Myslene drevo logo

MYSLENE DREVO

We build the ukrainian Ukraine!

SCIENCE

EDUCA
TION

LITERA
TURE

Mail to site
Print version
News (RSS)
Science / Kyiv studies / The Lysa Gora tract: a walk… / The current state of Bald Mountain (Lysa Gora) fort…

The Lysa Gora tract: a walk through time

The current state of Bald Mountain (Lysa Gora) fort in Kyiv

Parnikoza I.Yu.

Все йде, все минає – і краю немає,

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Після знайомства з довгим і тернистим історичним шляхом Лисогір`я (у 2011 р. Лисогірському форту виповнилося 140 років) у читача напевно виникло питання, а як же наразі виглядає Лисогірський форт? Таке питання свого часу виникло і у автора. Втім, тут якраз і чекала несподіванка, адже коли ми задалися цим питанням, то не знайшли жодного його вичерпного опису. І це при тому, що форт є об`єктом історико-культурної спадщини (Див. паспорт об`єкту в Додатку І, та охороняється законом України “Про охорону Історико культурної спадщини”). В той же час темпи руйнування його окремих елементів, або фрагментів оздоблення інколи настільки швидкі, що з кожним роком можливості для інформативного опису об’єктів форту лишається все менше.

Руйнування пожежної станції, 2010 р. Вікові дуби на південних схилах Лисої гори
Рис. 2. 1. Руйнування пожежної станції, 2010 р. (в основі споруда ХІХ ст., Фото Парнікози І.Ю.) Рис. 2. 2. Вікові дуби на південних схилах Лисої гори (Фото Парнікози І. Ю.)

В такій ситуації залишалося дві можливості: пошукати праць старших дослідників Києва або дослідити форт самим. Ми скористалися обома, за що особливу подяку висловлюємо одному з найталановитіших українських дослідників фортифікаційних споруд – О. Г. Кузяку, під пильним оком якого оживали до цього непомітні для нас деталі та подробиці облаштування форту.

Наразі територія форту представляє собою цінну природну територію, вкриту оксамитовими деревостанами та шовковими степовими луками. Але в часи його будівництва все було по іншому, адже за еспланадними правилами, для форту передбачалася еспланада в 500 сажнів (1065 м). На цій території передбачалася відсутність будь-яких споруд та дерев. За межами цієї відстані по периферії фортеці могли бути зведені дерев’яні будівлі на невисокому кам’яному фундаменті (до 50 см.), які за потреби можна було швидко знищити. Еспланада мала повністю прострілюватися. На схемі форту 1874 р. ми бачимо, що зелені насадження при побудові форту збереглися лише в ярах центральної частини Лисої гори, за тиловими (горжевими) ровами форту, а також вздовж дороги (так званого "серпантину"), яка піднімається на форт (Див розділ 1.3., рис. 1. 13.).

Лисогірські яри також зазнавали поглиблення ще до будівництва форту, адже тут відбирали глину на господарчі потреби. За час, який пройшов від його побудови, тутешня рослинність майже повністю відновилася. Крім того на території форту збереглися групи надзвичайно старих дубів віком 150-300 років, які, напевне, пережили будівельні роботи (Рис. 2. 2.).

Велика кількість дубів, що імовірно старіші за Лисогірський форт ще донедавна зростала в південній частині урочища поблизу крайнього насипу гласісу форту. Наразі тут височіють окремі живі дерева та численні поважного віку пні. Чи слугували ці дерева маскуванню форту, чи в той час вони просто не заважали обстрілу гласісу? Чітко відповісти важко.

Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Набагато гірша ступінь збереженості цегляних. В наш час система валів та ровів форту переважно все ще має правильні кути нахилу, надані їм ще в позаминулому столітті. Ерозійних явищ за умови не втручання людини майже не спостерігається. Єдиний зсув відомий на північному краю валу відступної батареї (він відбувся не пізніше 70-х років і, можливо, пов’язаний з подіями другої світової війни).

Зсув ґрунту на північних схилах валів відступної батареї Лисогірського форту Гласіс Лисогірського форту
Рис. 2. 3. Зсув грунту на північних схилах валів відступної батареї Лисогірського форту (фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 4. Крайній насип гласісу Лисогірського форту: в західній (a) та південній (b) частині Лисої гори (Фото Парнікози І. Ю.)

Сама територія форту, обмежена з зовнішнього краю насипом гласісу, який майже повністю зберігся, і в західній частині йде безпосередньо вздовж каньйону Бусловського струмка. Його насип найкраще проглядається в районі залізних сходів, що ведуть на гору з району Стратегічного шосе, а також на південних схилах гори.

Наразі, все ще добре збереглися основні складові форту: напівбастіон №1 та бастіон №2, відокремлені ровом в центральній частині форту від бастіону №3. Сполучення між ними забезпечувалося невеликим пересипом для основної внутрішньої дороги форту, яка існує і зараз. Напівбастіон №1 та бастіон №2 утворюють два бастіонні фронти (до одного фронту входить половина абрису бастіону та куртина між бастіонами). Бастіон №3 утворює полігональний фронт). З півночі розташовуються достатньо самостійні укріплення: відступна батарея та редюїт. В’їзд на територію укріплення з боку підйому від суч. вул. Саперно-Слобідської ("серпантин") здійснювався дерев’яним містком, що був перекинутий через головний рів між відступною батареєю та редюїтом. Наразі в’їзд здійснюється на захід від залишків цього містка (двох виступів стінок валу, що сходяться) пересипом створеним імовірно у радянський період (імовірно саме його висадили у повітря ополченці у вересні 1941 р., ().

