Люба-згуба

Дніпрова Чайка

Я кохала його,

Як уміла кохать,

Я хотіла себе

Всю до краплі оддать,

Я всю душу свою

Одкривала до дна,

Я горіла пред ним,

Наче свічка ясна.

Якби треба було –

Всю б до крапельки кров

За його пролила,

Без жалю б оддала.

Я живилася ним,

Тим коханням ясним,

І для мене весь світ

Манячів, наче дим.

Сподівалася я:

Час як буде пливти,

Те кохання щодень

Буде дужче рости.

Гордувала лиш я

Тільки тілом своїм,

Що боронить мені

Стати духом ясним.

Що боронить ввійти

В його душу саму

І забути, де грань;

І мені, і йому.

Появила той пал

Не гарячая кров –

То займалась в мені

Невмируща любов.

Так коханий про те,

Мабуть, дбати не хтів,

І небесний вогонь

Самохіть загасив.

Неспокійно йому

З тим вогнем було жить:

Лойовая свіча

Спокійніше горить.

Я небесний вогонь

Заховала в куток

І себе одягла

В грубий лою шматок.

Тільки горе з вогнем:

Коли хочеш гасить

Його лоєм, – то він

Тільки дужче горить!

І настане біда:

У хвилину страшну

Той огонь перейде

У пожежу чадну.

Чи не краще б було

Себе зовсім згасить,

Бо то згуба – отак

На весь вік полюбить!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів», «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 334 – 335.