Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Заславщина багатьох культур / Земельні володіння… / Ординатська спадщина князів Заславських

Заславщина багатьох культур

Земельні володіння «некоронованих королів Русі» князів Острозьких та Заславських

Ординатська спадщина князів Заславських

Валентин Жаронкін

Рід Заславських (або Жеславських – як їх частіше називають джерела XV – XVI століть) бере свій початок з молодшого сина Василя Федоровича Острозького – князя Юрія (помер близько 1500 року), який осів на Заславі та взяв відповідне прізвище. Заславським – як молодшій гілці Острозьких – автоматично було зарезервовано місце серед так званих «княжат головних», тобто тих, що безперервно займали найвищі щаблі в ієрархії руського суспільства протягом XV – XVII століть.

Але все ж при цьому важко не помітити спалах потужности та впливовости князів Заславських, який припав на XVII століття. Просте співставлення майнового потенціалу цієї маґнатської родини, наприклад, у 1529 і в 1629 роках вельми промовисто свідчить про стрімкий злет Заславських: у 1529 році серед володінь роду нараховувалося орієнтовно до 700 дворів [Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. – К., 1993. – C. 99.], а століттям пізніше – майже 33 тисячі [Там само. – C. 116.]. Якщо в XV – XVI століттях розмірами своїх володінь Заславські значно поступалися деяким іншим волинським князям, наприклад Острозьким, Корецьким, Вишневецьким, то вже у 20-х роках XVII століття не тільки на Волині, але й в усій Речі Посполитій не було фамілії, багатшої за Заславських.

Простежується також різниця в посадових кар’єрах представників княжого дому в XVI та в XVII столітті. Перший сенаторський уряд Заславські отримали тільки у 1591 році (обіймаючи до того тільки староства), тоді як вже в XVII столітті кожен представник Дому обов’язково отримував сенаторський уряд (а інколи й два одночасно) як тільки досягав повноліття. Так, Януш Заславський з 1604 по 1629 рік був волинським воєводою; його син Олександер з 1605 по 1615 роки обіймав уряд волинського каштеляна, а також був брацлавським (1613 – 1628) і київським (1628 – 1629) воєводою. Син Олександра Заславського Владислав-Домінік був крайчим коронним (1636 – 1656), а також паралельно займав інші сенаторські уряди – спочатку сандомирського (1645 – 1649), а потім краківського (1649 – 1656) воєводи. А спадкоємець Владислава-Домініка Олександер Заславський, на якому вигас цей княжий рід, не досяг сенаторських висот тільки з тієї причини, що він помер у 1673 році ще в юності.

Усі ці статусні зміни пов’язані з одруженням Олександра Заславського з донькою Януша Острозького Евфрузиною у 1603 році. Вже само по собі родичання із впливовими та казково багатими Острозькими було для Заславських вигідним та престижним. Крім того, доволі специфічна ситуація в родині тестя дала Олександру Заславському можливість зробити свого сина спадкоємцем майорату Острозьких, а також їхнього прізвища.

Історія створення цього майорату бере коріння із майже патологічної ненависти (причини якої історикам досі розгадати не вдалося – бо такі речі зазвичай залишаються всередині родини і не виносяться на поверхню – В. Ж.), що відчували один до одного сини Василя-Костянтина Острозького Януш та Олександер. Брати ще за життя батька збиралися воювати один проти одного. Аби цього не сталося, князь Василь-Костянтин у 1603 році змушений був поділити свій маєток між ними, а незабаром у тому ж році Олександер Острозький помер при загадкових обставинах. Смерть Олександра не примирила Януша Острозького з братовою родиною – тільки протягом трьох років і тільки в Кременецьких земських книгах зафіксовано 13 конфліктів між Янушем та вдовою Олександра Анною [Кременецький земський суд. Описи актових книг. – К., 1965. – Вип. 3. – С. 16, 146, 147.]. Коли ж її два сини підросли, вони теж почали шукати кістки в молоці свого дядька [Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАК України). – Ф. 256 – оп. 1, спр. 80 – арк. 15-16 зв.].

Очевидно, князь Януш не хотів, щоб його спадщина перейшла ворожому табору нащадків брата Олександра. А вірогідність цього була досить високою, бо синів Януш Острозький не мав, відповідно племінники або їх нащадки цілком могли би після смерти князя висунути претензії на його маєтки. Аби цього не сталося, Януш Острозький із значної частини своїх володінь у 1609 році заснував майорат, статут якого недвозначно усував нащадків брата від цієї спадщини. Фундаційний акт Острозького майорату (по-польськи – ординації) визначав, що маєток мусить перейти синові князя Януша, якщо такий народиться, а як ні – то онуку, тобто сину Евфрозини Острозької та Олександра Заславського [Ordynacya J. O. Janusza Xiążęćia Ostrogskiego, Kasztelana Krakowskiego // Akta publiczne do interesu ordynacji ostrogskiej należące. – B.m., b.r. – S. 5-7.].

Оскільки після князя Януша (помер 1620 року) не лишилося спадкоємців чоловічої статі, то заснована ним Острозька ординація – як то і було передбачено фундаційним актом – перейшла до рук Заславських. Першим ординатом мав стати старший син Олександра Заславського Франциск, але хлопчик трагічно загинув у 1622 році, випавши з вікна. По ньому успадкував маєток його молодший брат Владислав-Домінік.