Креслення сучасного стану укріплень та інших об’єктів Лисогірського форту Деякі елементи огорожі Лисогірського форту
Рис. 2. 5. Креслення сучасного стану укріплень та інших об’єктів Лисогірського форту, виконане О.Г. Кузяком: I – редюїт, II – відступна батарея, III – напівбастіон №1, IV – бастіон №2, V – рів, VI – бастіон №3, VII – кремальєрна батарея Рис. 2. 6. Деякі елементи огорожі Лисогірського форту: a – профіль перекритого шляху: валганг (ним йде дорога та розташований з правого боку бруствер), b – спеціальний прохід у бруствері перекритого шляху для вилазок гарнізону (район потерн №7 та №8), c – апарель, що веде на валганг перекритого шляху, з правого боку від неї сухий рів, d – додатковий рів для відводу вод на дні головного сухого рову – кювет (або кінета) (Фото Парнікози І. Ю.)

Бастіони та напівбастіон, а також редюїт та відступна батарея мають широкий валаганг – майданчик для розгортання артилерії, а також відповідно широкі під'їзні шляхи на нього – апарелі. В укріпленнях, призначених для оборони стрільцями, ці складові значно вужчі. Перед зовнішнім краєм усіх фронтів форту знаходиться сухий рів.

Крізь головний вал форту зроблені спеціальні проходи – потерни. Вісім штук – нумерація з півдня на північ (Рис. 2. 5, 1-8). Потерни №2, №4, та №7 імовірно мали вести в спеціальні артилерійські укріплення – капоніри. Подібні споруди також вціліли в вищезгаданому Госпітальному укріпленні. Усі потерни форту спускаються з внутрішньої частини форту до головного рову.

Потерна Госпітального укріплення Місця де планувалися (чи були зведені капоніри)
Рис. 2. 7. Потерна Госпітального укріплення, що веде в 2-й капонір (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 8. Місця де планувалися (чи були зведені капоніри) позначено цифрами (Німецький аерофотознімок, 1943 р., фото з http://wwii.sasgis.ru/ та фото Парнікози І. Ю.)

З капонірів в обидва боки мав повністю прострілюватися сухий рів, а також горжевий рів редюїта. В випадку штурму піхота ворога з високою ефективністю знищувалася звідси картеччю. Зовнішня стінка валу-контрескарп в місці розташування капонірів була виконана напівкруглою, щоб забезпечити усі напрямки вогню.

Наразі, жоден з капонірів Лисогірського форту, яких імовірно планувалося 4, не зберігся. О. Голованов в наведеній вище статті вважав, що їх зруйнували німецькі снаряди та бомби. Ми схильні вважати, що їх просто розтягли на цеглу, адже цегла того часу й досі славиться своєю міцністю та довговічністю. Відзначимо, що можливо капоніри взагалі не були збудовані, принаймні на німецькому аерофотознімку форту 1943 р., їх не видно. (Рис. 2. 8.).

Ті потерни, що не вели до капонірів, могли слугувати для переміщення піхоти у сухий рів.

Потерни склепінчасті шириною 2,75 м, висотою – 2,5 м, складені з жовтої київської цегли на цементному розчині у стилі класицизм. Про це свідчить характерна деталь – досить простий виконаний з цегли пірамідальний замковий камінь, що заклинює вгорі перемичку вхідного отвору () на внутрішніх входах до потерн. Самі внутрішні входи виконані у вигляді порталів з центральною частиною – аркою (з трьох рядів цегли поставлених на ребро, з чергуванням цілої цегли та двох половинок, при цьому цілій цеглі одного ряду відповідають половинки наступного) з простим прямокутним фронтоном над входом та винесеними під кутами до неї у вигляді напівкруглих пелюсток вліво та вправо бічними стінками- контрфорсами. На фронтоні у прямокутній ніші фарбою білим по чорному нанесені номери потерн арабськими літерами від 2 до 8. Зруйнований внутрішній вхід до потерни №1 у післявоєнний час перекладено з старої цегли без порталу. При цьому прямокутна конструкція меншої ширини ніби вставлена в залишки потерни ХІХ ст. Зовнішні входи потерн виконані значно скромніше і мають цегляну арку над входом (так само з трьох рядів цегли поставлених на ребро) з плоским замковим каменем, а також так само винесені, але менші за розміром, бічні стінки. У кладці бічних стінок внутрішніх та зовнішніх входів верхня їх частина сформована з майстерно поставлених на ребро під кутом шматочків цегли. Зверху бічні стінки увінчані карнизом з двох рядів цегли (який по більшій частині знищено). Таким же карнизом увінчані і портали внутрішніх та верхівки зовнішніх входів до потерн. Внутрішні входи до потерн мають під вхідною аркою, що видається за лінію внутрішніх стін потерни, досить високий поріг. Окрім того у випадку потерн № 3 та №7 наявність бічних входів до проектованих сховищ чи кордегардій зумовлює хрестоподібне виконання склепіння привходової внутрішньої частини потерни. Дані кордегардії були закладені цеглою.

Цікавим питанням є походження цегли для будівництва Лисогірського форту. Для будівництва Нової Печерської фортеці у 1830-х рр. були закладені заводи під кручами Лисої та Багринової гори біля села Корчуватого. Ці казенні заводи виробляли цеглу з позначкою на кожній цеглині «КИК» («Киевская инженерная команда») у 1830 х рр., а згодом у 1841-61 рр. з клеймами «КВ», «КП» та датою (роком). Відтоді позначення виробника на цеглі стало в Києві традиційним. По закінченню будівництва фортеці цегельні заводи у Корчуватого викупив в 1862 р. у казни купець Адам Сніжко. Цегельні тут діють до нашого часу, звичайно нові. Якість київської жовтої цегли зі спонділової глини стимулювала до зведення нових цегелень (Малаков, 2009).

