84. Лист Федьковича до К. Горбаля

Пане брате Костю:

Христосъ оскресъ! –

Ждавъ та ждавъ на обіцяний вашъ листь и т. д. тай дождався – не то що до нашего але навіть и рахманского великодня, а щобъ не діждати ся далі и глухоі зазулі, сівъ тай пишу до васъ отъ сихъ пару слівъ. хоть не дуже прибірнихъ але щирихъ, – не во гнівъ би вамъ братчику любий!

Якъ кажу: ждавъ та ждавъ відъ васъ письма, а далі явъ думати, що може паперю у Львові не стало – не дай Боже! – и лише що зберався вамъ післати аркушку чистого біленького паперю на відписъ, ажъ тутъ дістаю перший нуміръ вашеі «Руси» – прости Бігъ! – гарна собі, ні що й казати! а хоть трохи решетовата, то однако мені до серця пристала якъ мідъ!

И ще разъ братчику: Простибігъ Богови та й вамъ и за Русь, и за Правду, и за все, але все таки би пару слівъ відъ васъ самихъ мою душечку ліпше звеселило якъ и два аркуші Руси, а коли не вірите, то запитайте нашего пана почмайстра, чи вінъ мене чотири рази на тиждень у своімъ бюрі не видитъ!

– Ergebenster Diener – Nichts aus Lemberg?

– Bedauere jehr!

– Ich auch! – Ergebenster Diener wünich ich Ibnen! Отъ до чого ви мене довели.

А ви сповідали ся у велике говінє? – Коли ні. то я васъ заразъ висповідаю, хоть и безъ патрапіля. – Лишъ коби сте всю правду вповіли. бо безъ правди нема «разрішенія», а безъ него «спасенія», ось що! – Це абисте знали, що въ Москалі піду, якъ до мене не напишете, а то не аби коли але таки борзо! – Хіба я вже не знаю «превосходно gаворіть?» – Богдай васъ! – Але до сповіди.

Шо стало ся зъ моіми «синими пюрцями» у Відни? Чи не пішли они лишь долівъ за водою? – ні, за – Прусами, або за Страхопудомъ (не при честнихъ згадуючи). Бо у моі пусті коробці не можется помістити, якъ може хто манускриптъ до печати взяти, и – цілий оденъ рікъ тримаючи – авторови навіть и «у…я» не сказавше, не то що аби єго увідомити, якъ и на чимъ діло стало. – Такъ погостивъ и мій сердешний «шестий поменникъ смерти Тараса», такъ погостило и моє «Перше посланіє», що го заславъ. якъ рецепісъ каже, на руки доктори Шушкевича. – Може «Правда» встидаєтся моі негиблёваноі музи? – Нехай не боітся моя кришечка; не ме она єі білше въ очи лізти. – А гарні кавалочки я діля неі прилагодивъ!.. Да нехай собі здорови на сволоці порошкомъ припадають, коли такъ!

Оногди, – у середу отсе – найшло мене несподіване лишенько, да таки собі не аби яке але німецке. братчику мій любий: – Отъ що: приіхавъ офицеръ відъ жандарівъ, и мусівъ я ему на письмі подати, якоі я гадки о Gолуховскімъ, Дідицкімъ, Головацкімъ, нашімъ Гакмані, и о васъ деякихъ. – Я коротко описавъ що знавъ, да не забавомъ мушу докладний мемоаръ усего того cписати и єму подати. Не о малу річъ тутъ ходитъ; Gолуховский виситъ лишъ на волосочку, а може и Гакманъ; (я ся не радую але дай Боже! – ). А васъ прошу братчики: пришліть мені листи, часописи, брошури и т. д., котрі би могли досвідъ дати, що наша партія зъ австрийскимъ правительствомъ держить. – Кожду річъ, що сего тичится, треба би підзначити. а то виразно. – Ще би мені знати треба, коли Костомаровъ старався о катедру у Львові, и якимъ способомъ єго відтрутили, – вітакь зновъ: що Кулішъ теперь робить и де вінъ ся обертає. – Діло не аби яке але дуже-дуже дуже важне, діля того васъ молю, зъ присломъ документівь не ждати другоі зазулі, бо я у великімь клопоті. Сей листь мій скоро го прочитаешь, вержъ у пічь, а на вашу кореспонденцію и артикули gазетні беріть добре саму! – Якь називаєтся той референтъ у міністеріі. що рускі книжки, а найпаче шкільні, перезеряє, и хто вінъ є?

Що стало ся зъ моімъ букваремъ? – бо чернівский консисторъ сказавъ, що не має такого референта, аби го умівь скритикувати. – Чистий мені консисторъ! – Але сміхъ би бувъ не аби який, якби мій букварь у Львові випечатався!.. не треба би нашему консистореви и въ лице харькнутп! – Шкода – якъ той казавъ – ходу до пустого роду!

Що зъ нашимъ театромь? – ще не оживъ? – робіть що робите – бо єго конче намь треба! – А коли Богь поможе – то давайте мені знати, бо я мою фрашку: «Такъ вамъ треба» зо всімъ переиначивъ. и може би хоть теперь уздріла світа. – Перший акть Добушя такожъ зо всімь готовий й може вже стати на подри, бо вінъ такъ уложений, що можна го и самого безь решта чотири актівь – грати.

А за симъ словомъ, пане брате Костю, клонится намъ и всему товариству

Яко щирий побратимь

Федьковичъ.

18/5 [1867].

Адреса. J. Fedkowiez in Putilla. An S-n Wohlgeboren Herrn Konst. Horbal. Herausgeber der ruth. Zeitschrift: Rusj in Lemberg. Ring N-o 234. recomandirt.

Примітки

Передрук із «Зорі» 1892, стор. 338 – 339. – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 150 – 152.