Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

85. Лист Костя Горбаля до Федьковича

Львівъ д. 26-о Мая 1867 (въ ночи).

Во истину воскресъ!

Три дни прибераю ся до відпису та й ще не прибрався. Про давну обіцянку то й не згадую. Що говорити? Извиняти ся? встидати ся? Пропало! Ми міські люди либонь чи не всі однакові – скорі до обіцянокъ – а дальше не тілько що серця нема, але и за честь не легко. Такъ – признаю ся, що вже честь сама наказує додержати слова.

Листъ послідний зъ 19-о діставъ я 23-о с. м. Немаючи підъ рукою кавалківъ, що іхъ тутъ посилаю, оглядався я за ними черезъ два дни. Nині поперезиравъ самъ и позазначувавъ, де що ми на гадку припало. Доводу лояльности русинівъ може й не дуже буде слідно въ тихъ ту материялахъ. «Denkschrift-и» и «Beschwerdeschrifte» не зву лояльними але сервилистичними и облудними. Походять вони власне зъ тихъ кружківъ, що дивляться на Австрию якъ на який спорохнілий будинокъ, що туй-туй запастись має, и раді би зъ підъ него на безпечнійіпе місце дістатись. Коли маєшъ «Мету» зъ першоі сериі и зъ другоі, то ще найбільше далось би зъ відтамъ зачерпнути. Зъ «Русі» не помоглиби цитати, «Русь» стоіть досі ще по троха изолована. Окрімъ молодіжи не приказують ся до неі наші «patres». Теперъ якъ и впередъ уважають вони органи антимосквофильскі за органи грошима польскими видавані. Nай и такъ буде. Я самъ не присягну, що не такъ – сказати такъ противно якось розумови. Удаєть ся мині, що хто троха правду любить, не добачить въ «Русі» якъ и въ «Правді» ані въ «Меті» ані «идей польскихъ» ані турецькихъ (Слово назвало недавно «Мету» органомъ польскихъ Турк-филівъ.) – Вість зъ Путилова заинтриговала мене дуже и помимо, що я майже утопивсь въ апатиі. цікавий такій, що се значить ся. Наскілько я тутъ чую и довідую ся, то Голуховский стоіть у Правительства дуже сильно, и така тутъ віра, що ніщо не здужає ёго звалити. Въ теперішній ситуациі политичній вінъ правительству дуже потрібний. Росписувати ся годі въ такімъ ділі. Радь я знати, що за судъ ти за него подавъ. Nе видиться мині, щоби его на Буковині знали – та й переконаний я, що Правительство само найлучше знає про своіхъ помічниківъ. Коли зможешъ звірити ся мині, якъ твій судъ за Голуховского випавъ, напиши ми. Чей задержу язикъ за зубами. За те скажу, що тутешні русини деякі про него думають. – Кажуть, що вінъ не полякъ, не австриякъ, русинамъ не ворогъ и не приятель а тільки графъ galicyjski – розумнійший якъ другі, бо дре лико тамъ и тогди, де відстає. То-жъ не дивота патриотизмъ ёго австрийский – бо годі бути намістникомъ не показуючись бодай одиимъ бокомъ яко австриякъ. Годі бути намістникомъ на ділі, т. є. мати приналежний впливъ на «обивательство», не показуючись полякомъ. Русинамъ не потрібує бути ворогомъ, бо сі не лізуть ёму въ поперекъ дороги. Приятелемъ не може бути, бо приятелемъ передувсімъ самому собі и – ніякъ ділитися. Що робить, робить, здається «w dobrze zrozumianym interesie». Колибъ се правда, що вінъ мавъ сказати: «Mądrość pana Boga – ні не такъ – «Miłosierdzie boskie i głupota szlachty polskiej są bez granic»… то залічили би его до немногпхъ мудрагелівъ всесвітнихъ. Та не всё правда, що про чудеса росказують.

За справи рускі можна богато писати – доказомъ сімъ рочниківъ «Слова»! що року 104 аркушівъ отже більшъ 600 аркушівъ in folio, Grossformat!! Колиби якому патриотови прийшла охота розглянути ся по тімъ смітищи и пошукати – – то годі шукати… рускі патриота не знають ще сами чого шукати. Міжъ попівствомъ показують ся чимъ разъ більше забаги за раємъ общерусскімъ. «Слово» триумфує, годі правди затаіти. Число пренумерантівъ доходить бачу 1000. Хлопоманьскі часописи здискредитовані. «Правда» має бачу до 300 предплатниківъ.