У складі потерн використовувались цеглини з клеймами «Э и Л» (Вже згадуваного Андрія Ерліха). На форті також часто трапляються цеглини з клеймом «А. С. Луневъ». Цегельні промисловця Олександра Луньова були неподалік на Мишоловці та поблизу Пирогово. Перша цегельня Луньова почала працювати від 1867 р, а друга від 1875 р. (Малаков, 2009). Цегли з таким маркуванням у складі потерн ми не виявляли. Натомість вони точно використовувались у кладці наземних споруд форту, зокрема споруд ХІХ ст.: споруди, що передувала пожежній станції, а також будівлі, яка була зведена у Північному лисогірському яру. На форті також зустрічаються цеглини з клеймом Якова Бернера (рис. 2.9.с), але у потернах вони поки що також не виявлені, а знайдені у фундаменті однієї з наземних споруд навпроти внутрішнього виходу з потерни №3, а також на руїнах споруд у Північному лисогірському яру. Внутрішні стіни потерн були отиньковані. Потерни будували відкритим способом, вкривали тиньком зовні, а вже потім насипали на них вал.

Цеглини, що використовувалися при побудові потерн форту У 1988 р. на потерні № 5 ще зберігалася стулка воріт
Рис. 2. 9. Цеглини, що використовувалися при побудові потерн форту: а, b, c за (http://ua.vlasenko.net/_brick/index.html), d, e, g (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 10. У 1988 р. на потерні № 5 ще зберігалася стулка воріт (Фото Кузяка О. Г.)

Вздовж потерни в її стінах та частково склепінні зроблено спеціальні пази. В ці жолоби у випадку необхідності легко було вставити бруси та дошки–перекриття, а простір завалити землею. Так можна було блокувати потерну в випадку захоплення сухого рову. В стінках потерн наявні прямокутні отвори, які сполучені каналом, який проходить в товщі кожної стіни потерни. Імовірно, вони служили для вентиляції, а також збалансування різниці температур назовні та зсередини потерни (). На входах в потерни добре помітні дверні штирі, на яких вішалися петлі стулок вхідних воріт. На фотографії О. Г. Кузяка 1988 р. зберігся вигляд однієї з них на внутрішньому вході до потерни №5. Стулка була зроблена з дерева "в ялиночку", і так само пофарбована чергуванням чорного та білого кольорів. Для того щоб "утопити" дверні петлі в товщу стін, у відповідних цеглинах було вироблено спеціальні пази.

Стан потерн наразі також далекий від задовільного, їх стрімко розбирають на цеглу. Вони також потребують негайної реставрації: укріплення швів та закриття дверима.

Потерна №1 дійшла до нашого часу частково перебудованою. Після того, як північна частина її обвалилася, на її місці звели нову прямокутну з рельсовим перекриттям, та дахом з дощок. Найімовірнішою причиною обвалу частини потерни є ураження авіабомбою, адже на верхівці валу, над цією потерною, поритого, до речі, стрілецькими окопами 1941-го, наявна велика воронка (на місці бліндажу, який завалився). Дно потерни викладено ступінчасто розташованими бетонними плитами радянського часу. В потерні знаходяться залізобетонні елементи збірного кулеметного ДОТ (див. ). Навпроти наново облаштованого внутрішнього виходу потерни №1 можна побачити відвали з матеріалів післявоєнної розчистки.

Потерна №2 цікава тим, що біля її зовнішнього входу залишилися найбільші залишки захисних грат Ощевського-Круглика. Колись такі трирядні грати широко застосовувалися на фортифікаційних спорудах, блокуючи прохід, адже їх надзвичайно важко перелізти. Ще у 80-х рр. ХХ ст. ці грати були добре збережені. Наразі рештки ґрат, залишилися тільки біля потерн №2 та №3 . На Рис. 2. 13. зображено ґрати Ощевського біля потерни №2, а на Рис. 2. 14. біля зовнішнього виходу з потерни №3, так як вони виглядали колись. Сучасний стан цих ґрат показаний на Рис. 2. 15.

Потерна №1 Лисогірського форту Потерна №2 Лисогірського форту
Рис. 2. 11. Потерна №1 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, b – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 12. Потерна №2 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, б – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.)
Ґрати біля зовнішнього виходу з 2-ї потерни Ґрати біля зовнішнього виходу з 3-ї потерни
Рис. 2. 13. Ґрати Ощевського-Круглика біля зовнішнього виходу з потерни №2 так як колись виглядали (а – Фото з архівів музею «Київська фортеця», вірогідно 1970-80-ті рр., b – Фото Кузяка О. Г., 2005) Рис. 2. 14. Ґрати Ощевського-Круглика біля зовнішнього виходу з потерни №3 так як колись виглядали (Фото Кузяка О. Г.)

Те, що ці потерни не можна було пройти наскрізь через грати згадує і Андрєєв І. О., що відвідував форт у 1980-ті рр.

Поблизу можна побачити колючій дріт. Розвіюючи міфи про німецький дворядний колючий дріт, слід згадати, що в радянських довоєнних керівництвах для саперів дворядний дріт фігурував поряд з однорядним. Найстаріший дріт на форті – одножильний квадратний колючий дріт. Пізніший – двожильний дріт, який використовували в період між першою та другою світовою війною. Цей дріт круглий, а відстань між колючками збільшена порівнянні з старішим одножильним. До речі, цікаво, що цей фортифікаційний засіб вперше було застосовано сіверянами проти конфедератів під час Громадянської війни в США. Саме тоді людям вперше прийшло в голову застосувати засіб для огорожі загонів з коровами на полі бою. Зовнішній портал потерни №2 дуже пошкоджений, на цеглу розібрано бічні стінки порталу.

