Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

87. Лист Д. Танячкевича до Федьковича

Мій Соколе ясний,

мій братіку дорогий!

Заглядувавъ я недавнечко у той Львівъ нашъ препоганий, що тільки зради народнёі у ёму викльовуєтця – одживъ ще трохи міжъ молодимъ братствомъ – та тільки отъ чимъ зажурився – показали мені братчики Твій листь, де Ти мені, мій Друже, дорікнувь та здорово за теє, що я Тобі такъ довго давъ ждати на яке письмо. – Нічого казати, Братіку, провинився – та не за єдною журбою – у такому грісі – та я таки беру цей гріхъ на себе – и каючись кажу: моя вина. – А тебе молю прости! – А що справді каючийся грішникъ, на Тобі підь любе згаданнє отцю цидулку.

Та щобъ Тебе хочь чимь небудь обдарувати, то отъ Тобі звісточка:

Женюся мій друже, єдиний – у цю неділю святу. що наступає, буде мій шлюбъ! Не багато добра вийшло изъ першого, що забажавъ, подружжя – нехай Господь Милосерний дає більшь гаразду изъ того, що справді вже довершитись має!

Братіку! хотівъ я Тебе давно прикликати идъ такому святові, – та згадавъ, що я вбогий козакъ. що нема у мене тих лишніхъ грошенятъ, щобъ Тобі по пошті передати на такий приіздъ, бо й якъ Тебе кликати на таку далеку дорогу, щобъ Ти тратив ся за для мене – и вже бувъ хтівъ одложити писаннє за це до другого часу, – та якось важко стало одъ такоі думки на душі! – Отъ якъ розгадавъ:

Що хочъ не будешъ у той день зі мною, то хочъ здалека поблагослови братерськимъ неповиннимъ серцемъ мене ледачого и мою дружину, – та чей и таке братерське благословеньство у Господа чогось стоіть. – А цего, низенько клонючись, прошу у Тебе!

Та хоча не будешъ на моєму весіллю, а короваєць, який вінъ вже буде, не мине Тебе!

Отъ Братіку – які новини!

Теперъ знову жъ поверну до народнёго! –

Не гнівайся на братство молоде, мій Соколе ясний! Скрутні часи. Далеко сидючи Ти й не розбірешъ, що се за діла витворюють наші москвофіли! Отто й не дивуватись, що молода наша громада часами спотикнетця чи що тамъ!

Не гнівись, Серце, що посланиє Твоє не друковане досіль – у найблищихъ нумерахъ воно обявитця.

Твій Поменникъ залежить до другого року, – бо знай, не було на той часъ у нашихъ братчиківъ грошенятъ, отъ воно тимъ у куточку залежало.

Прошу Тебе, мій Соколе ясний, передавай коротші річи до Правди – вони придатніщі для Правди. – A Твоі Послания – ручаюсь Тобі, вийдуть особною книжечкою, коли тільки Ти іхъ напишешъ! – Самъ перший кину у шкатулу мій шажокъ на це діло.

Братіку дорогий! Прошу Тебе, не минай своєю підмогою нашоі молодецькоі Правди! Коли-бъ и не почувъ теперъ спасибі – то у грядущихъ родахъ згадаєтця усяка буквочка, що ii тамъ напшпешъ. Отъ що! – Теперъ, мій Братіку дорогий, – прощавай мені, – у сто разъ цілую Тебе по давнему, по старому Твій вічно люблячий однакий другъ и братъ

Данило.

Моя адреса: D. Т. in Mikołajow р. r. Łopatyn per Brody або и на таку пиши:

D. T. in Wojsławice р. r. Sokal Źólkiewer Kreises.


Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 160 – 162.