Острозька ординація – а до її складу входило приблизно 600 сіл та 24 міста [Перелік міст Острозької ординації подається в додатку наприкінці статті.] – якраз і стала тим майновим підґрунтям, яке забезпечило Заславським першість серед інших маґнатів Речі Посполитої. На відміну від звичайних «дідичних» земель майорат не міг бути ані проданий, ані розділений на частини між спадкоємцями. Успадкувати його міг тільки старший син ордината – і так доти, доки буде існувати рід Заславських.

Якщо ж серед Заславських не стане жодного спадкоємця чоловічої статі, фундаційний акт ординації передбачав перехід маєтку до нащадків сестри Януша Острозького Катажини, одруженої з князем Радзівілом. У будь-якому разі майорат мусив залишатися у цілісності та недоторканості й передаватися у спадок тільки по чоловічій лінії, а сам ординат мав взяти герб та прізвище Острозьких [Ordynacya J. O. Janusza Xiążęćia Ostrogskiego… – S. 6.].

Крім того, статут ординації вимагав від її власника утримувати Дубенську фортецю, її ґарнізон, а також виставляти дві кінні корогви – на «potrzebu» Речі Посполитої – загальної чисельности 300 чоловік [Там само. – S. 10.]. Насправді ресурси величезного маєтку в багато разів перевищували цей мінімум, визначений обережним та скупим фундатором майорату. Тому острозькі ординати звичайно виставляли більші загони, особливо коли справа йшла про оборону власних земель. У 1646 році, наприклад, Владислав-Домінік відправив для боротьби проти татар 8 кінних корогов [Яковенко Н. М. Українська шляхта… – C. 113.], а під час Хмельниччини, коли козаки в 1649 році підійшли до ординатського міста Дубна, проти них князь Заславський спромігся зібрати вже 12 корогов [Там само.].

Бартоломей Стробель. Князь Владислав-Домінік Заславський

Бартоломей Стробель. Князь Владислав-Домінік Заславський. 1630 рік.

Ординати з роду Заславських – Владислав-Домінік та його син Олександер – у цілому дотримувалися тих вимог, які заклав Януш Острозький у фундаційний акт. Заславські справді взяли прізвище фундатора майорату, називаючись відтоді або Острозькими, або «на Острозі Заславськими». Цілісности майорату князі Заславські загрожували лише двічі. Так, 1643 року ординат Владислав-Домінік вирішив продати луцькому владиці Афанасію Пузині село Мізоч з фільварками, але Луцький гродський суд оштрафував князя за відчуження ординатської власности та примусив розірвати цю угоду [Decret seymowy w sprawie między Atanazym Puzyną, wladyką łuckim… i Wladisławem Dominikiem Ostrogskiem // Akta publiczne do interesu ordynacji ostrogskiej należące. – S. 13-17.]. Наступного разу в 1667 році порушили недоторканість майорату опікуни малолітнього ордината Олександра Ян Собеський та Станіслав Яблоновський, які для погашення боргів продали будинок у Варшаві. Навіть для такого, по суті незначного, порушення фундаційного акту, довелося двічі отримувати згоду Сейму – в 1667 та в 1673 роках [Konstytucia seimowa 1667 r.: pozwolenie rezygnacyi // Volumina legum. – Pb., 1859. – T. 4. – S. 449; Konstytucia seimowa 1673 r.: aprobacya rezygnacyi // Volumina legum. – Pb., 1860. – T. 5. – S. 74.].

Анджей Стех. Князь Олександер Заславський

Анджей Стех. Князь Олександер Заславський. Між 1660-1670 роками.

Механізм передачі ординатського маєтку, закладений Янушем Острозьким, зберігав землі всередині княжого дому Заславських і, відповідно, мав забезпечити стабільність та міцність позицій фамілії протягом тривалого часу. Цього не сталося, але не з причини майнових проблем. Рід Заславських вигас з тією ж фатальною несподіваністю, що й Острозькі за кілька десятиліть до цього. Після смерти князя Олександра – останнього Заславського – Острозьку ординацію вдалося успадкувати його сестрі Теофілі, хоча звичайно жінок до майоратів не допускали. Але це порушення основного принципу майорату не призвело до ліквідації ординації, як того можна було б очікувати. Хоч і помінявши власників, маєток князів Острозьких-Заславських ще сто років залишався у цілісності та недоторканості, виконуючи покладені на нього військові функції, а спроба розділити ординацію в середині XVIII століття викликала один з найбільших в історії Речі Посполитої скандалів. Але це вже інша тема.

Перелік міст Острозької ординації

1. Остріг (пів міста)

2. Дубне

3. Межиріч

4. Литовиж

5. Локачі

6. Деражня

7. Козьмин

8. Сульжин

9. Костянтинів

10. Пиків

11. Миропіль

12. Кульчин

13. Навіз

14. Вільськ

15. Чуднів

16. Янушпіль

17. Краснопіль

18. Кам’янка

19. П’ятка

20. Птиче

21. Степань

22. Бережниця

23. Базалія

24. Красилів

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 6171

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.