Потерна №3 має з північного входу розкопані в товщу валу два арочні входи (напевне заплановані, але не виконані кордегардії – приміщення для сторожі чи сховища). Вони ведуть просто в товщу лесового масиву, в чому могли переконатися місцеві копачі таємниць, що добряче розрили товщу валу в обидва боки. За планами форту, що зберігаються в Московському військово-історичному архіві, передбачалося влаштування бокових приміщень (Див. ), але чому саме в цій потерні поки що це невідомо. Раніше ці кордегардії були закладені цеглою, яку виламали по шукачі скарбів. Біля входу з середини форту – дві круглі викладені бетоном ями. Імовірно це є протипожежні резервуари для води, що були обладнані вже після того як форт перетворився на склад вибухівки. Зовнішній портал потерни №2 дуже пошкоджений, на цеглу розібрано бічні стінки порталу. Як вже зазначалося раніше наявні рештки фортифікаційних ґрат.

Сучасний вигляд грат у зовнішнього виходу з 2-ї потерни Потерна №3 Лисогірського форту
Рис. 2. 15. Сучасний вигляд грат Ощевського-Круглика у зовнішнього виходу з 2-ї потерни (а) та 3-ї потерни (b) (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 15. Сучасний вигляд грат Ощевського-Круглика у зовнішнього виходу з 2-ї потерни (а) та 3-ї потерни (b) (Фото Парнікози І. Ю.)
Бічні портали потерни №3 Лисогірського форту Потерна №4 Лисогірського форту
Рис. 2. 17. Бічні портали потерни №3 Лисогірського форту (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 18. Потерна №4 Лисогірського форту – одна з найкраще збережених: а – зовнішній вхід, b – внутрішній вхід, окремо показана гранітна вставка під дверну петлю на зовнішньому порталі (Фото Парнікози І. Ю.)

Потерна №4 донедавна була єдиною зачиненою металевими дверима, що було навішено на спеціальні дверні штирі. Вказані штирі посилювались спеціальними гранітними вставками. Потерна використовувалася міліцією як тир і тому найкраще збереглася. Нажаль, наразі вона повністю відчинена, тож також почала руйнуватися. Біля входу з середини форту два круглі викладені бетоном протипожежні резервуари.

Потерна №5 є однією з найбагатших на графіті. Розташована в бастіоні №2. Саме на ній в 1988 р. ще зберігалася дерев’яна стулка (з внутрішнього боку форту).

Потерна №5 Лисогірського форту Потерна №6 Лисогірського форту
Рис. 2. 19. Потерна №5 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, b – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 20. Потерна №6 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, b – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.)

Потерна №6 також знаходиться в бастіоні №2. На відміну від усіх інших має вставки, що посилюють дверні штирі з бетону, а не граніту. Біля входу з середини форту два круглі обкладені протипожежні резервуари.

Потерна №7 пошкоджена: її зовнішня (західна) частина повністю завалилася. Як раз над цим місцем знаходиться значна воронка, яка є напевне ще одним свідченням дій німецьких пікірувальників проти захисників Лисої гори у 1941 р. Стеля в глибоких тріщинах, в кладці цегла з клеймом «Э и Л». У привходовій частині внутрішнього порталу знаходяться входи до двох не збудованих кордегардій чи сховищ. Один з цих входів відкривається у материковий лес, а другий закладений цеглою, імовірно ще у ХІХ ст. Біля внутрішнього входу до потерни наявні дві круглі викладені бетоном протипожежні резервуари.

Потерна №7 Лисогірського форту Потерна №8 Лисогірського форту
Рис. 2. 21. Потерна №7 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, б – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 22. Потерна №8 Лисогірського форту: а – зовнішній вхід, б – внутрішній вхід (Фото Парнікози І. Ю.)

Потерна №8 із зовнішнього боку закладена цеглою радянського часу. Біля входу з середини форту два круглі викладені бетоном протипожежні резервуари. У середній частині потерни в південній її стінці наявний арочний портал до імовірного сховища в товщі валу, який закладений цеглою. Виходячи з якості кладки та типу цегли можна припустити, що це було зроблено ще у ХІХ ст. Ця потерна єдина де збереглися залишки дерев’яної конструкції дверної коробки, які помітні в верхній частині входової частини внутрішнього виходу. Дерев’яні частини коробки були пофарбовані у зелений колір. Збереглося і фото імовірно 80-х рр., коли ця потерна мала ще дерев'яні двері (Див. ). Поблизу внутрішнього входу до цієї потерни збереглися залишки якихось забетонованих несучих конструкцій: рештки металевих труб забетоновані у циліндричній опалубці. Такі рештки (коло 5-ти) розташовані прямокутником, що наводить на думку про існування тут якогось навісу.

У рові вздовж основного валу бастіону №3 можливо існувала цегляна стіна з бійницями, подібна до такої в сучасному Госпітальному та фрагментарно у Васильківському укріпленні біля башти №2 (Голованов, 2002; Кузяк, 2006). Проте ніяких слідів її не виявлено.

Фрагмент ескарпової стіни з бійницями біля башти №2 Фрагмент спланованого схилу та добре проробленої дороги
Рис. 2. 23. Фрагмент ескарпової стіни з бійницями біля башти №2 по бул. Лесі Українки (Васильківське укріплення) (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 23. Фрагмент ескарпової стіни з бійницями біля башти №2 по бул. Лесі Українки (Васильківське укріплення) (Фото Парнікози І. Ю.)