Знаємо имена людей, що були давнійше прихильними до молодоі руси, нині перейшли до табору словистівъ и пропагують отверто идеі панрусичні Ламаньского и другихъ. не толеруючи и слова «хлопского». Поляки причиняютъ ся значно до того, та poзумнихъ людей, якъ Дідицкий. Головацкий и спілка прибуває и безъ помочи поляківъ. Интелигенция руска. то einzig in seiner чи тамъ ihrer Art. Більшъ якъ «20 роківъ уже Русинами» – та нині годі міжи ними найти чоловіка, щоби заступивъ Головацкого на катедрі литератури рускоі. Поставлено бачу трёхъ кандидатівъ та найбільші надіі має такий чоловікъ, що му уже зъ писка и зъ ока дурноту вичитати можна. Видно, правительство такъ теперъ якъ и давнійше що найдурнійшими послуговалося тамъ, деби власне якъ найрозумнійшого поставити. Катедра литератури. обсаджена, розумнимъ енергичнимъ чоловікомъ, могла би сконцентрувати коло себе молодихъ працівниківъ. а тимъ способомъ викликати не оденъ талантъ до діла и спинити найдузше москвофильство. що поміжъ попівствомъ ширить ся. Чи правительство зрозуміє власний свій интересъ, не можна очікувати. Щобъ можна спровадити Куліша або Костомарова, за те и не гадати теперъ – хиба що ти більше знаєшъ. Ані одинъ ані другий не буде за-що будь. Кулішеви ледве захотілось би покинути щорочнихъ 4000 до 5000 рубл. въ Варшаві. (Говорено тутъ, що ёго відсунули, але се не правда). Костомарівъ може и безъ публичноі катедри 10 разівъ більше мати, якъ би ему въ Австріі дали. А люде людьми, по-при идеі потрібують и хліба смачнійшого и всяческихъ суєтъ мирскихъ! Такъ хто знає, чи зробить ся скоро въ Австріі центръ для Украйінцівъ, може борше прийдеться тутешнимъ радикаламъ запізнатись зъ соболями сибірскими. Nе завірєю на се, але зъ того, що робить ся въ Австріі а що въ Роспі, такъ якось приходиться судити. Ту гороіжать ся дуже поляки, теперъ правительствомъ гладжені и дурені медівниками. Русинамъ наукучпло вже не одно, и попамъ и хлопамъ, та хоть знають, що всюда добре де іхъ нема, хто знає, чи не закортить іхъ такій закоштувати гаразду, що такъ захвалює «Слово», а ще дузше многі апостоли проповідники, на которихъ жадна полиция ніколи досить чуйна не буде. Воно правда, що русини найбільше самі собі винні – за те жъ спокутують, наколи попадуться підъ благодать московскихъ чиновниківъ. Але и правительство грається зъ огнемъ, не обдумуючи средствъ палиятивнихъ проти пожарови, що легко може надъ головами министрівь бухнути. Чи буде ліпше чи гірше, як теперь зле, то тоді кортить якось долю замінити – се вже натура чоловіча, и не тайно воно ані психологамь ані гисторикамь. Nе великі податки, не рекрутациі, не дороги и шарварки одтручають народь, але підшепти, що тамъ десь, підь рускімь царемь, що такій рускоі віри держить ся, и красше и ліпше жити. Таке почувши разь одинь и десятий, схочеть ся такій попробувати и переконати, що є якийсь царь ще «твердий русинъ». Може въ тімь нема правди и за зерно? Мині такъ видиться. (Доси писавъ я позавчера – 26/5 розболіла ми голова, и покинувъ. Вчера бувъ я такожь не здоровий).

