Ф. Брун . Опыт соглашения противуположных мнений о Геродотовой Скифии и смежных с нею землях // Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России. Часть II. Одесса, 1856; Б. Рыбаков . Геродотова Скифия. Историко-географический анализ. М., 1979.

2. Gerros na Gerrach z okolіcami //Ретроспективна карта давнього Герросу на Геррах з околицями між Смілою, Чигирином і урочищем Бірки із старим городищем. Уклав Андрій Підберезський (ф. 1, од. зб. 7863).

3. M. Blombergowa . Kontakty polskich starozytnikow i archeologow z rosyjskimi inctytucjami naukowymi w Odessie (do 1914 r.) // Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, 40/4, 1995, S. 41–42.

4. M. Khaustovich . Szlakami ku białoruskośti. Szkice, artykuly, eseje. Warszawa, 2010, S. 450.

5. M. Blombergowa . Kontakty polskich starozytnikow…

6. A. Podbereski . Materialy do demonologii ludu ukrainskiego. Zbiór Wiadomości do Antropologii Krajowej. T. IV, III. Materyjaly etnologiczne. Krakow, 1880.

8.

9. Biblioteka Warszawska. 1863, T. 1, S. 177.

10. Л. Похилевич . Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Репринт. Біла Церква, 2005, С. 543.

11. А. Подберезский . Геркулесовы столбы на Днепре. ЗООИД, 1867, T. 6, С. 494 – 507; О курганах обрядовых в Южной России. ЗООИД, 1868, T. 7, С. 256 – 272, гравюра на C. 326 (примітка: написано в м. Сміла); Киммерийские памятники. ЗООИД, 1872, T. 8, С. 427 – 433.

12. M. Blombergowa . Kontakty polskich starozytnikow…

13. А. Пивовар . Карти і плани в джерелознавчих студіях Лідії Пономаренко. К., 2012, C. 55.

14.

15. А. Подберезский . О курганах обрядовых в Южной России… С. 273.

16. Визначення з: В. Андрієнко . Майдани і майдановидні споруди України //Старожитності лівобережного Подніпров’я. Київ‒Полтава, 2013, C. 3 ‒ 18.

17. M. Grabowski . Ukraina davna i teraznejsza. Warszawa, 1849, С. 97.

18. В. Андрієнко . Майдани і майдановидні споруди…, C. 5.

19. А. Бобринский . Курганы и случайные находки близ местечка Смелы. Т. 2, Cпб, 1894, C. IV.

20. Отчет графа А. А. Бобринского по исследованию майдана у с. Цветна (Чигиринского уезда Киевской губ.)//Отчет Императорской Археологической комиссии за 1896 год. СПб, 1898, C. 213 ‒ 218.

21. Отчет графа А. А. Бобринского…, C. 213. Нині села Цвітне, Соснівка, Красносілля належать до Олександрівського р-ну Кіровоградської обл.

22. Отчет графа А. А. Бобринского…, C. 217.

23. Ю. Рассамакін . До проблеми вивчення курганних споруд //Археологія, № 4, 1992, C. 121.

24. О. Федоровський . Майдани Харківщини та майданові теорії // Записки ВУАК. Т. 1, К., 1931, C. 61 ‒ 90, з посиланням на А. Спицын . Майданы. Записки Отделения русской и славянской археологии Императорского русского археологического общества, Т. 8, вып. 1, Спб, 1906.

25. В. Городцов . Майданы // Древности : Труды Московского археологического общества. М., 1904, Т. XX, вып. ІІ, С. 29‒39.

26. В. Городцов . Майданы …, C. 31.

27. Щодо тризни ‒припущення автора цитати. Бобринський, який знайшов фрагменти бронзового казана, не вважав їх залишками скіфської тризни.

28. Ю. Рассамакін . До проблеми вивчення курганних споруд… С. 128 ‒ 129.

29. Д. Яворницький . Історія запорізьких козаків, К., 1990, Т. 2, С. 159 ‒ 160, з посиланням на: M. Dubiecki , Pole bitwy u Żołtych Wod, stoczonych w maju 1648 r. (z mapą i planem). // z posiedzeń Wydziału Historyczno-Filozoficznego Akademii Umiejętności. T. 12. Krakow, 1880., S. 1 ‒ 24. На жаль, у доступному авторові екземплярі публікації згадуваний у статті план “табору” відсутній.

30. “Опис табору” Дубецьким/Яворницьким викликає питання навіть з огляду на чисельність польського війська.

31. С. Боталов, А. Таиров, И. Любчанский . Курганы с “усами” урало-казахстанских степей. Челябинск, 2006, С. 14.

32. Курганы с “усами”…, C. 95.

33. Курганы с “усами”…, C. 166 ‒167.

34. Курганы с “усами”…, C. 152 ‒153.

35. О. Прядко . Майдани і майданоподібні споруди Чорнобаївщини// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. К. 2013. C. 66.

36. Курганы с “усами”…, C. 19.