Далі ж, напевне, через брак коштів було зведено лише палісад з загострених колод. Вали форту насипалися без каркасів з такими кутами, щоб вони зберігали стійкість і не обвалювалися, додатковим засобом для цього слугувала ступінчастість схилу-берма. Берма захищала вал від вибуху снарядів бреш-батарей, які мали викликати резонанс від вибухів снарядів, щоб обрушити вал. Ступінчастість валу дозволяла уникнути обвалу усього валу. Обвалитися могла або його верхня, або нижня частина. Берма, крім того, сприяв стійкості валу перед розмиванням. Стійкість схилу, яку було досягнуто застосуванням берми показало пряме потрапляння німецької авіабомби у верхівку валу на схід від потерни №1. Адже воно спричинило до утворення воронки, але не викликало зсуву валу. Головний вал форту з внутрішнього боку в районі потерн №2 та №3 має спеціальні похилі стежки для підйому піхотинців. А між потернами №1 та №2 на валґангу головного валу виконано кремальєрну батарею. Тут виступи трикутної форми дозволяли розгортати під різними кутами розставленні між ними і водночас захищені гармати.

На верхівці протилежної головному валу стінки сухого рову – контрескарпу виконано ступінчасту площадку – прикритий шлях, що захищений насипом і слугує додатковою артилерійською позицією. В стінках насипу зроблено спеціальні проходи (Рис. 2.6b), позначені на схемі 1874 р. змієвидними стежками. Ці стежки добре проглядаються на вже не раз згадуваному нами аерофотознімку 1943 р. (Рис. 1. 14). Ці проходи слугували для вилазок гарнізону. В разі потреби сили для цього могли накопичитися на майданчику прикритого шляху.

В південно-східному кутку укріплення перекритий шлях несподівано обривається. За схемою артилерійського озброєння форту, та схемою 1874 р. тут мало бути збудоване багатокутне укріплення. Цікаво, що воно дуже добре проглядається на аерофотознімку 1943 р. Втім наразі ніяких слідів його не видно. Лише по краю узвишшя вниз, колись до Дніпра, а тепер до території цементного заводу спускається добре пророблена дорога, з правого боку якої видно чітко вирівняний схил. Імовірно укріплення було зрито при будівництві дороги в післявоєнний час.

Бруствер прикритого шляху Лисогірського форту являє собою найвищу точку гласісу форту, що збігає в напрямку предпілля, і на межі укріплення має ще один насип. Цей насип облямовує територію форту по периметру. Профіль укріплень Лисогірського форту добре видно на вже згадуваному кресленні часів його побудови (Див. ).().

Подібне земляне укріплення за цими самими схемами мало бути прибудоване з тилової (горжевої) частини редюїта. Дійсно горжевий рів, що проходить тут, також несподівано обривається, переходячи в рівний майданчик. Втім, слідів цього укріплення також не простежується. Дане укріплення, напевне, планувалося для пристрілювання горжевого рову.

В районі напівзруйнованої споруди пожежної станції (станом на 2011 р. повністю розібраного на цеглу – авт.) вздовж основного шляху над схилом відрогів північного Лисогірського яру тягнеться стрілецький бруствер – насип, що слугував позицією для стрілків, з якої зручно обстрілювати внутрішню частину форту. Тут же на захід від споруди пожежної станції як свідчить аерофотознімок 1943 р. знаходилася і водонапірна вежа.

Насип – позиція для стрільців Сортія а, зовнішній портал
Рис. 2. 25. Насип – позиція для стрільців на захід від руїн пожежної станції (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 26. Сортія а, зовнішній портал (Фото Парнікози І. Ю.)

Питання збору та відводу дощових вод, що в протилежному випадку загрожували розмиванням валів, було вирішено шляхом зведення дренажних потерн-сортій (Див. Рис. 2.5). Вони влаштовувалися з цегли. Таких сортій відомо п’ять. Сортія а (позначення наші) знаходиться у стінці рову на вершині ромбу відступної батареї. Довга сортія, отвір якої виходить на північному схилі гори, використовуючи для дренажу один з виярків на схилі. До певного часу залишалася майже прохідною, має портал складений з цегли. Отвір закривався ґратами, для закріплення яких з правого боку порталу сортії є два вмуровані в кладку залізні штирі. Давні графіті відсутні.

Сортія б розташовується в товщі головного валу північного боку напівбастіону №1. Оригінальна за формою: вертикальний колодязь побудований з цегли відкривається в перпендикулярно розташовану в поперек валу коротку трубчасту галерею. Майже повністю знищена разкопувачами цегли, що перетворили верхню частину сортії на воронку в землі, та розібрали значну частину нижньої частини споруди. Ця потерна пропускала через себе води з напівбастіону №1 та збирала їх з обох боків верхівки головного валу.

Воронка у землі, що лишилася по колодязю сортії б Внутрішній портал сортії в
Рис. 2. 27. Воронка у землі, що лишилася по колодязю сортії б. (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 28. Внутрішній портал сортії в, на дні сухого рову вістря напівбастіону №1 (Фото Парнікози І. Ю.)

Для подальшого відводу вод слугувала сортія в. Саме до неї веде загальний нахил головного сухого рову з обох боків напівбастіону №1. Сортія має цегляний портал подібний до такого в напівбастіоні №1, але штирі для кріплення решітки знаходяться в неї з лівого боку порталу. Майже не прохідна. В привходовій частині наявні сліди тиньку. Давні графіті відсутні. На кріпленнях решітки наявні сліди пострілу.