Прочитавши, що написавь, питаю самь себе по що, про що и що зъ того буде? – отъ, аби виговоритися – бо віри, що люде будуть колись людьми въ життю а не тільки на письмахь генияльнихь творцівь. тоі віри не маю. Traurig! aber wahr. Будучи ще на Буковині надіявсь я ще не одного – тогди живъ я ще. Приіхавши до Львова, займався ще товариськимь життємь – пізнавъ де-якихъ хлопцівъ зъ серцёмъ зъ душею н. пр. одинъ ту Реваковичъ – пізнавъ и другихъ «патриотівъ» та – шкода майже, щомь пізнавъ. Придививши ся близше, знайшовъ я тільки амбицию самолюбия… та й самь ставъ на якийсь часъ такимь. Nині – ба уже не відъ нині зомерзіло ся мені и тото и сказавъ: всё дурниця. Nе було тільки відваги, щобъ на всё плюнутп. Такъ треваю вже третий рікъ. Порозумієшъ чей, що будучи такимь, годі було мині писати листи, відписувати и т. д. Ідучи до Путилова, робивь я се тільки, щоби розірвати ся – безь віри, що зъ того який хосенъ буде. Приступивь до моіхъ теперішнихъ товаришівъ при Русі, бо не були що істи ані за що обіпрати ся. (Мої курса фільософичні не дають мені кусня хліба, якъ знаешь…) Теперъ пишешъ ти, що діло дуже дуже важне! Чи зіправди закроілося на щось? Правительство мало би уже до розуму приходити? Тутъ ще не слідно того.

Коли уладишъ собі мемориялъ въ голові – не забудь хоть бодай зъ основою – Grundgedanken und Gedankengang – мене запізнати. Може зроблю яку увагу. Я дивлю ся на річи обєктивно, не запалююся ніколи (майже) ані про ані contra, ситуацію русинівъ пізнаю – а здає ся ми – то и потреби того загалу піймаю. За мало хиба добачєю позитивноі сторони въ характері моральнімъ люду. Я не стануся відай ніколи апологистомъ – трибуномъ (!) люду вже тому, що годі мині повернути до давнійшоі віри, a безъ тоі віри не легко би ми мині разомъ и христитися и поклони бити и давати собі воду святитп. Правда, що окрімъ сего є ще багато другихъ точокъ, де можна би зъ людьми односердно стати, та на се треба бути богатійшимъ въ поезию, а може бути, зъ природи ліпшимъ благійшимъ теплійшимъ. –

Nе хочу довше балакати про «дурниці» – приступаю до річи. Зъ книжокъ, що ти посилаю, лишишъ у себе на довший часъ всё окрімъ Barfüssele. – Всего не потрібуєшъ ми відсилати – хиба «Odpowiedź na pytanie, a coż X parocli na to?» се не моя власность. Die Ruthenische Frage in Galiz. v. Dąbczański» a potim Denkschrift in Betreff der Theilung Galiz. – Другі затримай у себе, може колись пізнійше придадуться.

Гадавъ я, що дістану для тебе одну річъ въ справі рускій написану по польскій – та ще лишъ обіцюють. Єсть то мемориялъ зъ станивиска польского – досі не друкований. Я перезиравъ – и денещо подобаєся. Автора знаю особисто – може позичить и мині, скоро відбере відъ другихъ. Давнішнє бували артикули въ «Ost и West» и въ «Zukunft-i». Теперъ идентифпкують часописи слов. русинівъ зъ «Russ-ами» и нічого въ нихъ дошукати ся.

Schwarzwälder Dorfgeschichten посилаю 2 tomy (5, 6, 7, 8).

Пушкина не мігъ я дістати на довший часъ.

Лермонтова обіцювали мй – та тілько денещо видівъ.

Słowackoho можу ти на другий разъ післати. Nепригадую собі – чи хтівъ ти и Мицкевича? До Вахнянина не писавъ я самъ, а обіцяли написати тоті зъ «громадянъ» що зъ нимъ кореспондують. Теперъ не спущу ся на нікого а довідую ся самъ. Данило бувъ недавно у Львові. Звичайно сидить на селі у родичівъ. – Букварь твій є у мене.

– – Na нині досить. Прости, що такъ безъ милосердия нуджу, и безъ кінця и міри «пишу».

Бувай здоровъ зъ всіми, що ти милі

Горбаль Кость.

Питавъ я учера одного, чому не друковали 6 пом. Тарасови Ш., одповівъ ми, що не було за що. – (може!?) –

Важнійіпі кавалчики зъ «Русі» попідчеркнені синё – дивно ми, що «Русь» не доходить до Путилова. Ми посилаємо порядно № за №омъ. Р. S. 2-o/6 867. Листъ готовий відъ 28/5. Посилаю ажъ нині!! Що на него скажешъ?? – Прости и бувай здоровъ.

Горбаль.


Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 153 – 158.