Сортія г розташована в південній стінці рову на схід від потерни №1, не плутати з сортією д (так званої "печери п’ятьох"), що знаходиться поруч, але веде на схід, не відкриваючись на східному схилі форту. Сортія г не має прямокутного порталу. Давні графіті відсутні.

Внутрішня частина сортії г Сортія д, або так звана «Печера п’ятьох»
Рис. 2. 29. Внутрішня частина сортії г (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 30. Сортія д, або так звана «Печера п’ятьох» (Схема сортії з сайту akis.org.ua, Фото Парнікози І. Ю. та Іноземцевої Д. М.)

Сортія д найбільш складна ступінчаста. Рис. 2. 30. На відміну від інших нижчих сортій, має висоту в людський зріст (200х80). Отвори трьох вертикальних колодязів закривалися зверху спеціальними гратами, рештки яких ще довелося бачити О. Г. Кузяку

На північному та східному схилах гори та всередині форту влаштовано шосейні, тобто бруковані шляхи. Подекуди збереглося їх покриття бруківкою, як, наприклад, на проміжку між бастіоном №2 та потерною №4. Для замощення дороги використовувалася гранітне каміння, а пізніше в радянський час щебень, асфальт чи бетон (Рис. 2. 31).Викладений камінням був і імовірний головний плац на тилах бастіону № 2.

Ділянка мощеної дороги поблизу внутрішнього виходу з потерни №4 Схема розташування цистерн для води на території Лисогірського форту
Рис. 2. 31. Ділянка мощеної дороги поблизу внутрішнього виходу з потерни №4 (a), а також ділянки мощених щебенем доріг радянського часу: дном північного Лисогірського яру – (b) та від підніжжя гори на північні схили – (c), а також ділянка мощеної бетоном дороги в редюїті – (d) (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 32. Схема розташування цистерн для води на території Лисогірського форту (Схема Кузяка О. Г., нумерація наша)

На території форту збереглося також дуже багато підземних резервуарів для води (Рис. 2.32). Вода була великою цінністю на форті. Адже від її кількості залежав час обороноздатності. Адже окрім споживання гарнізоном вода необхідна була для пробанювання стволів гармат. Біля гармат стояло відро з водою для пробанювання стволів – очистки від залишків гарячого пороху в стволі,для уникнення експлозії нового заряду прямо всередині гармати. Саме для зберігання води було влаштовано цистерни глибиною до 2-2,5 м. Вони були зроблені так якісно,що утримують воду і зараз. Наразі горловини всіх їх відкриті, а самі резервуари забруднені, а резервуар №1 навіть зруйнований. Резервуари складені з цегли, мають круглі, а у двох випадках квадратні горловини з цегли посилені бетоном з металевими вставками. На мапі складеній О.Г. Кузяком показано 9 таких цистерн. Охарактеризуємо їх.

Цистерна №1 розташована біля входу в напівбастіон №1. Наразі вона зруйнована (знято перекриття) та заповнена сміттям. Мала квадратну горловину з бетону рештки якої валяються неподалік.

Рештки цистерни №1 Цистерни №2 та №3
Рис. 2. 33. Рештки цистерни №1 (Фото І. Ю. Парнікози) Рис. 2. 34. Цистерни №2 (а) та №3 (b)(Фото Парнікози І. Ю.)

Цистерна №2 розташовується навпроти входу до бастіону №2. Вона має круглу бетонну горловину, а також металеву трубу, що зараз обрізана на відстані полуметра (напевне залишки насосу), та має сліди обстрілу з автоматичної зброї. Тіло цистерни повністю заросло зверху та з боків рослинністю.

Цистерна №3 знаходиться між двома внутрішніми валами, що слугували для захисту надземних приміщень між бастіоном №2 та потерною №4. Цистерна має прямокутну горловину, зверху заросла рослинністю. Цистерна №4 розташована поблизу на схилі яру на північ від попередньої. Вона має бетонну круглу горловину з слідами кріплення. Цистерна №5 розташована між ровом, що ділить бастіони №2 та №3, та потерною №3. Вона має бетонну круглу горловину.

Цистерна №6 є найбільшою (в чотири рази більша за попередні). Розташовується поміж потерн №3 та №2. Має бетонну круглу горловину зі слідами кріплення кришки чи ґрат.

Цистерни №5 та №6 Цистерна №4
Рис. 2. 35. Цистерни №5 (а) та №6 (b) (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 36. Цистерна №4 (Фото Парнікози І. Ю.)

Цистерни №7 та №8 розташовані вздовж дороги, що йде дном Північного лисогірського яру, №8 ближче до великої центральної апарелі (що взимку слугує як лижний спуск), №7 – вище по дорозі, що веде до потерни №7. Ця цистерна має круглу бетонну горловину. Поблизу Східного озерця на схилі знаходиться закопаний понтон з прямокутною сталевою горловиною, заповненою водою (Рис. 2.45).

Цистерна №7 Цистерни №8 та №9
Рис. 2. 37. Цистерна №7 (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 38. Цистерна №8 (a) та цистерна №9 (b) (Фото Парнікози І. Ю.)

Цистерна №9 знаходиться на північний захід від редюїту. Вона має такий же розмір, як і більшість цистерн форту, втім відрізняється від них наявністю двох горловин.

До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів. Вони були розташовані в спеціальних нішах у схилах валів (в Північному Лисогірському яру), або для їх захисту насипалися спеціальні вали. Наразі ці вали утворюють певну систему в тилу бастіону №2 та бастіону №3. Споруди добре видно на аерофотозйомці 1943 р. (Рис. 1.14). Вони зберігалися до 80-х рр. Наразі збереглися лише місця з-під фундаментів. Частина цих фундаментів складено цеглою ХІХ ст., інші ж явно збудовані (чи відбудовані наново) з цегли радянського періоду. Зауважимо, що наразі цеглу всіх цих періодів ще досить легко можна віднайти на руїнах зазначених будівель. Так, В.І. Дзівалтовським у руїнах споруд в нижній частині Північного лисогірського яру знайдено цеглу з вже знайомим нам клеймом "Я Бернеръ", а також цеглу з клеймами інших виробників: "Э.С." – заводу, власницею якого була Емілія Густавівна Субботіна – дружина дійсного статського радника, професора Київського університету В.А. Субботіна (завод розмішувався на суч. Либідській площі і його кар’єром було сучасне (Малаков, 2009), а також "А.К.Рейхе" – виробника Августа (Карловича?) Рейхе, який у тоді приміському Протасовому яру орендував цегельний завод Митрополичого двору (Див. також ).

Рештки цегляної кладки надземної споруди ХІХ ст. Фундамент надземної споруди на території бастіону №3
Рис. 2. 39. Рештки цегляної кладки надземної споруди ХІХ ст. у Північному Лисогірському яру (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 40. Фундамент надземної споруди на території бастіону №3 форту між потернами №2 та №3 (Фото Парнікози І. Ю.)

Біля фундаменту споруди наведеної на Рис. 2.40 виявлено також круглу викладену бетоном яму, подібну до таких, що спостерігаються біля внутрішніх входів до потерн. Імовірно це також протипожежний резервуар для води.

Ці споруди виглядали як одноповерхові будиночки з дерев’яним перекриттям та двосхилими дахами. Вони були оштукатурені, тож дуже важко зрозуміти, з якої цегли їх було побудовано. Андрєєв І. О. пригадує, що у 1980-х рр. у цих спорудах ще валявся якийсь військовий інвентар. Зокрема, багато невеличких дротяних петель. Біля валу всередині редюїту знаходився цегляний гараж радянського часу, наразі також повністю розібраний. Чи не його (чи його попередника на цьому ж місці) в якості пакгауза, над яким був насипаний вал-місце окопу, згадує в ().

На його місці наявна забетонована площадка та звалище з блоками цегляної кладки радянського періоду. Знахідки тут цегли ХІХ ст. свідчать про наявність у редюїті більш ранніх споруд. Можливо саме він також зображений на старому знімку М. Кальницького 1993 р. у якості імовірного місця страт (Рис. 2. 41). Поряд з цим необхідно зазначити, що В. І. Дзівалтовським на території вказаного звалища знайдені цеглини з клеймом "К 1848" (цегла старіша за Лисогірський форт), "К с Ш", "КСГІ" та "КСГ", виробників якої ми поки що не ідентифікували.

Наразі збереглося кілька цегляних будівель пізнішого часу на в’їзді на північному схилі гори, у тій час як споруда пожежної станції навпроти відступної батареї повністю розібрана.

Одна з споруд форту станом на 1993 р. Цегляні споруди післявоєнного часу на північному схилі гори
Рис. 2. 41. Одна з споруд форту станом на 1993 р. (Фото ) Рис. 2. 42. Цегляні споруди післявоєнного часу на північному схилі гори (Фото Парнікози І. Ю.)
Давня кладка південної стіни пожежної станції ХІХ ст. Цегляні колодязі для пожежних гідрантів
Рис. 2. 43. Давня кладка південної стіни пожежної станції ХІХ ст., наразі знищена (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 44. Цегляні колодязі для пожежних гідрантів (Фото Парнікози І. Ю.)

Від пожежної станції вздовж головної внутрішньої траси форту було протягнуто підземні труби та у цегляних колодязях обладнано гідранти. Такі гідранти наявні біля входів до відступної батареї, редюїта та біля рову між бастіонами №2 та №3. На пожежному гідранті біля потерни №2 можна оглянути клеймо, яке свідчить, що він був вироблений на заводі в м. Лівни, Орловської області в 1938 р. Даний завод і наразі виробляє протипожежне обладнання. Гідранти подавали воду під тиском з водонапірної вежі (розташовувалася біля станції) для пожежогасіння безпосередньо до потерн, де зберігалися вибухонебезпечні речовини. По дорозі від сторожки (напівзруйнована споруда в кінці "серпантину") до редюїту збереглося кілька бетонних стовпів для освітлення радянського часу.

Необхідно відмітити, що неподалік від потерни №3 зберігся елемент водопостачання часів побудови форту. Це звичайна колонка, що встановлена на свердловині. Наразі вона знаходиться ніби у ямі прямокутної форми. Ця яма імовірно зберігає абриси колишньої будки, в якій колись знаходилася колонка ().

Свідченням колишнього перебування на Лисогірському форті понтонних частин є вже згадувані рештки понтонів. Понтоном є і резервуар з прямокутною горловиною вкопаний на дні Північного Лисогірського яру на спуску до Східного ставу.

Понтони: вкопаний на дні Північного Лисогірського яру Рис. 2. 46. Редюїт: 1 – горжевий рів, 2, 3 – внутрішній вигляд головного валу 4 – рештки надземних споруд (Фото Парнікози І. Ю.)
Рис. 2. 45. Понтони: вкопаний на дні Північного Лисогірського яру (a), та на схід від внутрішнього виходу з потерни №1 (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 46. Редюїт: 1 – горжевий рів, 2, 3 – внутрішній вигляд головного валу 4 – рештки надземних споруд (Фото Парнікози І. Ю.)

Цікаві насипи збереглися на південний захід від верхівки бастіону №2, вони тягнуться вздовж гласісу форту, оточуючи пласку позицію незрозумілого призначення. На карті артилерійського озброєння форту в цьому місці фігурує земляний люнет. Та ж земляна споруда, що існує наразі, – скоріш за все – тир.

Пару слів про сучасний стан редюїту. Його вали, валганг, бруствер та апарелі, а також горжевий рів збереглися ідеально. Всередині наявні груди будівельних уламків з цеглою різного часу, але переважно радянського періоду, що поросли рослинністю (Рис. 2.46). На дубі розташованому у східній частині внутрішнього простору редюїту зберігся напівврослий у нього громовідвід. Майже суцільно вкрита рослинністю зараз і Відступна батарея (імовірно являє собою спланований пагорб), ця частина форту наразі відчуває чи не найменший вплив рекреантів, тому стрімко заростає. Під зеленими шатами лісу важко навіть розпізнати контури оборонних споруд (Рис. 2. 47).

Відступна батарея Вишки радіопередавального центру “Лиса гора” видно здалеку
Рис. 2. 47. Відступна батарея: фрагмент аерофотознімку Києва 1943 р. (Рис. 1. 14), a – вхід з боку головної траси форту, b – фрагмент валу, c – колодязь гідранту на вході до батареї (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 48. Вишки радіопередавального центру “Лиса гора” видно здалеку (Фото Парнікози І. Ю.)

В радянський час територію форту було обнесено колючим дротом, стояками для якого, напевне, слугували залізничні шпали, одна з яких валяється, а друга вкопана на лучно-степовій ділянці навпроти потерни №1. У виступі між Відступною батареєю та напівбастіоном №1 після війни було розміщено глушильну станцію, яка наразі використовується як радіопередавальний центр “Лиса гора”. Як свідчить аерофотознімок 1943 р., на той час тут не існувало жодних будівель (Рис. 1-14). Щодо залізничних шпал можна припустити і їх інакше походження. Адже дорога, що прямує від підошви гори внутрішнім яром всередину укріплення дуже подібна до залізничного насипу. Не відомо чи мало сенс прокладання сюди залізниці.

За в’їздом до форту з боку головної дороги ("серпантину"), за старим містком та поряд розташованим сучасним пересипом, не доходячи до території пожежної станції, збереглося місце з під трансформаторної будки та протягнутого до неї кабелю. Поблизу цього місця наявні велика воронка, правильні стінки якої не дозволяють вважати причиною її утворення вибух авіабомби у 1941 р.

З боку колишнього Лисогірського рукава, десь на території сучасної залізничної гілки знаходилося наразі втрачене укріплення – земляна флеш, що обороняла укріплення збоку Дніпра і, можливо, мала заповнений водою рів. В цьому самому місці пізніше на карті 1909 р. показана пристань.

На Лисій верхівці (північній) та по верхівці валу редюїту збереглося два невисокі бетонні стовпчики для геодезичних знаків. Ще один геодезичний стовпчик з граніту знаходиться з зовнішнього краю бруствера між потернами №2 та №3. Невисокий гранітний стовпчик невідомого призначення (без ознак кріплення геодезичної мітки) стоїть на пересипу рову, що роз’єднує бастіони №2 та №3 (Рис. 2.48), а також на верхівці гори понад сортією д. Повалений гранітний стовпчик невідомого призначення виявлено також на східних схилах гори.

Гранітні стовпчики Лисої гори Сходи на Лису гору
Рис. 2. 49. Гранітні стовпчики Лисої гори: а – з під геодезичного знаку з зовнішнього краю бруствера між потернами №2 та №3, b – понад ровом, що поділяє бастіони №2 та №3 (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 2. 50. Сходи на Лису гору: a – у гирла Буслівського струмка b – в бік Столичного шосе (Фото Парнікози І. Ю.)

Подекуди на території форту трапляються також в безладі кинуті шматки бетону (в районі північно-західних сходів), бетонні конструкції (біля руїн пожежної станції), а також залиті бетоном фундаменти якихось споруд (в районі внутрішнього порталу потерни №8 та поблизу дороги на капище).

У 1979 р. (як зафіксовано на одній з сходових плит) з боку Саперної слобідки (вул. Феодосійської) на Лису гору через гирло Буслівського струмка було обладнано двоє сходів, якими можна спутитися з Саперної слобідки в гирло струмка, а потім піднятися на Лису гору. Подібні сходи, імовірно синхронні за часом було зведено з боку Столичного шосе в бік редюїту.

Таким чином, на сьогоднішній день Лисогірський форт зберігся приблизно на 80%. Втім, чи збережеться все вищеописане, чи буде знищено невдячним новим поколінням залишається великим питанням. Загрози спорудам лисогрського форту ми розглянемо у розділі "Проблеми Лисої гори та шляхи їх вирішення".

Література

Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.

Кузяк О.Г. Лисогірський форт (розділ з статті «Киевская крепость») // Екологічна газета. – 2006. – № 39(73). – С. 4.

Малаков Д. Прибуткові будинки Києва. – К.: «Київ». – 2009. – 384 с.

.

Previous section | Table of content | Next section

Please this page? Help us to develop this site!

© 1999 – 2019 «Myslene drevo» group, authors of articles

Reprinting of articles from site are encouraged while
reference (hyperlink) to our site is provided

Site powered by

Load count : 762

Modified : 14.12.2018

If you look up the type error
on this page, please select it
by mouse and press Ctrl+Enter.